LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль імунологічних і психоемоційних порушень при екземі та їх корекція в ході наступної комплексної терапії

впливав загальний рівень освіти, вік, загальна тривалість хвороби, а також розуміння свого клінічного діагнозу. Цей корелятивний зв'язок має такий характер: початковий сумарний рівень РТ в ситуації появи на шкірі висипань є тим більше значущим, ніж у більш освічених людей виникало це дерматологічне захворювання; чим протягом більшого терміну часу на шкірі були ці висипання; чим більший вік хворого.

Заповнення хворими особистісної шкали проявів тривоги – MAS, дало можливість в динаміці окремо визначати рівні-індекси виразності соматичної тривоги (ІСТ), нервово-психологічної (ІНПТ) і соціально-психологічної (ІСПТ) тривог, а також надало можливість встановити, що у явної більшості хворих з поширеним висипом визначається переважно невротичний ступінь виразності їх стривоженості і явно занизька самооцінка якості власного життя на висоті розвитку захворювання екземою. Під кінець їх комплексного лікування його питома вага трохи зменшувалася, а самооцінка якості життя підвищувалася.

Виявилось, що початкові структури різних видів стурбованості, рівень самооцінки якості власного життя, а також їх динаміка більше залежні від характеру того або іншого ТПР, чим від "змісту" тієї або іншої реактивної тривоги (РТ). Хворі з інтрапсихологічним типом реагування в ситуації хвороби, безумовно, були абсолютними лідерами щодо всіх трьох видів РТ як до, так і в кінці їх лікування. У такій же мірі на рівень РТ та DLQI впливала загальна тривалість існування на шкірі сверблячих висипань.

Рекомендований ВООЗ для широкого клінічного застосування як при амбулаторному, так і при стаціонарному обстеженні і лікуванні тест-опитувальник DLQIможе слугувати лікарю дерматовенерологу як додаткове джерело інформації щодо самооцінки хворою особою власного емоційного й фізичного стану, впливу екземи на різні аспекти життя, а також дає можливість вести моніторинг ефективності лікування. На нашу думку, особливого значення такого роду методика визначення якості життя дерматологічних хворих набуває на тлі деяких зарубіжних досліджень, які доводять потребу залучення пацієнтів до вибору методів терапії, що передбачає революцію у відносинах хворий – лікар.

Перебування хворих на лікуванні в КМШВД і особливо регулярні (кожного дня або через день) відвідини ними сеансів галоаерозольної терапії позитивно впливало на зміну структури абсолютної бальної величини виразності всіх трьох складових реактивної тривоги, а також покращувало самооцінку ними якості власного життя. Хоча у ряді випадків мало місце своєрідне "розшарування" основного невротичного рівня ІРТ на низко- і високотривожних осіб.

Проведене хворим комплексне лікування сприяло помітному зниженню переважно соматичної складової РТ. Соціальна ж стурбованість, зумовлена побоюваннями пацієнтів якщо не "втратити", то, принаймні, помітно "понизити" свій соціальний статус в результаті розголошування медперсоналом як таємниці діагнозу, так і самого факту лікування дерматологічного захворювання в КМШВД, дещо виросло під кінець лікування лише серед соціально цілком адаптованих службовців-жінок, у яких висипання переважно розміщувалися на відкритих ділянках шкіри.


ВИСНОВКИ


В дисертації представлено узагальнення і нове рішення науково-практичної задачі підвищення ефективності лікування хворих на мікробну та істинну екзему. При цьому обгрунтовані і сформульовані як принципи диференційованого підходу до імуномодулюючої терапії, так і базові положення необхідного психотерапевтичного впливу на особу хворого з урахуванням особливостей типу його психологічного реагування, що служить основою ефективності лікування і поліпшення якості життя таких пацієнтів.

1. У хворих мікробною екземою поліпшення клінічної картини захворювання на тлі прийому препарату поліоксидоній супровод-жувалося достовірним збільшенням, знижених до лікування, в пери-феричній крові числа CD3+, CD4+ та CD8+ клітин при збереженні стабільно високого рівня зміст CD19+ В-лімфоцитів, CD56+ натуральних кілерів і активованих лімфоцитів, що експресують маркери CD25 і HLA – DR.

2. У хворих істинною екземою поліпшення клінічної картини захворювання на тлі прийому поліоксидонія супроводжувалося виключно достовірним збільшенням, знижених до лікування, в периферичній крові числа CD3+, CD4+ і CD8+ клітин, без видимих змін решти параметрів клітинної ланки імунітету, що вивчався.

3. Застосування препарату поліоксидоній в лікуванні всіх форм екзематозного процесу характеризувалося підвищенням в крові кількості Т-лімфоцитів до рівня показників в контрольній групі, а також нормалізацією порушених співвідношень в Т-клітинних субпопуляціях, що, ймовірно, вказує на центральний вплив препарату на спрямованість і якість диференціювання субпопуляцій Т-лімфоцитів.

Це надає нам право характеризувати поліоксидоній як один з найбільш відповідних з групи імунотропних препаратів для лікування хворих екземою. Його застосування можливе при різних формах захворювання і на різних стадіях активності процесу, що, мабуть, пояснюється наявністю у поліоксидонія разом з імуномодулюючим ефектом дезінтоксикаційної, антиоксидантної і мембраностабілізуючої дії, що потенціює його імуномодулюючий ефект.

4. В стані появи і наступного клінічного ходу хронічного дерматологічного захворювання у людини неминуче психологічно формується та або інша стратегія поведінки, яка, в значній мірі, обумовлена зміною самооцінки якості власного життя такою особою. І принципово важливим при цьому є, по можливості, найшвидше визначення лікарем-дерматологом типу психологічного реагування такої особи на її соматичну хворобу, особливо в тих випадках, коли є реальна небезпека щодо формування варіантів саме дезадаптивного психолог-гічного реагування, в основі якого лежить помітне заниження якості власного життя хворою особою.

5. У ситуації появи і подальшого розвитку специфічного ураження шкіри, що зудить, мало місце не просто зниження якості життя у таких осіб, але і формування достатньо неоднозначного і внутрішньо суперечливого патерну психологічного відношення до екземи, який значною мірою є залежним як від стадії і форми клінічного перебігу екзематозного процесу, так і в різній мірі від таких "зовнішніх" чинників як вік, загальноосвітній рівень, тривалість хвороби.

6. Для обстеженого нами контингенту з 105 хворих найбільш характерним виявився дифузний тип психологічного реагування особи на таку дерматологічну патологію як мікробна та істинна екзема із значною емоційною нестабільністю і нестійкістю та помітною нега-тивною зміною дерматологічного індексу якості життя. Лише у 13,6% пацієнтів