LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексика традиційної народної медицини в українських говірках Інгульсько-Бузького межиріччя

публікації.

Структура роботи. Реферована дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків. Обсяг роботи – 173 сторінки. До роботи додається перелік умовних позначень – 8 сторінок, список використаних джерел /238 позицій/, "Зразки діалектного мовлення Інгульсько-Бузького межиріччя", 8 картосхем.



ЗМІСТ РОБОТИ


У Вступіобґрунтовується актуальність обраної теми, розглядається стан наукового дослідження проблеми, формулюється мета та завдання роботи, визначаються методи дослідження, його джерела та особистий внесок здобувача, розкриваються наукова новизна й практичне значення одержаних результатів, викладається зв'язок із науковими програмами, планами, указуються форми апробації матеріалу. Також тут розглянуто етногенез описуваної території, зокрема відзначено, що одвічною рисою Причорномор'я є поліетнічність і пов'язана з цим різномовність, яка зумовлена складними умовами формування досліджуваних говірок. Так, землями правобережжя Південного Бугу в ІІ половині ХІV ст. володіли Туреччина, кримські татари; територія між річками Кодимою, Південним Бугом та Синюхою належали Литві, а згодом Польщі; північно-східне Лівобережжя тісно пов'язане з історією запорозького козацтва. З останньої чверті ХVІІІ ст. землі сучасної Миколаївської області входили до складу Новоросійської губернії. Інтенсивне заселення та дозаселення території пов'язане з організацією тут військово-адміністративних та адміралтейських поселень, іноземних землевласницьких колоній із сербських, болгарських, грецьких, молдавських, німецьких переселенців. Та переважно представники інших народів поселялись суцільним масивом в одному-двох селах і зберегли свою мову до цього часу. Значно більше було переселенців-українців. Козаки та селяни-втікачі з Правобережної України /особливо Середньої Наддніпрянщини, Слобожанщини, Київської, Полтавської губернії/, а також із південних губерній Росії /Курської, Рязанської, Воронезької, Орловської/ та Білорусії /Вітебської та Могилівської/ засновували в Причорномор'ї свої поселення. Ще з кінця ХVІІ ст. північно-західні райони Миколаївщини /Врадіївський, Кривоозерський, Первомайський/ заселялися вихідцями з Поділля.

Нова хвиля переселенців у 50-60 рр. нашого століття з Галичини, Буковини, Закарпаття охопила значно більшу територію області. Цей процес змішування населення тривав і триває постійно. Тому більша частина говірок Інгульсько-Бузького межиріччя належить до степового говору південно-східного діалекту української мови, а північно-західні – до подільського говору південно-західної діалектної групи.

Назвами розділів основної частини дисертаційної роботи стали підгрупи, виділені нами серед ЛНМ. За необхідністю виокремлюються лексико-семантичні групи та підгрупи відповідно до медичної класифікації, логіко-семантичного членування та диференційних ознак описуваних явищ. Поділ на мікросистеми, у межах яких аналізуються окремі компоненти, на нашу думку, найраціональніший для дослідження обраної групи лексики.

У дисертації відсутнє розрізнення лексики на термінологію та номенклатуру. Беручи до уваги, що розподіл ще не став традиційним в українському мовознавстві (проблема знаходиться на дискусійному рівні) і в попередніх дослідженнях ЛМН надається перевага усталеному позначенню "термінологія", під медичною термінологією розуміємо відкриту систему номінативних одиниць, різних за структурою та походженням, які спеціалізовані лексично (створені та запозичені терміни), семантично (загальновживані слова, що отримали термінологічне значенні) і фразеологічно (новостворені словосполучення номінативного характеру) для вираження певних понять у галузі медицини. Народна термінологія має такі ж функції, дефініції та визначене місце в терміносистемі, як і наукова, але відрізняється сферою побутування (усне та фольклорне мовлення), рівнем стандартизації, нечіткістю поняттєвих меж, розгалуженістю синонімічних рядів, експресивним забарвленням.

Аналіз лексичних одиниць оформлено у вигляді окремих словникових статей, що мають таку структуру: наводяться всі наявні говіркові відповідники до представленої назви з урахуванням їх фонетичних і морфологічних варіантів, вказується локалізація явища, розкривається семантична структура терміна та його генезис, з'ясовується етимологія та принцип номінації, наводяться міждіалектні та міжмовні відповідники, подаються ілюстрації з наукових і художніх джерел , із фольклорного мовлення.

У першому розділі "Назви дерматологічних хвороб, ушкоджень і утворень" встановлюється логіко-семантична організація цієї тематичної підгрупи, відзначається, що вона найрізноманітніша та найрозвиненіша за структурою, семантичними відтінками, добором мотиваційних ознак, бо дерматологічні ураження є найпоширенішими в повсякденному житті людей. Лексичні одиниці утворюють розгалужену систему, у межах якої можна виділити такі лексико-семантичні групи та підгрупи:

І. Найменування локальних пошкоджень і утворень на шкірі.

  • Болячки, нариви: чиряк, суче вим'я, панарицій, ячмінь.

  • Урази, тобто переважно негнійні рани, вавки.

  • Нарости, опуклості на тілі: бородавка, гуля, мозоль, опух.

  • Різноманітні плями: веснянки, синець, родимі та пігментні (у вагітної) плями.

    ІІ. Назви дерматологічних хвороб: лупа, короста, висипи та тілі.

    У названих групах та підгрупах лексеми об'єднуються в ряд опозицій та мікропарадигм на основі диференційних ознак, серед яких визначальними є візуальні (розмір, форма, колір позначуваного ураження, місце знаходження, ступінь ураження тканин тіла) та соціальні чинники (вживання нормативної лексики у співвідношенні з діалектною, запозичених слів, співвідношення активних та пасивних шарів лексики, зв'язок з народними звичаями, повір'ями тощо).

    Для прикладу наведемо у скороченому вигляді статтю 1.3.2. Один із різновидів дерматиту – короста в обстежуваних говірках представлений номенами корoста, карoста, чесoтка, ч'ісoтка, часoтка, ч'есaч'ка, ч'есoтка; чухaчка, чухaч'ка; свербoта, св'iрба, свербл'aчка; порикoжа, порикоза; зарaза.1

    Загальновживаним в укр. літ. мові та її говірках, що підтверджено численними джерелами, є спільнослов'янський термін короста (< псл. * korsta). У фонетичному варіанті кароста засвідчено характерне для живого мовлення заміщення ненаголошеного /о/ – /а/; пор. мозoл' мазoл', борoдаўка –бар?даўка, барадaўка.. Інколи внаслідок нечіткого уявлення про етіологію хвороб відбувається семантична спеціалізація термінів, і діалектоносії вказують, що короста буває у тварин, а в людей – екзема.

    Широковідомим у даному регіоні є найменування чесотка, утворене


  •