LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексика української мови в почаївських виданнях ХVІІІ - першої третини ХІХ ст.

р.), "Інноваційна діяльність – стратегічний напрям розвитку наукових бібліотек" (Київ, НБУВ, 7–9 жовтня 2003 р.), "ХІІ Федоровський семінар" (Львів, 23–25 квітня 2004 р.), "Бібліотеки та інформаційні центри в системі наукового супроводу суспільних реформ" (Київ, НБУВ, 12–14 жовтня 2004 р.).

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів та висновків. До роботи додано списки джерел, уривків для фронтального аналізу й кількісних підрахунків, список скорочень, списки скорочень назв словників і наукових праць, список використаної літератури.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У "Вступі" розкрито сутність і стан дослідження порушених у роботі проблем, визначено об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовано актуальність теми, з'ясовано мету і завдання дослідження, вказано на наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, названо методи й методику дослідження, схарактеризовано джерельну основу та вказано на апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Видання Почаївського Успенського монастиря XVIII– першої третини ХІХ ст. як пам'ятки української мови" викладено результати джерелознавчого аналізу масиву почаївських видань, у процесі якого вдалося виявити 39 видань, що є повністю україномовними або містять більшого чи меншого обсягу україномовні частини.

З'ясовано, що у XVIII – першій третині ХІХ ст. Почаївський Успенський монастир був впливовим культурним центром. До кінця XVIII ст. Почаївська друкарня, тоді одна з найпродуктивніших в Україні, видала близько 250 книг кириличним та близько 200 книг латинським шрифтом – різними мовами. Роль цього центру, в умовах дії імперських заборон українського друку 1720 і пізніших років, поширювалася і на східну частину України, про що свідчать історичні факти контактів почаївських василіян зі Cхідною Україною (зокрема, з друкарнею Києво-Печерської лаври) та факти розповсюдження почаївських книг на східноукраїнській території.

У ХVІІІ – на початку ХІХ ст. українська мова на Волині, зокрема в середовищі духівництва, мала невисокий суспільний статус. Ступінь полонізації (на рівні мовної практики) греко-католицького духівництва у XVIII ст. був значним і постійно зростав. Коли поставало питання про недостатнє володіння священиками церковнослов'янською мовою, то в ролі контрастного "просторіччя" частіше виступала вже не українська, а польська мова: вона поступово замінювала українську в друкованих глосах і ремарках до церковнослов'янських текстів, тлумачних частинах церковнослов'янських словників (напр.: Лексикон, сирч Словесникъ славенскій // Богословія нравоучительная. – Почаїв, 1751. – Арк. [18–52] останнього рахунку), утверджувалася як мова перекладів біблійних текстів (напр.: Давіда пророка и царя псни, рекше псалми, съ преложенієм на сообщїй намъ и обычный языкъ...: [Ц.-сл. та пол. мовами]. – Почаїв, 1779. – [1], 261 арк.; 2-е вид. – 1798 р.). Усе ж традиції україномовного книговидання в Почаєві не переривалися протягом усього греко-католицького періоду існування монастиря і друкарні.

Безперечним доказом того, що українська мова не втратила тоді всіх позицій у житті церкви, є не тільки велика кількість видань "для народу", де використання рідної мови виправдовувалося неосвіченістю сільського населення, а й той факт, що, принаймні серед почаївських стародруків, не існує жодного, навіть канонічного видання, де б церковнослов'янський текст не містив густої домішки українських рис, у т. ч. на лексичному рівні. Так, численні україномовні вкраплення містить церковнослов'янський текст неодноразово видаваної збірки "Гора Почаевска" з описом чудес, що походять від Почаївської ікони Богородиці. Укладачі, описуючи випадки з життя сучасників, часто вдавалися до повсякденної української лексики. Тут постійно вживаються назви осіб за професіями: гарбар, слюсаръ, шаповал, столръ, кравецъ, поручникъ панцирный, малрка, пекарка та багато інших. Описуючи сучасні події, автори мимоволі вживають звичні їм народнорозмовні назви побутових реалій, слова та вирази: имуще же..., прост рекши, барилку горлки..., и̀хъ частовалъ (25 зв.); похавши на ловъ съ хортами (26); на сред гребли става тамошнагω (58); повелвъ впргти двоеконный возъ (68); паробчакъ имущїй лтъ близъ осмнадести, мелничукъ тамошнїй... оубилъ качку на став (73 зв.); огнь... всю стну паркана подч самъ дахъ на оуглїе испали (88); разболвшис... предч запустами Фїлпповчаными на хребетъ (88–88 зв.) (цит. за вид. 1772 р.).

Жанровий репертуар україномовних видань Почаївського Успенського монастиря ХVІІІ – першої третини ХІХ ст. складають богослужбові книги, видання катехітичного змісту, ораторсько-проповідницька література, підручник із богослів'я, духовні пісні, світські видання, актові документи (український текст унійної ухвали 1596 р.), поетичні твори.

Широта побутування української мови у книгах церкви залежала від функцій тих чи інших видань у релігійній практиці. У богослужбових книгах ми натрапляємо на українську мову в текстах, де відіграє значну роль волевиявлення окремої особи (шлюбна або чернеча присяга, чин сповіді тощо), а також у місцях тлумачного характеру. До таких книг належать видання Требників (1741; 1771; 1778; 1786; 1792), "Чин іерейскагw наставленї в пути вчн жизни..." (1776), "Послдованіє постригу..." (1750; 1793), "Милостивое лто..." (1826; містить виклад обрядових дійств з нагоди ювілейного року в католицькій церкві), "Акаθїсты различныи с(ъ) прочїим(и) душеполе(з)ным(и) молєнїи" (1756).

Необхідністю розуміння тексту широкими колами читачів або слухачів (переважно з селянського середовища) зумовлена поява ряду україномовних видань катехітичної та ораторсько-проповідницької літератури. Практична функціональна спрямованість розширених катехізисів "Богословіа нравоучителна" (1751; 1756; 1787) та "Народовщаніє, или Слово к народу каθоліческому" (1765; 1768; 1778), які мали на меті дати настанови та допомогти як священикові, так і звичайному християнинові при вирішенні ряду проблем повсякденного життя, зумовлює широке представлення в їхніх текстах лексики на позначення назв, що пов'язуються з різноманітними сферами життя. Розвиткові української мови й культури значною мірою посприяли й такі видання, як "Катехизмъ въ кратц собранный..." (1819), "Наука хрїстїанска по рду катехизма нормальнагω" (1821). Великою популярністю користувалися збірники проповідей "См слова Божі" (1772; 1781), "Науки парохіалні" (1792; 1794).

Важливим джерелом для вивчення історії формування української мови, свідченням поступового завоювання нею різних ділянок суспільного життя на Правобережжі, що треба пов'язувати з ідеями