LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль інтерлейкіну-1[бета] та фібронектину в прогресуванні хронічного гломерулонефриту

157,5*

103,3 13,8*

-0,3

V, ПГД

26/15**

649,9 92,5*

82,9 8,1*

-0,2

*р < 0,05, ** визначення концентрації IL-1в проведено 26 хворим на ХХН V, ПГД, а FN - 15 пацієнтам цієї групи, *** кореляцію проведено між показниками IL-1в і FN на кожній стадії хвороби


Виключення становила ІІ стадія ХХН, при якій визначено істотне зниження величини IL-1в при одночасному збільшенні FN. Останнє можна пояснити максимальною продукцією плазмової фракції FN на початкових етапах фібропластичних процесів в нирках при зменшенні значущості запального компонента, маркером якого виступає IL-1в.

Елевація рівня IL-1в у плазмі відповідно прогресуючому погіршенню ниркової функції, а саме від I до V стадії ХХН, обумовлена формуванням поліорганної дисфункції або стану системного хронічного запалення на тлі уремічної інтоксикації. На користь цього свідчить значне збільшення концентрації IL-1в у пацієнтів з ХХН ІІІ - V стадій, в яких діагностовано анемію, захворювання ССС (ІХС, серцева недостатність) та/або органів травлення (атрофічний гастрит, гастродуоденопатія, виразкова хвороба). У хворих на ХХН ІІІ стадії з захворюваннями органів травлення вміст IL-1в становив 708,6 211,9 пкг/мл, без ускладнень - 520,1 175,8 пкг/мл. У пацієнтів з ХХН ІV стадії концентрація цитокіну становила: при наявності ускладнень з боку ССС - 662,0 295,5 пкг/мл, з боку органів травлення - 835,0 365,7 пкг/мл, без ускладнень - 456,2 59,0 пкг/мл. У хворих на ХХН V стадії, які не отримували замісну ниркову терапію, рівень IL-1в найвищий у пацієнтів з поєднанням захворювань ССС та органів травлення – 1500,0 пкг/мл, у хворих з кардіоваскулярними ускладненнями він становив 1022,5 351,7, з гастроінтестинальними - 547,0 173,2 пкг/мл, без ускладнень - 297,2 147,4 пкг/мл. У хворих на ХХН ІV і V стадій визначений зворотний кореляційний зв'язок концентрації IL-1в з величиною гемоглобіну (r = - 0,3, р < 0,05) і прямий – з показником ШОЕ (r = 0,5, р < 0,05), що може свідчити про участь цитокіну в патогенезі анемії у хворих на ХХН Vстадії. Підтвердженням останнього виступає достовірно вищий рівень IL-1в у хворих на ХХН V стадії з анемією середньої тяжкості, ніж у пацієнтів з легким ступенем анемії – 830, 4 226,1 пкг/мл (р < 0,05) і 664,8 232,4 пкг/мл (р < 0,05) відповідно.

Збільшення активності IL-1в у динаміці прогресування нефросклерозу також обґрунтовано його профіброгенними властивостями, що підтверджується достовірною кореляцією показника IL-1в із плазмовим рівнем FN - основним компонентом екстрацелюлярного матрикса (табл.1). Крім того, відбувається зниження кліренсу IL-1в зі сечею і пригнічення інгібіторів цього цитокіну під дією уремічних токсинів з відповідним збільшенням його плазмової концентрації.

Динамічне зниження вмісту FN у плазмі при прогресуванні ХХН, ГН (табл.1) пояснюється зміною фізико - хімічних властивостей ГБМ і участю FN у розвитку ренального фіброзу зі збільшенням ролі тканинної фракції FN, гіперпродукція якої здійснюється фібробластами in situ по мірі прогресування нефросклерозу. На ІІІ - V стадіях ХХН, ГН низький вміст FN у плазмі обумовлений збільшенням його споживання при розвитку уремічних ускладнень: при кардіоваскулярних та/або гастроінтестинальних ускладненнях концентрація FN у плазмі є вірогідно меншою, ніж за їх відсутністю. У хворих на ХХН ІІІ стадії з захворюваннями органів травлення вміст FN становив 116, 0 7,7 мкг/мл, без ускладнень - 140,7 18,4 мкг/мл. У пацієнтів з ХХН ІV стадії рівень медіатора становив: при ускладненнях з боку ССС - 119,5 13,2 мкг/мл, з боку органів травлення - 93,0 13,9 пкг/мл, без ускладнень - 131,0 17,9 мкг/мл. У хворих на ХХН V стадії вміст FN при поєднанні захворювань ССС і органів травлення становив 82,0 18,0 пкг/мл, при кардіоваскулярних ускладненнях - 87,5 15,1, при гастроінтестинальних - 80,0 22,3 мкг/мл, без ускладнень - 108,0 30,8 мкг/мл.

