LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексика творів Уласа Самчука: народнорозмовні джерела, семантична структура та стилістичні функції

сила цибулі, аякже... ["Волинь"].

В орієнтованих на народнорозмовне джерело діалогах і монологах звичними є слова із суфіксом –иськ-, у яких нейтралізована семантика суфікса, а лексичні номінації вносять у текст розмовний колорит, напр.: А коровисько чимала ["Волинь"]; Он у куті мішисько солі, бочка оселедців ["Волинь"].

Аналіз мови творів У. Самчука показує, що стилістична функція пестливо здрібнілих та згрубілих лексем охоплює своїм коливанням великий функціональний ряд: від застосування чогось справді малого, дрібного чи спеціально стилістично зменшеного (наприклад, із відтворенням психології дитини) – аж до саркастичного функціонування; від використання негативно конотованих номінацій із суфіксами згрубілості до нейтрального їх уживання як ознак місцевої говірки.

Третій розділ має назву "Типи власних назв у прозі Уласа Самчука". У першому підрозділі"Антропоніми як засіб художнього позначення людей у прозовому творі" розглянуто особливості функціонування антропонімів у романах письменника.

Ономастичний матеріал у романах Уласа Самчука є одним із яскравих виявів художньої манери письменника. Зафіксовані у досліджуваних текстах антропоніми різні щодо походження, будови і стилістичного навантаження. Вони відображають іменник Волині кінця ХІХ – початку ХХ ст., хоча, звичайно, не копіюють його натуралістично.

Письменник послуговується переважно одночленними, рідше двочленними антропомоделями.

Семантична специфіка літературного імені, орієнтованого на село, виявляється у прізвищах персонажів, пор.: Чому б їй дійсно не вірити, коли вона взимі сама бачила, як Володько Фонові Гарбузі морду набив ["Волинь"]. У Лебедях наш Олійник заплатив п'ятсот ["Волинь"].

Більшість імен, використаних письменником, виконує як номінативну, так і характеризувальну функції, вказуючи на певні риси характеру людини, пор.: Особливо з тим Платоном Дубом – міцним, широкоплечим, у підраній військовій блузі, що мав гострі, розумні карі очі ["Волинь"]; Миколу Гнидку, що злодієм колись був і що покаявся – хирляк, справжня гнида, але жінку має, як слон, і дітей копиця ["Волинь"].

Осмислення прізвищ, прізвиськ, тлумачення та коментарі, які пов'язані з етимологією і суб'єктивними асоціаціями, що вони викликають, в одних випадках мають характер відступів, зроблених ніби мимохідь, а в інших – безпосередньо включені в тканину твору, напр.: Матвія дехто Лебедчуком зве, бо мешкає він на лебедській землі ["Волинь"]; А знаєте, ви, Гольденберг, що значить ваше прізвище?

– Ну, почему ні. Золота гора, господін панич, – відповідає Мошко.

– Гольд значить золото. Берг – гора, – додає для більшої ясності ["Волинь"].

У прізвиськах чітко усвідомлюється внутрішня форма, завдяки якій вони виконують певну оцінну функцію. Найчастіше прізвиськами наділяли тих, хто мав мовні вади або вживав так звані слова-паразити. Наприклад, Хому Бондарця по-вуличному називали Ет-тоє, пор.: Який він Ет-тоє. Етоє? Як його якась там дурна баба по-вуличному зве, то це не значить, що і в "бамаги" так записувать... Моя фамілія, ет-тоє, Бондарець... ["Волинь"]. Панська дочка не вимовляла літери "р", "... замість "руска" у неї виходило "луска", а замість Ревська каже "Левська" і так її Левською ще у школі й прозвали" ["Волинь"].

У романах автор послуговується й узагальненими іменами та прізвищами без конкретної адресації, зокрема, йдеться про вживання їх у множині. Додатковий емоційний відтінок значення, який власні імена мають крім свого денотативного змісту, виявляється у тому, що оніми виступають більшою мірою у функції характеризації, а не номінації конкретних осіб, пор.: До того на вигоні повно таких само Марій, Микол, Гнатів ["Марія"].

З числа проаналізованих нами антропонімів у творах Уласа Самчука чималу групу становлять нейтральні за формою та значенням імена. Можна говорити про енциклопедію імен різного походження, створених письменником.

У творах майстра слова імена не тільки звичайне найменування конкретних осіб, у них часто відчувається особливе семантичне наповнення і виразне стилістичне забарвлення. Цими іменами створюється національний колорит зображених людських стосунків, пор.: Там знана Рухля продає гнилі оселедці, смердячу тараню, коломазь та сіре мило ["Волинь"]. З метою уникнення повторів автор подає замінники імен, що водночас додатково характеризують персонажів.

Іменник аналізованих романів свідчить про велику цілеспрямовану роботу письменника з антропонімами – ім'я узгоджується з контекстуальним вживанням і сюжетно-тематичною лінією, що вимагає варіантів та замінників іменувань. Своєрідний синонімічний ряд вибудовуємо стосовно найменування у творах багатьох персонажів. Наприклад, у різних життєвих ситуаціях Матвій Довбенко та Володько іменуються так: Матвій Довбенко – Матвій Антонович Довбенко – Матвій Лебедчук – дядько Матвій – батько – тато – хазяїн – господар – нащадок старого Довбні; Володько – Володимир Довбенко – Володимир Матвійович – пан Довбенко – син Матвія – Влодзімеж – Володько Матвіїв – Володик. Варіанти і замінники іменувань логічно, чітко вписані в контекст відповідно до ситуації. Ономастична лінія персонажа бере активну участь у створенні характеру, надає додаткових відтінків, виявляє відносини з людьми, трансформуючись у яскравий і повнокровний художній прийом письма.

Письменник використовує прийом додаткової характеристики своїх героїв. Уникаючи конструкцій: детермінатив + власна назва, автор використовує тільки детермінатив, замість дядько Корній – дядько, замість тітка Зінька – тільки тітка, замість дідуньо Уліян – дідуньо, пор.: Від дядька з місця дістав цілу мідяну, велику, мов долоня, десятку; Від тітки повну пригорщу горіхів волоських і кілька грудочок цукру; Але найважніше, що дістав Володько? Чобітки! Від дідуня ["Волинь"].

У другому підрозділі "Топоніми як вагомий шар ономастичного простору" описано використання власних географічних назв, функції топонімів у досліджуваних текстах.

Сторінки романів Уласа Самчука насичені топопростором і батьківщини, і закордону, що відбиває одночасно власні переживання й життєві колізії письменника, пов'язані з його непростою долею, приреченого на еміграцію і довголітнє замовчування його творчого доробку.

Велику кількість топонімів Волині увів до своїх творів У.Самчук, напр.: Шинківці, Стовпці, Борщівка, Городне, Видумка, Радивилів, Мости, Гільче, Лідава, Верхів, Залужжя, Осовці, Рівне, Білозірка, Буща, Мизоч, Романів, Шумськ, Крем'янець, Васьківці, Зелений Дуб, Гісерна, Бережці та ін.

Назви привертають увагу письменника і з погляду їхнього походження, пор.: Частина Застав'я належить монастиреві і так Монастирищем і зветься. Звуть це ще й Городним, бо, кажуть, був тут колись старий город – місто, що Гай-город звалося ["Волинь"].

Завдяки мікротопонімам автор відтворює місцевий