LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль інтерлейкіну-1[бета] та фібронектину в прогресуванні хронічного гломерулонефриту

IL-1в і FN є вірогідно меншим, ніж у пацієнтів з НС: на І стадії ХХН їхні показники становили 345,7 88,3 пкг/мл і 118,8 26,6 мкг/мл відповідно, на ІІ стадії - 226,2 147,9 пкг/мл і 122,0 13,9 мкг/мл. Визначена пряма кореляція рівня IL-1в з величиною гематурії (r = 0,5 і r = 0,4 відповідно, р < 0,05) і зворотна - з показниками САТ (r = - 0,4 і r = - 0,9, р < 0,05) / ДАТ (r = - 0,3 і r = - 0,8, р < 0,05). Прогресування АГ супроводжується зниженням плазмового вмісту IL-1в на всіх стадіях ХХН. Сила й спрямованість кореляційного зв'язка FN з величинами АТ при вторинній АГ залежить від стадії хвороби: вірогідний зв'язок наявний на І стадії хвороби – кореляція пряма (r = 0,6, р < 0,05) і на ІІ стадії ХХН – кореляція зворотна (r = - 0,7, р < 0,05). На ІІІ - V стадіях ХХН виявлено лише чітку тенденцію до убування концентрації FN по мірі прогресування АГ. Можливо, це обумовлено посиленням ступеня ушкодження ГБМ з відповідним збільшенням проникнення FN до інтерстиційного простору нирки. Ймовірно, IL-1в, міжклітинний медіатор у пошкодженні судинної стінки, бере участь у процесах адгезії тромбоцитів, і, контролюючи ці взаємодії, сприяє активації функціональних властивостей тромбоцитів, а зниження вмісту FN обумовлено його міжклітинними взаємодіями з активованими тромбоцитами, коли FN виконує роль міжклітинного мосту у механізмах склеювання та формування агрегатів.

Найвища концентрація IL-1в (354,0 92,6 пкг/мл) і висока - FN (182,6 15,9 мкг/мл) визначена у плазмі хворих на ХХН ІІ стадії, ГН, НС зі вторинною АГ. Показник IL-1в зворотно корелює з величиною протеїнурії (r = - 0,4, р < 0,05) та убуває в процесі прогресування АГ: при АГ ІІ ступеня він становив 404,6 135,4 пкг/мл, при АГ ІІІ ступеня - 316,0 123,0 пкг/мл. Найбільший вміст FN у плазмі визначений при протеїнурії від 10,0 до 20,0 г на добу – 199,5 24,4 мкг/мл, вірогідно менший - при протеїнурії від 3,5 до 10,0 г на добу – 155,3 1,4 мкг/мл (р < 0,05), а у хворого з протеїнурією 23,4 г/добу концентрація FN становила 170,0 мкг/мл. Зменшення концентрації FN у плазмі крові відбувається також по мірі прогресування АГ.

Сила корелятивних взаємовідносин IL-1в і FN з чинниками гломерулярного пошкодження (величинами протеїнурії та гематурії) убувала прямо пропорційно стадії ХХН (на ІV і V стадіях вони не є вірогідними). Можливо це пояснюється малою їхньою значущістю в прогресуванні хвороби на стадії поширеного нефросклеротичного процесу.

Важливою є взаємозалежність досліджуваних медіаторів на різних стадіях ХХН (табл.1). На стадії збереженої функції нирок IL-1в посилює проникливість гломерулярного фільтра, і FN поступово проникає в субендотелій для участі в процесах гломерулосклерозу. Відповідно, зворотна кореляція їхніх величин при ХХН І стадії пояснюється зменшенням активності імунного запалення в нирці (маркером якого є IL-1в) на фоні поступового розвитку гломерулосклерозу (показником якого виступає FN). На ІІ стадії ХХН фібропластичні процеси йдуть поруч зі ще достатньо активним імунним запаленням у функціонуючих нефронах: визначена пряма кореляція медіаторів. Відсутність вірогідної кореляції на ІІІ стадії ХХН обумовлена переходом більшості плазмової фракції FN в тканинну для участі у розвитку нефросклерозу, а значущість локального запалення є значно меншою, ніж на попередніх стадіях хвороби. Зворотна залежність IL-1в і FN на IV-V стадіях ХХН пояснюється з позиції їхньої системної дії: IL-1в є чинником системного хронічного запалення, що лежить в основі поліорганної дисфункції при уремії, а FN – білок опсонізації, який зв'язується з пошкодженими клітинами, тканинами, гемолізованими еритроцитами, тощо.

