LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль інтерлейкіну-1[бета] та фібронектину в прогресуванні хронічного гломерулонефриту

ШКФ, розрахунок якої виконувався за формулами Cockroft-Gault і MDRD. Також хворим проведено ЕКГ, УЗД, за показаннями – внутрішньовенну урографію, ФГДС, пункційну біопсію нирок (13 хворим). Методом твердофазного імуноферментного аналізу у крові всіх хворих визначено концентрацію IL-1в і у 97 пацієнтів - вміст інтактного FN (тест-системами ProCon IL-1в "Протеїновий контур" (С.- Петербург) і Fibronectin ELISA Kit "Technoclone" (Австрія)).

В обстеженій виборці хворих жінок та чоловіків було майже порівну: 56 (51%) і 54 (49%) відповідно. Серед здорових також дещо переважали жінки – 11 (55%). Середній вік пацієнтів становив 39,1 9,6 років (від 19 до 65 років) та суттєво не відрізнявся від такого у контролі (37,9 8,0 років).

Згідно з рекомендаціями II національного з'їзду нефрологів України (м. Харків, 23-24 вересня 2005р.) і Наказом МОЗ України №43/454 від 10.07.2006, усі хворі розподілені за стадіями ХХН.

1 група – 22 хворих на ХХН І стадії, ГН (креатинін - 91,2 4,8 мкмоль/л, ШКФ - 120,8 7,2 мл/хв/1,73 м2). 15 з них обстежено у фазі загострення ХГН, яку встановлено на підставі суб'єктивних (погіршення загального стану, посилення скарг) та об'єктивних симптомів (наростання ШОЕ, погіршення характеристик сечового осаду, збільшення добової протеїнурії, зростання показників артеріального тиску, тощо), решту - 7 хворих - обстежено у фазі клініко – лабораторної ремісії ХГН, при плановому диспансерному огляді. У 9-ти пацієнтів з ХХН І стадії, ГН визначено ізольований сечовий синдром, у 4-х – нефротичний синдром, у 7-ми - вторинну артеріальну гіпертензію та у 2-х хворих виявлено поєднання нефротичного синдрому та вторинної артеріальної гіпертензії.

2 група – 19 пацієнтів з ХХН ІІ стадії, ГН (креатинін – 118,3 4,7 мкмоль/л, ШКФ - 68,0 2,4 мл/хв/1,73 м2): 14 (73,6%) з них обстежено у фазі загострення ХГН і 5 (26,3%) – у фазі неповної клініко – лабораторної ремісії. До цієї групи хворих увійшли пацієнти з ізольованим сечовим синдромом (4), нефротичним синдромом (4), вторинною артеріальною гіпертензією (4) та з нефротичним синдромом і вторинною артеріальною гіпертензією (7).

3 група – 17 хворих на ХХН ІІІ стадії, ГН (креатинін - 219,2 12,4 мкмоль/л, ШКФ - 43,2 2,1 мл/хв/1,73 м2). У 13-ти пацієнтів діагностовано вторинну АГ (середній САТ становив 162,5 7,1 мм рт ст, ДАТ - 100,6 3,5 мм рт ст): ІІ ступінь АГ визначений у 6-ти пацієнтів, ІІІ - у 7-ми хворих (АГ та її ступінь визначено відповідно до рекомендацій ВООЗ і Міжнародної асоціації гіпертензії, 1999 р.). У 2-х хворих визначено нефротичний синдром. У 6-ти - гастродуоденопатію.

4 група – 12 пацієнтів з ХХН ІV стадії, ГН (креатинін - 470,6 57,7 мкмоль/л, ШКФ - 21,0 2,4 мл/хв/1,73 м2). За результатами дослідження червоної крові у 9-ти хворих діагностовано анемію (за критеріями ЕВРG, 2004р.). У 8 - ми пацієнтів - АГ І ступеня, у 3-х – ІІ ступінь АГ. Середня величина САТ – 150,0 4,8 мм рт ст, ДАТ – 97,3 2,9 мм рт ст. У 8 хворих виявлено ІХС, в 1-го – брадиаритмію. За даними ФГДС в 3-х спостереженнях діагностовано гастродуоденопатію, в 1-му – виразкову хворобу, виразку дванадцятипалої кішки.