Показники IL-1в і FN у плазмі визначаються клінічною формою ХГН
(рис.1, 2).

Рис.1 Концентрація IL-1в у плазмі хворих на ХХН, гломерулонефрит
(з урахуванням клінічної форми захворювання)

Рис.2 Концентрація FN в плазмі хворих на ХХН, гломерулонефрит
(з урахуванням клінічної форми захворювання)


Найменші величини IL-1в і FN виявлено при ІСС: у хворих на ХХН І стадії рівень IL-1в становив 415,2 227,3 пкг/мл, FN - 116,3 31,2 мкг/мл, на ІІ стадії - 53,5 23,1 пкг/мл і 97,2 21,0 мкг/мл відповідно. При розгляді параметрів, що традиційно вважаються маркерами гломерулярного пошкодження, при ІСС визначений вірогідний кореляційний зв'язок показника IL-1в з протеїнурією (r = 0,4, р < 0,05), з гематурією кореляція малозначуща (r = - 0,03, р > 0,05). Рівень плазмового FN зворотно корелює з цими параметрами: з величиною протеїнурії коефіцієнт Пірсена (r) відповідав - 0,4, гематурії - r = - 0,6 (р < 0,05). Посилення гематурії супроводжується зниженням плазмового вмісту FN, що можна пояснити збільшенням його витрат: при гематурії понад 50 ер. у полі зору концентрація FN становила 74,6 17,7 мкг/мл, у підгрупі від 20 до 50 ер. у полі зору - 88,6 13,0 мкг/мл, а при мікрогематурії (до 15 ер. у полі зору) величина FN є найвищою - 133,5 10,6 мкг/мл (р<0,05).

У хворих на ХХН І та ІІ стадій, ГН з НС визначена сильна пряма кореляція плазмового рівня монокіну з величиною протеїнурії (r = 0,7, р < 0,05), що, з одного боку, обґрунтовано патогенетичною участю IL-1в в пошкодженні гломерулярної мембрани, а з іншого – висвітлює значущість протеїнурії в стимуляції синтезу цитокінів при імунозапальному процесі в нирці. Концентрація IL-1в у плазмі крові цих хворих є високою: 351,2 109,3 пкг/мл – на І стадії ХХН, 251,2 90,1 пкг/мл – на ІІ стадії хвороби. При масивній протеїнурії активований плазмовими білками епітеліоцит проксимальних канальців продукує прозапальні цитокіни, зокрема IL-1в, а також FN. Це підтверджено прямою залежністю між IL-1в і FN (r = 0,3, р < 0,05). Вміст FN у плазмі хворих на ХГН з НС є найвищим на обох стадіях хвороби (161,0 88,6 і 219,0 85,9 мкг/мл відповідно), прямо корелює з рівнем фібриногену крові (r = 0,5, р < 0,05) та величиною протеїнурії (r = 0,7 на І стадії ХХН та r = 0,4 на ІІ стадії ХХН, р < 0,05), що віддзеркалює активну участь FN у посиленні коагуляційних властивостей крові, утворенні тромбів, й, відповідно, - у патогенезі НС. Гіперфібронектинемія може бути компенсаторною реакцією організму на значні втрати білка із сечею у вигляді посиленої продукції FN гепатоцитами. Останнє обґрунтовано прямою кореляцією плазмової концентрації FN зі вмістом загального білка крові (r = 0,9, р < 0,05) і величиною АлАТ (r = 0,7, р < 0,05). Але при масивній протеїнурії, понад 20,0 г на добу, концентрація FN в плазмі є меншою - 152,0 7,8 мкг/мл (р < 0,05), ніж при добовій екскреції білка від 10,0 до 20,0 г - 170,0 21,5 мкг/мл (р < 0,05). Можливо, це обумовлено "зривом" компенсаторних можливостей організму щодо підтримки білкового складу крові й проникненням плазмової фракції FN через порозну ГБМ в субендотелій, що призводить до прогресування нефросклерозу.

У хворих на ХХН І і ІІ стадій, ГН зі вторинною АГ рівень