LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексико-граматична група слів, яка виражає поняття viel "багато"/WENIG "мало" в німецькій мові (діахронічне дослідження)

прикметників та суфікса -er іменників множини у різні періоди існування німецької мови.

В германистиці існує велика кількість робіт, присвячених дослідженню демінутивних суфіксів. Головними з них слід вважати монографію Ф. Вреде, а також праці Я. Грімма, Г. Пауля, О. Єсперсена. У німецькій мові до вказаних суфіксів належать -lein, -сhen, які виступають як синоніми в нижньо- й верхньонімецьких діалектах. В.М.Жирмунський розглядає ці суфікси як формотвірні зі значенням зменшувальності та пестливості. Припускають, що ці суфікси є історично складними утвореннями і складаються з формант -сhe-, -le-,-еn-, що виражали у більш давні часи аналогічне значення демінутивності.

У давніх німецьких текстах, виходячи з писемних пам'яток, зменшувальні суфікси використовувалися відносно рідко. За своєю структурою їх можна поділити на одно- і двоконсонантні. За своїм значенням суфікси -in та -іl означали зменшувальні назви предметів; граматично ці форми слів відносилися до середнього роду і в цьому відношенні виступали як синонімічні. Спільною для них є сема "зменшувальності".

Втрата суфіксом значення 'зменшувальності' мала місце в час зародження німецької писемності. Будь-яка редуплікація морфеми або її складової в слові у принципі призводила до зміни висловлюваної експресії в бік її підвищення аж до збільшення емоційної насиченості. "Подвійне" використання демінутивних суфіксів -ilin ( з -il та -in), очевидно, слугувало не зміні стильової забарвленості того або іншого висловлювання і слів, які до нього входять, а перш за все використовувалось у мові для вираження "зникаючої" значущості "зменшувальності", яка була закріплена за кожним із суфіксів -il та -in. Причиною цього був перерозподіл функціонального навантаження і зміна смислової значущості, притаманної природі цих суфіксів.

Аналіз функціонування давньоверхньонімецьких суфіксів -il та -in і шляхів їх розвитку в німецькій мові показав поступове розширення багатозначності цих суфіксів. Морфонематичний зсув у структурі давньонімецького слова призвів до перебудови в реалізаціі мовних одиниць і утворення нової морфемної одиниці -ilin, яка перебрала на себе колишню значущість її складових – 'зменшувальність'. Зародження цього демінутивного суфікса відбувається в давньонімецький період, частка його використання в текстах є дуже низькою і складає всього 0,6% (Л.Р. Зиндер, Т.В. Строева).

Крім розглянутих вище, в давньоверхньонімецькій мові був ще один демінутивний суфікс -chin, що походив з герм. *-k. Вважається, що він бере початок від праіндоєвропейської мови, де мав місце демінутивний суфікс *-ka. Cуфікс цей є малопродуктивним і в давньонімецький період зустрічається зрідка, в основному в ускладнених формах з -in, а також з -el. Одночастно суфікс -k виконував у давньоверхньонімецькій мові й інші функціі, крім демінутивної.

Аналіз середньоверхньонімецьких текстів і словникового матеріалу дає змогу відзначити більшу частоту вживання складних (двоконсонантних) демінутивних суфіксів , зародження яких припадає на давньонімецький період. Частка суфікса -lin у словоформах складає 66,2%. Помітно поширилась формотвірна функція цього суфікса, він представлений у різних частинах мови: іменниках, прикметниках, прислівниках, дієсловах, числівниках. У розглядуваний період німецької мови функціонують дублетні форми з демінутивним суфіксом -el або -lin. Їх частка серед загальної кількості слів з демінутивними суфіксами складає 21,3%. Низький відсоток поширення притаманний і словам з демінутивним суфіксом -el (9,6%).