5 група – 14 хворих на ХХН V стадії, ГН, які з різних причин не отримували замісну ниркову терапію (креатинін - 911,8 93,4 мкмоль/л, ШКФ - 10,9 0,9 мл/хв/1,73 м2). У всіх виявлено вторинну АГ (середній САТ становив 157,1 6,1 мм рт ст, ДАТ - 95,7 3,3 мм рт ст), анемію й збільшення ШОЕ (середня величина гемоглобіну - 91,5 4,1 г/л, ШОЕ - 32,9 6,3 мм/год). У 4-х пацієнтів встановлений діагноз ІХС, серцевої недостатності; в 4-х – гастроінтестинальні ускладнення (атрофічний гастрит, гастродуоденопатію), у 2-х – поєднання цих ускладнень.

6 група - 26 пацієнтів на ХХН V стадії, які отримували терапію ПГД (креатинін - 715,5 66,7 мкмоль/л, ШКФ - 3,5 1,3 мл/хв/1,73 м2). Терапія проводилась на апаратах "Fresenius Medical Care" (Німеччіна) з використанням рекомендованих витратних матеріалів (полісульфонових капілярних діалізаторів F7 HPS, F8 HPS), тричі на тиждень, по 4 години. ПГД хворі отримували на протязі від 1 до 7 років. У всіх встановлено АГ: середній показник САТ становив 161,8 15,5 мм рт ст, ДАТ - 99,5 8,0 мм рт ст. У 15-ти хворих виявлено хронічні серцево - судинні ускладнення (ІХС, серцеву недостатність, аритмії). У 23-х хворих визначено анемію: рівень гемоглобіну коливався від 55,0 до 110,0 г/л, у середньому – 93,1 9,1 г/л, ШОЕ - від 5 до 40 мм/год, у середньому – 17,5 3,27 мм/год.

Статистичну обробку результатів дослідження проведено стандартними методами варіаційної статистики в рамках програмного забезпечення Statistica for Windows, версія 6.0 (StatSoft, Inc.,США). Визначені середні величини (М), помилки їхньої результативності (m), коефіцієнт кореляції (r). Для відкидання "нульової" гіпотези, в залежності від характеру розподілу, використані t - критерій Ст'юдента для незалежних ознак або непараметричні критерії різниці. Різниця між групами вважалася статистично значимою при рівні статистичної значимості (р) меншим за 0,05. Для побудови функціональної залежності між числовими перемінними застосовували процедуру множинного регресійного аналізу з покроковим виключенням незначущих перемінних із регресійної моделі.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Встановлено значне (р < 0,01) підвищення рівня IL-1в у плазмі крові хворих на ХХН І стадії, ГН (538,0 46,1 пкг/мл), у порівнянні з показником групи контролю (39,1 5,8 пкг/мл). Вміст FN у плазмі цих хворих також достовірно (р < 0,05) підвищений - 128,3 6,8 мкг/мл - проти 108,4 4,9 мкг/мл у здорових донорів.

Вивчено концентрацію цитокіну залежно від фази захворювання. У хворих на ХХН І та ІІ стадій визначено вірогідне збільшення концентрації IL-1в у фазі загострення ХГН (510,8 62,4 пкг/мл – на І стадії ХХН і 294,6 58,1 пкг/мл – на ІІ стадії ХХН) у порівнянні з фазою нестійкої ремісії (274,4 75,7 пкг/мл - на І стадії ХХН і 95,6 15,9 - на ІІ стадії ХХН). Рівень IL-1в не нормалізується навіть у фазі клініко - лабораторної ремісії ХГН, що може свідчити про високу чутливість цього маркера щодо активності ренального запалення і необхідність спостереження за хворими, проведення лікування навіть у фазі ремісії.

Прогресування хвороби характеризується динамічним зростанням показника IL-1в і паралельним убуванням концентрації FN (табл.1).


Таблиця 1

Корелятивні взаємовідносини плазмових показників інтерлейкіну-1в і фібронектину на різних стадіях ХХН, ГН

Стадія ХХН

Кількість спостережень(n)

Показник

IL-1в (пг|мл)

Показник FN

(мкг/мл)

Коеф.кореляції (r)***

I

22

414,455,4*

126,9 11,1*

-0,4

II

19

242,2 54,6*

159,5 20,7*

0,5

III

17

597,7 133,0*

130,5 15,3*

-0,2

IV

12

651,2 150,3*

114,5 9,3*

-0,5

V

14

747,6