LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Медицина. Медичні науки → Роль клітинних та гуморальних механізмів виразкоутворення у прогнозуванні перебігу виразкової хвороби, асоційованої з Helicobacter pylori. Клінічні і терапевтичні аспекти

програмі та 20 хворих з можливими ускладненнями, які отримували розроблену профілактичну терапію. Група контролю склала 30 здорових осіб.

Первинну верифікацію діагнозу проводили по загальноприйнятим стандартним методикам діагностики ВХ на підставі клінічних проявів хвороби, даних інструментальних обстежень (ФГДС, рентгеноскопії шлунка та дванадцятипалої кишки, ультразвукового дослідження органів травлення) і виявлення Нр (цитологічним і уреазним методами). Дослідження кислотоутворюючої функції шлунка проводили шляхом визначення шлункової секреції методами фракційного зондування, інтрагастральної рН-метрії і визначення рівня гастрину у крові.

Морфологічні дослідження СО гастродуоденальної зони проводили шляхом вивчення біопсійного матеріалу з країв виразок (визначали стадії загоювання виразок), з переульцерозної зони (визначали активність бульбіту і гастриту) та з антрального відділу шлунку (визначали ступінь активності антрального гастриту і ступінь його атрофії) по загальноприйнятим стандартним методикам (забарвлення гематоксиліном і еозином). Для підрахунку кількості клітинних елементів використовувався морфометричний аналіз (по Г.Г. Автанділову, 1991). Проводили підрахунок у запальному інфільтраті переульцерозних зон відсоткового співвідношення клітин моно - і лімфоцитарного рядів диференційовки. По величинам співвідношень клітин моноцитарно-лімфоцитарних рядів виділяли три типу запальних інфільтратів: I тип - співвідношення менш 0,25, II тип – 0,25-0,55, III тип - понад 0,55. По співвідношенню лімфоцитів і нейтрофілів в запальному клітинному інфільтраті обчислювали лімфоцитарний індекс (ЛІ). Крім того, проводили підрахунок кількісного складу нейтрофілів і еозинофілів у краї виразок.

Оцінка імунного стану організму хворих на ВХ проводилася шляхом вивчення загального клітинного і гуморального імунітету: визначали абсолютну та відносну кількість Т- та В-лімфоцитів в крові, концентрації імуноглобулінів IgM, IgG, IgA загальноприйнятими методами. Активність гуморальної ланки імунітету оцінювалася по шкіряній пробі з продігіозаном. При цьому виділяли різноманітну реактивність по величині розеоли: середній пересічний діаметр розеоли до 50 мм, від 50 до 70 мм і понад 70 мм, що відповідало гіпо -, нормо і гіперреактивності (по Д.Н. Мянському, 1991). Для вивчення функціональної активності лейкоцитів крові використовували метод "шкіряного вікна", оснований на підрахунку кількості клітинних елементів (грануло – і агранулоцитів), мігруючих з кров'яного русява до штучно створеного запалення на поверхні шкіри передпліччя після її скарифікації шляхом отримання відбитків через кожні 4 години в течію 24 годин. Для оцінки неспецифічної клітинної резистентності використовувався стандартний засіб - обчислення показника індексу здвижки лейкоцитів крові (ІЗЛК), що обчислювався по відношенню гранулоцитарних форм лейкоцитів (еозинофілів, базофілів, нейтрофілів) крові до агранулоцитарних (лімфоцитів, моноцитів) в формулі крові. Виділяли величину показника менш 1,5, від 1,5 до 2,5, і понад 2,5, що відповідає гіпо -, нормо - і гіперергії (А.А. Чиркін і співавт., 1992). Серед біохімічних маркерів запальних реакцій, були досліджені рівні фібронектину (ФН) та продуктів деградації фібрину і фібриногену (ПДФ) твердо фазним імуноферментним методом з використанням стандартних тест-систем. Рівень колагеноутворення досліджували шляхом визначення вмісту вільного і білковозв'язанного оксипроліну (ОксПр) у крові (за методом Т.К. Осадчука і співавт.). При цьому вираховували коефіцієнт синтезу колагену (Кск) - відношення зв'язаного до вільного ОксПр. Для оцінки систем ПОЛ та АОЗ судили по показникам: малоновому діальдегіду (МД), дієновим коньюгатам (ДК), каталазі (К) та супероксиддісмутазі (СОД), але не традиційно - у плазмі крові, а у лейкоцитах крові (по методиці М. С. Cаідова, Б. В. Пєнєгіна, 1991). Проводили оригінальне обчислення показника – ступеню збалансованості (Сзб) процесів ПОЛ і системи АОЗ, відносне значення якого відбиває баланс поміж початковими та кінцевими стадіями одного й того ж процесу. Для розрахунку Сзб нами запропонована наступна формула: Сзб=КоПОЛ:КоАОЗ, де КоПОЛ - відносний коефіцієнт процесів ПОЛ рівний відношенню значень ДК і МД (КоПОЛ=ДК:МД). КоАОЗ - відносний коефіцієнт процесів АОЗ рівний відношенню значень К і СОД (КоАОЗ=К: СОД).