Аналіз матеріалу давньо-, середньо- та ново верхньонімецької мови показав досить чітко функціонування й динаміку розвитку демінутивних суфіксів. В історичний період німецької мови відбулося зникнення простих (одноконсонантних) демінутивних суфіксів через їх велику багатозначність і мало місце зародження складних (двоконсонантних) суфіксів, для яких основною є сема 'зменшувальності'. Пестливе значення є похідним від зменшувального. Аналіз показав також синонімічність існування демінутивних суфіксів в усі періоди німецької мови, що пояснюється природою цих суфіксів. Екстраполяція одержаних результатів на дописемний період німецької мови дає змогу прийняти: 1) прадавню синонімічність простих суфіксів і 2) вираження зменшувального значення як первинного. Останнє свідчить про існування бінарного протиставлення предметів або явищ, у якому виділявся один із членів як менший за однією з ознак, тобто в носіїв мови існувало поняття 'більше/менше'. Одиницею виміру в цьому понятійному відношенні виступала сема кількості, з якою, можна припустити, були зв'язані вищезгадані прості демінутивні суфікси давньої німецької мови. Очевидно не є випадковим те, що індоєвропейські суфікси *-na, *-ka, *-ra/*-la мають також значення одиничності (В.Г. Таранець). Як відзначається в роботах лінгвістів, демінутивний суфікс зберігає своє значення тільки в разі наявності протиставлення двох предметів. Тобто, природа таких суфіксів включає в себе порівняльний елемент, який знаходить вираження у маркованому члені опозиції 'більше/менше'. Така опозиція свідчить про реалізацію у зменшувальних суфіксах порівняльної кількості. Невипадковим є також те, що в німецькій мові всі імена з демінутивним суфіксом переходять у розряд назв середнього роду, носіями якого є назви дітей та звірят. Усе сказане вище дає змогу прийняти гіпотезу, що розглянуті демінутивні суфікси розвинулися на базі лексем кількості і перш за все на основі форм, які у давнину означали 'частину', 'одиницю'. Десемантизація формант призвела до утворення суфіксів зі значенням зменшувальності або пестливості. В цілому можна запропонувати таку семантичну деривацію при зародженні демінутивних суфіксів: 'значення одиниці' > 'зменшувальне значення' > 'пестливе значення'.

На матеріалі словників, двн. і свн. текстів розглядається вищий і найвищий ступені прикметників у діахронічному плані, характеризуються форми та значення цих слів і як підсумок реконструюється найдавніший стан уживаних при цьому граматичних формант.

Загальноприйнятим є положення про те, що прикметник вийшов з іменника і є в генетичному плані вторинним (В.М. Жирмунський, А. Мейє, О. Семереньї). Зародження прикметників відноситься до того періоду розвитку мови, коли подумки давня людина вже відокремила властивість від речі, об'єкт від суб'єкту, один предмет від багатьох до нього подібних, тобто в минулому єдиний і цілісний світ "роздвоївся" і кожна річ та явище мислились вже як двоскладні (В.Г. Таранець). Однак властивість як предмет, до якого вона відносилась, уявлялася "тільки конкретно, тільки як річ" (О.О. Потебня). Тому стає зрозумілим, чому прикметники мають ті ж граматичні категорії, що й іменники. Це повністю стосується й давніх германських мов. Зокрема, прикметник змінювався в залежності від основи і мав категорії роду, числа та відмінка. Відбувалося поступове граматичне відокремлення цієї групи слів, що призвело до появи властивостей, не характерних для іменника, – ступенів порівняння прикметників, що й є об'єктом нашого спостереження.

Відокремлення прикметника від іменника, становлення його як самостійного класу слів закріпило в мові вираження певної якості предмету або явища, автономну реалізацію ознак, що поступово призвело до розуміння різної їх градації, тобто до зіставлення "більша якість / менша якість". Таке порівняння предметів оточуючої дійсності знаходило лексичне вираження і здійснювалось у певних синтаксичних структурах.