LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль кальцію в структурно-функціональних змінах тканин за умов гіперхолестеринемії

тканинного кальцію і магнію з високого негативного (контрольна група) до низького негативного (чи позитивного) – група тварин з ендогенною ГХС і до позитивного значення (група тварин, які на фоні ендогенної ГХС приймали калій-, магній-аспарагінат). По зменшенню швидкості змін коефіцієнту кореляції між тканинним кальцієм і магнієм органи можна розташувати наступним чином: серце, аорта, скелетний м'яз, мозок. Печінка в цьому випадку виявилась найбільш стабільною. В тканині печінки в усіх групах тварин коефіцієнт кореляції між тканинним кальцієм і магнієм тримався на рівні –0,66-0,67.

Виходячи з отриманих даних, можна зазначити, що за фізіологічних умов динаміка вмісту тканинного кальцію і магнію є відображенням функціонального антагонізму цих іонів. При відтворенні ендогенної ГХС і застосуванні калій-, магній-аспарагінату ця динаміка змінювалася таким чином, що дозволяла підтримати співвідношення Mg2+/Са2+ на рівні, здатному найбільш адекватно пристосуватися до умов, викликаних ендогенною ГХС. Причому швидкість цих перетворень в різних органах залежала, на наш погляд, від функціональної значущості органа в адаптаційно-трофічній відповіді організму на відтворення ГХС.


Зміни функціональних показників серцево-судинної системи щурів в умовах проведення експерименту.

Мембранний потенціал ендотелію аорти щурів різних експериментальних груп.

Середнє значення мембранного потенціалу (МП) ендотеліальних клітин аорти щурів контрольної групи становило –43,80+1,32 мВ. Аплікація ацетилхоліну (АХ) (2 мкмоль/л) викликала значну пролонговану гіперполяризацію ендотеліальних клітин з піком –64,80+1,40 мВ (рис.7).


Рис.7. Ацетилхолініндукована електрична відповідь інтактного ендотелію ізольованої аорти щура контрольної групи на 21 тижні дослідження. По горизонталі – час дослідження електричної відповіді, секунди (с); по вертикалі – рівень мембранного потенціалу, мВ. Риска на рисунку – час аплікації ацетилхоліном.


В більшості препаратів гіперполяризація супроводжувалась наступною реполяризацією до рівня МП спокою. Ці результати узгоджуються з даними, що були отримані іншими дослідниками [Chen, Cheung, 1992; Marchenko, Sage, 1993; Бондаренко, Сагач, 1996; Бондаренко, 2004].

У щурів з відтвореною ендогенною ГХС (група 3) МП ендотелію був зафіксований на рівні –41,60+0,75 мВ (Р<0,05), тобто спостерігалась хоч незначна, але вірогідна деполяризація МП ендотеліальних клітин. В той же час, ендогенна ГХС суттєво пригнічувала АХ-індуковану гіперполяризацію (рис.8): аплікації АХ супроводжувались гіперполяризацією мембрани ендотеліальних клітин від –41,60+0,75 мВ до –51,67+1,84 мВ. Відмивання ацетилхоліну відновлювало МП спокою.

Відомо, що ендотеліальні клітини аорти не містять потенціалзалежних Са2+ каналів [Cannel, Sage, 1989], тому досить несподіваними були отримані нами дані про те, що у щурів, які на фоні ендогенної ГХС приймали ніфедипін, спостерігалась тенденція до зменшення деполяризації мембрани: МП клітин становив -42,67+1,45 мВ.

Рис. 8. Ацетилхолініндукована електрична відповідь інтактного ендотелію ізольованої аорти щура на 21 тижні відтворення ГХС. Позначення такі самі, як на рис. 7.


Ацетилхолін-індуковані електричні реакції судинного ендотелію відновлювались практично повністю: суперфузія розчином з ацетилхоліном викликала пікову гіперполяризацію ендотеліальних клітин в середньому до –64,50+0,99 мВ, тобто ніфедипін сприяв відновленню пригніченої в умовах ГХС АХ-індукованої гіперполяризації. Зважаючи на те, що ендотеліальні і гладеньком'язові клітини судин є електрично зв'язаними [Beny, Paccica, 1994; Marchenko, Sage, 1994], не виключена можливість, що дія ніфедипіну реалізується через гладеньком'язові клітини та передається через міоендотеліальні контакти на ендотелій. Про це може свідчити більший латентний період розвитку піку гіперполяризації у щурів цієї групи, у порівнянні з ендотелієм інтактної аорти.

