LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексика української мови в почаївських виданнях ХVІІІ - першої третини ХІХ ст.

значенні. За рідкими винятками, нами не помічено відчутного впливу систем інших мов на фонетичну й морфологічну будову цих слів.

Назви, що стосуються рослинного світу, зустрічаються переважно в лікарському й господарському пораднику "Книжиц для господарства" (1788), проте подекуди трапляються й в інших пам'ятках. Ботанічна номенклатура "Книжиці для господарства" є традиційною, звичайною для літературної мови господарських порадників XVIII ст. Така відносна консервативність джерел, друкованих і рукописних, вимагає пояснення. Адже якщо говорити про ботанічну номенклатуру діалектну, народнорозмовну, то тут, як правило, натрапляємо на великі синонімічні ряди, викликані автономним процесом номінації згаданих понять у багатьох говірках. На нашу думку, досить високий рівень унормованості номенклатури рослин треба пояснювати польським впливом. Не тільки у польських джерелах XVIII ст., а й у таких виданнях, як "Herbarz..." М. Сенника (1568), "Herbarz..." М. Ужендова (1595), давніших польських перекладах з А. Педемонтана та ін., зробивши відповідну фонетично-орфографічну поправку, можна знайти практично всю номенклатуру рослин, використану в "Книжиці для господарства". Факт симетрії в українських і польських назвах ще, звичайно, не означає, що вся ця номенклатура прийшла до нас із Польщі, але польське авторство літературної норми в цьому випадку не можна заперечити.

Терміни часоподілу представлені здебільшого питомою лексикою, вживаною як у розмовному мовленні, так і в літературній мові. Проте й тут звичка до вживання церковнослов'янізмів, хоч і нечасто, зумовлює наявність конкурентних одиниць, іноді лише в окремих формах словозміни. Наприклад, особливу прив'язаність автори виявляють до книжної форми назви темної частини доби. Засвідченим у такій формі нощь, нощъ, нощ, полунощи "північ, середина ночі" (Род. в.) знаходимо живомовні фонетичні відповідники ночь, ночъ, на нчъ, ночей. Конкуренція поширюється й на український прислівник въноч, що активно вживався принаймні з ХV ст., та його приймениково-іменниковий книжний еквівалент: въ нощи.

Лексика, пов'язана з простором і рухом, досить широко представлена в досліджених пам'ятках. З окремими живомовними одиницями в текстах зрідка конкурують слов'янізми, але контекст зазвичай свідчить про виразну стилістичну функцію останніх, тому в цих випадках не варто вбачати вияву некерованої мовної інтерференції.

Зокрема, деякі пам'ятки (передусім "Книжиц для господарства") засвідчують живомовні назви, що позначають напрям руху: з^втки, зчвсюду "з усіх боків, звідусіль", зчтамвти "з того боку, звідти", здалека, зчвысока; різного плану просторову характеристику руху: навчпередъ "наввипередки": до меты навчпередъ другихъ кон^ми женущїи; допути "до цього місця" – у традиційній формулі проповідей, після цитування або переказування уривків зі Святого Письма: допути Єνgлїе свтое; въслдъ (пустилис); характеристику руху стосовно об'єкта або позицію об'єкта стосовно іншого об'єкта: наоколо "навколо", въωколо "навкруг, навколо", wokoło, вздовжъ, наскрсь, навхрестч, навъхрестъ – але коли йдеться про спосіб лиття води при обряді хрещення, вживається церковнослов'янізм крестаобразнω.

Тематична група лексики, пов'язаної з уявленням про міру в усіх її виявах, представлена одиницями, закріпленими традицією староукраїнського літературного вжитку, більша частина таких назв побутувала в розмовному мовленні. Церковнослов'янізми тут зустрічаються лише спорадично.

У текстах майже всіх досліджених пам'яток багато числівників. Як і на більшість груп високочастотної лексики, на ці назви поширюється міжмовна інтерференція (особливу роль тут могли відіграти ц.-сл. богослужбові книги, де числівників дуже багато, зокрема в підзаголовках їх структурних частин). Думаємо, що саме інтерференція на рівні літературномовної практики, а не тільки правописні навички, зумовлює появу таких виразних церковнослов'янізмів, як тысщу (Зн. в.), трижды (тріжды), седмь, седмый (тут, можливо, позначився і вплив пол. sidmy та діалектний вплив), седмдести (Род. в.). Адже авторів і видавців не стримує етимологічний, за походженням церковнослов'янський, правопис, коли вони використовують такі форми, як пвтора, тры, чтыри (діалектний полонізм, звичайний в літературній мові староукраїнського періоду), смъ, всмъ, птнатця(т), шеснадцть, всмнадцть, осмнадцти (Род. в). Числівник одинъ, як і тепер у розмовному мовленні, міг субстантизуватися й набувати значення "особа, людина": видитъ дочка матерь частω гнвливую, сварливую, клеветливую, оупивающуюс, мужеви непокоривую, кленущую за чтобудь, и прωча и прωча: не лучша будетъ и одна, сподватис ("См слова Божі", 1781 р. – арк. 154 зв.). Латинкова частина "Книжиці для господарства" теж засвідчує живомовні форми числівників: czotyry, szyśt.

Третій розділ має назву "Лексика, що характеризує розум людини, її професійну діяльність, побут, суспільне становище". У ньому розглянуто лексику професій і праці, обрядову та побутову лексику, назви спорідненості і свояцтва, назви, пов'язані з суспільним життям, економічними та правовими відносинами, лексику, що характеризує людину як істоту, наділену душею і розумом.

Досліджувані пам'ятки дають чимало матеріалу для вивчення історії назв занять і професій та лексики, пов'язаної з професійною діяльністю. Особливо багато її у виданнях катехітичного змісту, наприклад, в описах гріхів, до яких найбільш схильні люди певних занять. Назви засобів виробництва, знарядь та процесів, пов'язаних із тією чи іншою професійною діяльністю, використовуються нечасто – у тих самих контекстах, що й номенклатура професій. При їх номінації автори орієнтуються на практику живого мовлення – професійного чи загальнонародного. Зокрема, досить широко використано народнорозмовну лексику, пов'язану з обробітком ґрунту, іншими польовими роботами, городництвом.

До обрядової лексики ми відносимо назви предметів і процесів, безпосередньо пов'язаних з літургічним дійством та різноманітними церковними і приватними обрядовими заходами християнського культу. Під таке визначення підпадають назви самих обрядових дійств, назви храму та його частин, а також богослужбових предметів (включно з ритуальним одягом священнослужителів), пов'язаних з цими дійствами. Про домінування питомих українських назв серед обрядової лексики говорити не можемо, бо наповнення цієї тематичної групи зумовлене різними впливами: тут багато грецизмів, що увійшли до складу церковнослов'янської та української мов, їх церковнослов'янських відповідників, а також латинізмів, які входили до вжитку разом з окремими реаліями, перейнятими греко-католиками від римського обряду, або ж як дублети