LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексика української мови в почаївських виданнях ХVІІІ - першої третини ХІХ ст.

вже існуючих назв – останній процес почався ще в ХVІ ст. і прямо не пов'язаний з Унією. Наприклад, на позначення "оздобленої шафки, призначеної для зберігання дарохранильниці зі св. Дарами" використовується церковнослов'янізм ковчегъ, проте звичнішим для греко-католицького духівництва в другій половині ХVІІІ ст. був, мабуть, латинізм цимборїум (з пол. cyborium < лат. ciborium) – невідмінюваний іменник серед. р., або, в адаптованій до української фонетики й морфології формі – циборїй (пор. сучасне діалектне цимборія), наприклад: Ковчегъ, то єсть цимборїу(м), украшенное иле можности, всегда за(м)чисто, и токмω з потребы ключика оуживати, а без^ потребы и на нощъ ключа оу цимборїумъ не ωставлти ("Слово к народу каθоліческому", 1765 р. – арк. 192); въ циборїи ховати ("Богословіа нравоучителна", 1751 р. – арк. 26). Більшість цих одиниць, незалежно від їх етимології, відображала розмовну мовну практику.

До побутової лексики належать назви предметів і процесів, пов'язаних з повсякденним життям усіх або більшості членів суспільства. Такі назви найширше представлені у світських пам'ятках, значно рідше вони зустрічаються в решті текстів. Як показує аналіз, майже вся побутова лексика, використана в досліджуваних текстах, є живомовною. Цьому сприяє той факт, що поняття побутової сфери повністю покриває лексикон повсякденного розмовного вжитку. Таким чином, узявши собі за орієнтир живе мовлення українців, авторові завжди легко знайти в ньому одиниці на позначення відповідних реалій. Натомість значно складніше знаходити живомовні назви для розгалуженої системи абстрактних понять інтелектуальної сфери, різних психічних процесів тощо.

На вибір назв спорідненості і свояцтва впливають як живомовна практика, так і усталена літературна традиція, на якій позначився, крім живомовного, польський і, меншою мірою, церковнослов'янський вплив. Наприклад, у значенні "сім'я" зафіксовано живомовне родына. Слово родичи (родич) (мн.), що в сучасній мові є основним загальним позначенням осіб за спорідненістю, зафіксоване нами тільки в значенні "батьки – батько і мати", яке збереглося за ним, зокрема, в наддністрянських говірках: Вы, родич, маете з^ онои невсти прикладъ любы и старанности околw дтей своихъ, же не проклонами, якъ теперь посполите межи родичами и дтми детс, не въ колотн и сварахъ, але въ милости и любв хрїстїанской, вч згод и спокойности дти повинни васъ, рwдичвъ своихъ, мати вихован ("Науки парохіалні", 1792 р. – с. 76). Часто з тим же значенням вживаються книжні форми родители (родитєли) або родителїе: Дтм чи волно зч дому що винести потай родителей? <...> Не годитс, бо родителїе ω тое гнваютс. ("Слово к народу каθоліческому", 1765 р. – арк. 150 зв.).

Лексика, пов'язана з суспільним життям, різними соціальними та економічними явищами, представлена у досліджуваних текстах досить широко, особливо в так званих поширених катехізисах, які регламентують більшість сторін життя і, відповідно, відображають процеси, що в ньому відбуваються. Вона є частково орієнтованою на актуальне народнорозмовне слововживання, частково – на староукраїнську літературну традицію, що зумовлює проникнення в тексти незначного відсотка церковнослов'янізмів та полонізмів, недостатньо адаптованих до морфологічної й фонетичної систем української мови. Часто в текстах поруч ужито й українські лексеми, які є семантичними дублетами згаданих іншомовних слів.

Лексика, що позначає процеси, пов'язані з роботою людського інтелекту і психіки, була в літературній мові західноукраїнських пам'яток ХVІІІ – початку ХІХ ст. досить консервативною ділянкою в лексико-семантичній системі, порівняно з ситуацією в ХVІІ ст. значних змін не відбулося. Вона була здатна достатньою мірою забезпечувати високі потреби номінації в цій сфері понять. Водночас консервативність тут не означає нормативної усталеності: наявність двох і більше семантичних дублетів або близьких синонімів, що відображають різні типологічні впливи на літературну мову, є в назвах зазначеного ономасіологічного класу понять звичайним явищем.

На позначення емоційної пристрасті, наприклад, вживаються церковнослов'янізми пристрастїе, страсть, полонізми намтнwсти (мн.) або намїетность (з пол. namiętność), попудливость "запальність, гарячкуватість" (пол. popędliwość), зрідка – латинізм афектъ. Виразним фонетично неадаптованим полонізмом є жондзы "пристрасне бажання, запал" (мн.; пол. żądza): Єсли свои попудливwсти, афекты и жондзы wколо военъ, панwвъ и кнжатъ, кревныхъ, чизны, ал^бо певныхъ мйсцъ якихъ, будь тежъ иншихъ особъ, не wглдаючис на милость, ан на пордокъ Духа Божого, гамовалъ и мрковалъ. ("Акаθісти различныи...", 1756 р. – с. 849).

Причиною наявності значної кількості одиниць неукраїнської мовної типології серед цих назв є те, що міра орієнтації літературної мови на народнорозмовне мовлення, його лексичні і словотворчі ресурси ще була недостатньою для того, щоб, послуговуючись власними засобами, усунути з мови надмірний чужомовний пласт.

Результати дослідження дали можливість зробити такі висновки:

1. Серед доступної сучасним дослідникам продукції друкарні Почаївського Успенського монастиря ХVІІІ – першої третини ХІХ ст. є не менше 39 видань, що вийшли друком українською мовою або ж містять україномовні уривки. Серед цих видань – богослужбові книги, видання катехітичного змісту, ораторсько-проповідницька література, підручник з богослів'я, духовні пісні, світські видання, актові документи (український текст унійної ухвали 1596 р.), поетичні твори. Традиції україномовного книговидання в Почаєві не переривалися до кінця греко-католицького періоду існування монастиря і друкарні.

2. У досліджених пам'ятках широко представлена лексика, пов'язана зі світом живої та неживої природи (назви людей за віком і статтю, назви фізіологічних процесів і станів, частин тіла та органів, номенклатура рослинного і тваринного світу, назви речовин природного і штучного походження), назви часових і просторових понять, назви руху, назви, пов'язані з категорією міри, лексика, що характеризує людину як діяльну й розумну істоту (лексика професій і праці, побутова лексика, назви обрядової сфери, лексика на позначення понять суспільного життя, економічних та правових відносин, лексика, що характеризує людину як істоту, наділену душею і розумом).

3. При перевазі живомовної лексики в усіх досліджених тематичних групах, спостерігається взаємозв'язок між тематичною організацією лексики та інтенсивністю впливу народнорозмовного мовлення і книжних джерел, а також іншомовних впливів на літературну мову.

4. Досліджений матеріал дає підстави для