LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексика творів Уласа Самчука: народнорозмовні джерела, семантична структура та стилістичні функції

виконують роль засобів локальної характеристики зображуваної дійсності. Панорамна картина життя волинян на початку ХХ століття відтворена завдяки вдалому використанню діалектизмів як стилістичних засобів української літературної мови.

У підрозділі "Лексика на позначення побуту, праці селян на Волині"розглянуто функціонування сільськогосподарської та побутової лексики у творах Уласа Самчука.

Визначальне місце у творчості Уласа Самчука посідає тема селянського життя. З творів письменника постає історично правдива, глибока в осягненні соціальних та духовних проблем художня картина українського села.

Для її відтворення використано лексику різних тематичних груп: назви будівель та огорожі; назви знарядь праці та процесів, здійснюваних ними; лексика, пов'язана з тваринництвом; назви сільськогосподарських культур.

У досліджуваних текстах функціонують назви сільськогосподарських будівель: для необмолоченого збіжжя, зерна (клуня, тік, комора); для худоби: а) коней (стайня, хлів, шопа); б) корів (короварня); в) свиней (свининець, свинюшник); для дров та сільськогосподарського реманенту (дровітня).

Глибоке знання хліборобської діяльності зумовлює використання різних знарядь праці, що утворюють фігуру перелічування, нанизування: Чи то коса, грабки, вила, сокира, чи плуг – все надійне, не яка тобі тендита ["Волинь"].

Знаряддя для розпушування землі та зрубування бур'янів у волинських говірках має назви сапа, копаниця. У романі "Волинь" письменник вживає лексему мотика. З різновидами сільськогосподарської праці пов'язані й такі назви: борони, ціпилно, рискаль. У досліджуваних текстах спостерігаємо використання не тільки назв ручних знарядь праці, а й назви машин, які використовувалися на жнивах: жниварка, молотарка.

Не оминає увагою письменник назв частин сільськогосподарських знарядь: граділь, чепіга, коліщата.

Природно, що назви знарядь праці вживаються у текстах, що описують процеси сільськогосподарського виробництва, репрезентовані дієсловами: молотити, косити, сіяти, волочити, орати, в'язати, доїти, пасти, садити, жати тощо.

Емоційно описує У. Самчук працю жінки в селі, напр.: І городу пильнуй, і кури насади, і ціле господарство на оці май ["Волинь"].

Досліджувані тексти рясніють словами на позначення рослинного й тваринного світу, які переважно вживаються в прямій номінативній функції, напр.: Продавали все, що могли: свині, телята, кури, гуси. Ячменю, пшениці, жита ніхто не хотів ["Волинь"].

Народне світосприймання позначилося на використанні письменником поширених у рідній місцевості назв квітів: лілеї, дзвоники, волошки, півонії, чорнобривці, ромашки, кульбаби тощо, назви рослин: кашка, деревій, заяча гречка, кінський щавель.

Опис рослинного світу Волині наповнений номінаціями городніх культур, напр.: Василь – той усе в школі та школі і толку з нього небагато, а найгірше Насті той город, грядки, цибуля, часник, бурячки і капуста, сіянка, і всяка всячина ["Волинь"].

Місцевий колорит відбито в таких лексичних номінаціях, як назви сортів яблук, серед яких переважають назви, пор.: А сорти все які! Самі, можна сказати, найкращі: золоті, зелені та білі ренети. Опісля цеголки, цяківки червонобокі – солодкі тарольки. (Це не яблука, а щастя. Великі – півхунта кожна). Зорі, довгощепи. Це все сорти зимові ["Волинь"].

Отже, твори Уласа Самчука містять відомості про багатий рослинний і тваринний світ Волині, про селянську працю упродовж календарного року.

Значну увагу письменник приділяє описові сільського побуту. Сторінки романів наповнені численними деталями побутового життя, що сприяє індивідуалізації авторської розповіді.

Одна з найбільших підгруп побутової лексики – це назвистрав і напоїв волинян: Полуднають спільно, розстелили на зеленій траві настільники, накраяли пасок, хліба, ковбаси, печені, сиру, масла ["Волинь"]; Але на заручинах, коли приїхали сам Мартин, коли на стіл поставили і слив'яночки, і вишнівочки, та коли варенички підсмажені подали, та ковбаску, Настя якраз перед тим дещо свіжого сиру віддушила, наробила швидко м'ялохи, десь там ще шматок сала завалялося з торішнього року, розбила з тузин яєць. Вареники, яєшня, холодниця – ге! Чого ще треба? ["Волинь"]; А тим часом перед очима пройшли вареники, смажена капуста, печеня, млинці, голубці...["Марія"].

За використаними назвами їжі простежуються різні соціальні стани людей, відмінності буденного і святкового побуту, пор.: Він приходив щодня втомлений з корчунку, спокійно сідав за стіл, комляв хліб, їв бараболю зо шматком сала, заходив до худоби, а опісля лягав ["Волинь"]. Відтворюючи назви одягу, взуття, письменник показує обставини соціальної залежності селян, напр.: Нема ось за що сестрі чобіт купити, на сіль, на сірники, на нафту не хватає...["Волинь"]. Назви деталей одягу супроводжуються характерними епітетами, як у контекстах: Він, правда, носить тяжкі мужицькі з юхту чоботи, має звичайного дубленого жовтого з вишиванням кожуха, на лисій, широкій голові суконну шапку, яку в Дермані звуть шоломком ["Дермань"]; Розмотав з ніг промочені ганчірки, стягнув протоптані вовняні панчохи, виглянули білі, кістляві, з довгими покоцюрбленими пальцями, ноги ["Волинь"].

Побут у творах Уласа Самчука змальований не як реєстрація ужиткових речей, характерних для повсякденного буття персонажів, а як невіддільна частина їхньої свідомості, яка сформувалась на засвоєнні народних традицій та обрядів у ході тривалого історичного розвитку.

У підрозділі "Лексика на позначення суб'єктивної оцінки"проаналізовано стилістичні можливості демінутивних лексичних одиниць.

Розглядаючи розмовну лексику з додатковими позитивними експресивно-оцінними значеннями, варто звернути увагу на таку важливу типологічну характеристику української мови, як розвинена система творення демінутивних (зменшено-пестливих) лексичних одиниць. Фактично всі повнозначні частини мови охоплені дією цього структурно-семантичного процесу.

Серед іменників із суфіксами суб'єктивної оцінки виділено дві групи: назви із значенням зменшеності переважно з позитивною оцінкою і назви із значенням згрубілості переважно з негативною оцінкою. За допомогою відповідних суфіксів виражаються найрізноманітніші відтінки експресії: співчуття, іронія, зневага, строката й суперечлива гама емоцій та оцінок.

Майстерність У.Самчука полягає в тому, що він використав словотвірні засоби (зокрема суфікси) української мови з властивою їм семантикою і функціонально-стилістичними особливостями для індивідуалізації мови персонажів і для урізноманітнення стилістичних тональностей авторської мови. Наприклад, слово із суфіксом –яг вносить у контекст відтінок емоційного, прихильного ставлення до описуваного персонажа: Та й усе у них там таке: ночував я у одній хаті, мужик собі нічого, добряга і "тюрою" мене гостив – їда така: квас та