LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Природничі науки в цілому → Екологічні передумови сталого розвитку України


Містобудування та територіальне планування
323
УДК 711.122:504 І.І. Устінова

ЕКОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

В останнє десятиріччя в Україні, при подальшому зростанні міських територій,
спостерігається тенденція скорочення чисельності населення, в основному, за
рахунок випереджаючого зменшення міського населення в інтенсивно освоєних і
найбільш забруднених її регіонах. Зазначене протиріччя свідчить про те, що в
механізмах урбанізації відбуваються докорінні зміни, які пов’язано із проблемою
сталого розвитку. Забезпечення умов сталого розвитку, під яким розуміється
підтримання стану екологічної рівноваги в процесах взаємодії біосфери та людства,
відноситься до новітніх завдань, які виступають у якості регулятивної ідеї
сучасного етапу світового розвитку. Цьому питанню присвячені конференції ООН
(Стокгольм, 1972; Ріо-де-Жанейро, 1992; Стамбул, 1996; Йоганнесбург, 2002), ХІХ
сесія Генеральної Асамблеї ООН (Нью-Йорк, 1997), міжнародні конгреси
(Йокогама, 1990; Марсель, 1992), програма ЮНЕСКО «Людина та біосфера».
Розв’язанню проблеми присвячені й Закони України «Про охорону навколишнього
природного середовища» (1991), «Про екологічну експертизу» (1995), «Про
планування і забудову території», «Про загальнодержавну програму формування
національної екомережі України» (2000), «Про Генеральну схему планування
території України» (2002), концепція «Сталого розвитку населених пунктів» (1999),
Комплексна програма реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на
Всесвітньому саміті зі сталого розвитку (2003).
Втім, означене завдання може бути певною мірою вирішеним лише за умови
узгодження потреб людського розвитку з екологічними можливостям територій,
обумовленими законами розвитку біосфери. Мова йде про закономірність
саморегуляції екосистеми та закон її внутрішньої динамічної рівноваги [1,2].
Згідно із закономірністю, кожна територія має певну демографічну ємність,
резерв якої зумовлює зростання, а нестача – скорочення чисельності її населення.
Розрахунки демографічної ємності – головного екологічного обмеження
розвитку (проведені за розробленою автором методикою [3]), свідчать, що в
1986 році Україна наблизилась до реалізації умов екологічної рівноваги:
чисельність населення досягла параметрів ємності, відповідно, 50,99 та 50,81
млн. чол. Обрахунки показують, що за даними 2001 року, параметри розвитку
країни також відповідають умовам екологічної сталості, але з іншими
показниками чисельності та ємності, відповідно, 48,46 та 48,38 млн. чол.
Зазначені зміни можна пояснити дією механізму саморегуляції, який узгоджує
зниження ємності із розширенням міських територій у межах просторового
ліміту інтенсивного антропогенного освоєння середовища; а скорочення