Аналіз ефективності різновидів терапії на досліджувані показники дозволив виявити, що у хворих, які отримують терапію ГКС, вміст FN у плазмі є вірогідно вищим (154,0 26,9 мкг/мл), а IL-1в – достовірно меншим (338,3 100,2 пкг/мл), ніж у пацієнтів, які не отримують цей вид лікування.

У 26 пацієнтів, які отримували замісну ниркову терапію методом програмного гемодіалізу, плазмова концентрація IL-1в є дуже високою (649,9 92,5 пкг/мл), вміст же FN у них є критично низьким (82,9 8,1 мкг/мл). Забір крові виконувався безпосередньо перед процедурою гемодіалізу.

Гіперпродукція IL-1в у цих пацієнтів пояснюється впливом складових ектракорпорального контуру кровообігу, насамперед повторюваною взаємодією імунокомпетентних клітин крові з "чужорідною" поверхнею мембрани діалізатора в процесі тривалого лікування ГД, внаслідок чого відбувається їхня постійна активація. Про це свідчать пряма кореляція рівня цитокіну зі тривалістю перебування на замісній терапії й кількістю проведених сеансів (r = 0,7, р < 0,05), динамічне його зростання в процесі лікування ПГД: середній показник IL-1в у цих хворих 2 роки тому становив 434,2 33,2 пкг/мл, при теперішньому дослідженні - 854,2 45,9 пкг/мл (р < 0,05). Підвищення концентрації IL-1в (718,0 135,3 пкг/мл) у пацієнтів з серцево - судинними ускладненнями (ІХС, серцева недостатність, аритмія), порівняно з хворими, які не мали цих ускладнень (501,6 116,2 пкг/мл), може відбивати патогенетичний зв'язок кардіоваскулярної патології зі збільшеною експресією цитокіна. Крім того, тенденція зростання концентрації IL-1в при зменшенні величин гемоглобіну та еритроцитів крові вказує на роль монокіну в патогенезі анемії. Негативна кореляція IL-1в з показником Кt/V (r = - 0,6, р < 0,05) свідчить про те, що IL-1в може віддзеркалювати не тільки клінічний стан хворих, ускладнення субуремії, але і адекватність ПГД, напруженість процесів хронічного запалення, які посилюються при неадекватності діалізної терапії.

Низький вміст FN у крові хворих, які отримують терапію ПГД (що є вірогідно меншим, ніж в усіх інших пацієнтів та у контролі) можна пояснити його дефіцитом у результаті підвищеного споживання, дисфункцією печінки та глибоким пригніченням функції ретикулоендотеліальної системи у цих хворих, здатністю FN зв'язуватися з гепарином, який отримують пацієнти на ГД. Підтвердженням цього є значимі зворотні кореляції плазмового FN із тривалістю хвороби (r = - 0,3, р<0,05), терміном перебування на ПГД (r = - 0,4, р<0,05), Кt/V (r = - 0,5, р<0,05).


ВИСНОВКИ


У дисертаційній роботі вирішена актуальна задача сучасної медичної науки: на підставі вивчення концентрацій прозапального цитокіну інтерлейкіну-1в і фіброгенного фактора фібронектину у плазмі вдосконалені критерії діагностики та прогнозування перебігу хронічної хвороби нирок, гломерулонефриту, показано їхню роль у прогресуванні цього захворювання.

  • У хворих на хронічну хворобу нирок, гломерулонефрит плазмова концентрація інтерлейкіну-1в є значно підвищеною і зростає в процесі прогресування хвороби. Вміст інтерлейкіну-1в є найменшим у ІІ стадії ХХН, при ізольованому сечовому синдромі, у фазі ремісії хвороби, максимальним – у пацієнтів з нефротичним синдромом зі вторинною артеріальною гіпертензією, та у хворих на ХХН V стадії, які не отримують замісну ниркову терапію.

  • Рівень інтерлейкіну-1в у плазмі крові хворих на ХХН, ГН зі збереженою ренальною функцією є маркером активності імунозапального процесу в нирках; при ХХН ІІІ - V стадій цей показник відбиває ступінь системного поліорганного ураження, ускладнень


  •