Відомо, що норадреналін, 5-НТ, ангіотензин ІІ (АІІ) викликають деполяризацію і осциляції МП ендотелію інтактної аорти щура [Marchenko, Sage, 1994]. Як виявилось, більшість з рецепторів до цих речовин теж розміщена не на ендотеліальних, а на гладеньком'язових клітинах аорти щура [Ruffolo, et al., 1988, 1991]. В проведеному нами дослідженні після паралельного з розвитком ендогенної ГХС, тривалого блокування активності АПФ за допомогою еналаприлу, МП спокою становив –43,33+1,21 мВ, тобто він практично не відрізнявся від МП спокою інтактної аорти. Аплікація ацетилхоліну супроводжувалась гіперполяризацією ендотелію, яка сягала –64,33+1,21 мВ. Наступна за гіперполяризацією реполяризація не перевищувала рівень МП спокою, тобто ацетилхолін-індуковані електричні реакції ендотелію практично не відрізнялись від тих, що спостерігались у інтактному ендотелії. Отримані дані дають підставу думати, що ангіотензин ІІ є важливим фактором, який сприяє пригніченню електричних реакцій ендотелію аорти в умовах ГХС, і тому блокада ангіотензинперетворюючого ферменту мала потужну протекторну дію на ці реакції в умовах ендогенної ГХС.

Після тривалого (21 тиждень) блокування a1-адренорецепторів празозіном МП ендотеліальних клітин аорти становив –43,50+0,65 мВ, тобто він практично не відрізнявся від МП ендотелію у інтактного щура. Ацетилхолін-індукована гіперполяризація складала в середньому –66,25+1,49 мВ, тобто вона навіть перевищувала значення піку гіперполяризації ендотелію інтактної аорти. Надмірна активація a1-адренорецепторів при ГХС виглядає логічною, якщо зважити, що остання зумовлена стресовою реакцією на обмеження життєвого простору тварин. Блокування цих рецепторів вірогідно відновлювало не тільки МП, а й ацетилхолін-індуковані електричні реакції ендотелію аорти, попереджуючи негативний ефект ГХС.

У щурів, які на фоні розвитку ендогенної ГХС отримували аспаркам, тобто додатковий Mg2+ і K+, МП ендотелію становив –43,67+1,21 мВ, а пік АХ-індукованої гіперполяризації становив –68,75+1,16 мВ (Р<0,05). Отже, у тварин цієї групи, МП максимально наближався до його значення в інтактному ендотелії, а електричні реакції на АХ посилювались і були навіть більш вираженими, ніж в інтактній аорті.

Таким чином, в умовах ендогенної ГХС спостерігалось пригнічення електричних реакцій ендотелію аорти щура. Всі антагоністи Са2+ в тій чи іншій мірі попереджували негативний вплив ГХС на МП спокою і електричні реакції ендотелію аорти. Після блокування потенціалзалежних Ca2+ каналів L-типу і ангіотензинперетворюючого ферменту МП спокою майже не відрізнявся від контролю, а після блокування a1–адренорецепторів і додавання Mg2+ і K+ залишався на рівні контролю. Що стосується АХ-індукованих електричних реакцій, то всі використані антагоністи Са2+ повністю попереджали негативний вплив ГХС.

Скоротлива активність ізольованих препаратів артерій щурів в умовах гіперхолестеринемії і застосування антагоністів кальцію.

В умовах ендогенної ГХС пригнічувались також скоротливі реакції ізольованих препаратів черевної аорти.

Скорочення м'язових волокон звичайно опосередковане потенціалом дії, який сприяє виходу Са2+ із саркоплазматичного ретикулуму і входу Са2+ із позаклітинного середовища, що призводить до збільшення вмісту внутрішньоклітинного Са2+,