324
Містобудування та територіальне планування
чисельності – із посиленням екосистемного опору, який вирівнює параметри
чисельності із новими вимірами ємності [3,4].
Підґрунтям прийняття довгострокових програм розвитку країни є
демографічна гіпотеза. Дотепер при демографічних обрахунках виходять з того,
що визначальними для відтворення населення та його міграційної спроможності
є соціально-економічні процеси. Проте, як показали результати дослідження [4],
це відповідає екологічній дійсності лише на початковому етапі розвитку
екосистеми (в умовах резерву демографічної ємності території), коли для
досягнення умов рівноваги сприятливим є зростання чисельності населення до
рівня її ємності. На завершальному етапі розвитку, коли досягнуто головну
умову екологічної рівноваги – чисельність населення дорівнює параметрам
ємності (у припустимому 10% діапазоні відхилення), стратегія розвитку
екосистеми змінюється й визначальними стають вже процеси, метою яких не є
кількісні зміни, а є якісні перетворення системи, яка у стані рівноваги може
довго, умовно нескінченно у часі існувати на даній території за рахунок
самовідновлення ресурсів середовища [1; 2,с.216; 5,с.166,192; 6,с.213]. Затим
прогноз щодо розвитку країни в умовах скорочення чисельності її населення
повинен враховувати й екологічну складову.
Відповідно до результатів дослідження [3,7], демографічними ознаками
екологічно сталого розвитку є загальна та середньорічна динаміки чисельності, й
зміна показників народжуваності та смертності населення (у 10% та 1%, й 0,3-
0,5% діапазонах, відповідно), уповільнення означених динамік та внутрісистемна
поляризація досліджуваних процесів. Скорочення чисельності населення країни
на початок 2005 року становило –9,6 %. Поки що це не перевищило 10 % від
максимального значення чисельності (1993 рік – 52,2 млн. чол., 2005 рік –
47,2 млн. чол.), що свідчить про існування екологічних передумов сталого
розвитку України. Зниження чисельності населення у системі областей (дані
2001 року) також не перевищує 10 % (рис. 1.А). За цією ознакою територія країни
поляризована по осі Схід-Захід: від максимальної депопуляції –9,7 % у Луганській
області до максимального приросту +0,1 % у Закарпатській області (рис. 1.Б).
Згідно із теорією етногенезу, внутрісистемна поляризація етносу властива
тільки етапові його сталого розвитку [8, с.169], що підтверджує зроблений раніше
висновок. На рис.1.А виявлено тенденцію випереджаючого скорочення
чисельності населення областей у міру зростання їх демографічного потенціалу
(області розташовано у порядку зростання чисельності населення за даними 2001
року). Це є проявом дії закономірності екосистемної саморегуляції: у міру
зростання демографічного навантаження на середовище посилюється його
зворотна реакція, яку спрямовано на зниження причини цього навантаження –
чисельності населення.

Містобудування та територіальне планування
325
А.
Б.
d Н,%
















>0

-5-0
-5


<-5



15 16 18 2 1 10 7


5 23 3 4







Нумерація областеей

(1) Вінницька
(10) Черкаська


(2) Хмельницька (11) Чернігівська (18) Тернопільсь ка

(3) Донецька
(12) АР Крим
(19) Чернівецька

(4) Луганська
(13) Львівс ь ка
(20) Одеська

(5) Дніпропетровська
(14) Волинська (21) Миколаївс ька
19 14 18 7 17 22 11 15 21 25 9 10 2 16 24 1 6 12 20 4 13 23 5 8 3


(6) Запорізька
(15) Закарпатська (22) Херсонська


області
(7) Кіровоградська (16) Івано -
(23) Харківська
тенденція випереджаючого скорочення населення
(8) Київс ька
Франківська (24) Полтавська
у міру зростання демографічного потенціалу обл
бласті
(9) Житомирська (17) Рівненська (25) Сумська
Рис. 1. СКОРОЧЕННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ
ОБЛАСТЕЙ
УК
РАЇНИ

У ПЕРІОД З 1993 ПО 2001 РІК


Середньорічний приріст населення України у період, що передував депопуляції
(з 1973 по 1993 рік) становив 0,4 %, сучасне його скорочення (з 1993 по 2005 рік)
становить 0,8 %. У період, що розглянуто, означена динаміка перебувала у
діапазоні рівноваги (±1%), що також виявляє існування екологічних передумов
сталого розвитку країни. Втім, відповідно до закономірності уповільнення процесів,
які відбуваються у врівноважених екосистемах (в нашому випадку, населення –
середовище), дворазове прискорення темпів середньорічного скорочення населення
за останні 12 років щодо його приросту за попередні 20 років (0,8>0,4) може
свідчити про загрозу виходу екологічних параметрів розвитку країни з означеного
діапазону сталості [6,с.26; 9,с.124,342].
Зростання смертності в популяціях, які знаходяться у близькому до екологічної
рівноваги стані, згодом компенсується зростанням народжуваності [1, с.14]. Про
появу означеної тенденції, що забезпечує стабільність демографічного розвитку,
свідчать сучасні зміни в режимі відтворення населення країни. Статистичні данні
показують, що в останні десятиліття в Україні спостерігався процес збільшення
смертності та зменшення народжуваності населення, який максимально
прискорився на початку депопуляції (більш швидке зменшення народжуваності є
проявом