Методика проведення лікування неускладненої ВХ включала базисну терапію, у відповідності з останніми (1996 р.) офіційними рекомендаціями. Базисна терапія включала: антисекреторні препарати з групи К+Н+АТФази - омепразол (по 20 мг 2 рази на день) або Н2-блоківників рецепторів гістаміну (фамотідін по 40 мг 2 разу на день); нітраімідазоли (метронідазол по 500 мг 3 рази в день або тінідазол по 500 мг 2 рази в день); антибіотики (амоксіциллін по 500 мг 2 рази в день або кларітроміцин по 500 мг 2 рази в день, або азітроміцин по 250 мг 2 рази в день або тетрациклін по 250 мг 4 рази в день). Для пригнічування резистентних до терапії штамів Нр призначався четвертий препарат з групи колоїдного вісмуту (де-нол по 2 таблетки 2 разу в день, або бісмофальк по 2 таблетки 3 разі в день). При збереженій чи помірно зміненій кислотоутворюючій функції шлунка, після закінчення такої терапії до загоювання виразок хворим призначалися дотримання лише режимних та дієтичних заходів. При підвищенні кислотоутворюючої функції шлунка додатково призначали антисекреторні препарати - омепразол або фамотідін у дозах, що підтримують – по 20 мг 1 раз в день до загоювання виразки (терміном 2-3 тижні). При ускладненнях ВХ додатково до базисної терапії призначали відповідне лікування, звичайно прийняте для конкретних ускладнень. У випадках ТНВ додатково призначали цитопротектори (сукральфат по 0,5 – 1,0 г. 3 рази в день за 30 хвилин до їжі і 1 раз перед сном терміном до 1 місяця) та сеанси ультрафіолетового опромінювання аутокрові (АУФОК) по стандартній методиці. За наявності виразкової кровотечі, що зупинилася хворі одержували лише базисну терапію і відповідні режимні заходи (обмеження фізичної активності, дотримання дієтичних рекомендацій). При пенетраціях виразок у підшлункову залозу хворим додатково призначали парентеральне введення антисекреторних препаратів (квамател по 20,0 мг в/ 2 рази на день тривалістю до 10 днів), обезболюючих (баралгін по 5,0 мл в/ в або в/ м 3 рази на добу, трамадол по 0,1 мл в/ в або в/ м до 4-х раз на добу) та спазмолітичних препаратів (бускопан по 0,1 або 0.2 мл в/ в або в/ м до 3 раз у добу протягом декількох днів до зняття болісного синдрому.

Було створено алгоритм діагностики варіантів перебігу ВХ та прогнозу її можливих ускладнень. Для підвищення прогностичної цінності (вірогідності) у індивідуальній оцінці перебігу ВХ та конкретних можливих її ускладнень була розроблена імітаційна багатомірна модель і на її основі комп'ютерна програма діагностики та прогнозу можливих ускладнень ВХ. Діагностичні можливості розробленої комп'ютерної програми були апробовані при анонімному обстеженні даних 90 пацієнтів із загостренням ВХ, з наступною обробкою, у відповідності з вимогами даної програми.

Розроблена профілактична терапія можливих ускладнень ВХ, заснована на підставі впливу на основні ланки патогенезу ускладнень ВХ. Профілактична терапія була апробована у 20 хворих із загостренням ВХ та можливими ускладненнями її перебігу, визначеними за даними розробленої програми.

Результати досліджень оброблялися за методом варіаційного статистичного аналізу на персональному комп'ютері Pentium-75 у оболонці Windows`95 з використанням стандартних програм кореляційного аналізу, що враховують специфіку і формат початкових та результируючих даних. Обчислювали середні арифметичні величини: