LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексико-граматична група слів, яка виражає поняття viel "багато"/WENIG "мало" в німецькій мові (діахронічне дослідження)

Свідченням цього є суплетивні форми в двн.: guot 'добре' – bezziro 'краще'; mihhil 'великий' – mero 'більший'; luzzil 'малий' – minniro 'менший' та ін. Вищий ступінь прикметників ускладнений суфіксом, крім одного випадку mero. Форми meriro, meroro є вторинними, утвореними за аналогією до інших прикметників. Mihhil і mero виражають два ступені величини ознаки. Таке порівняння представлене у давніх синтаксичних структурах.

У давніх текстах зустрічаються архаїчні форми вираження однакових і різних ступенів порівняння якості. До перших відносяться елементарні порівняння, частота поширення яких 11,7%. Вони мають такі властивості:

два предмети або явища, що порівнюються, реалізуються у фразі синтагматично;

порівняння виражається лексичними засобами so, soso, also у структурі речення;

у порівняннях представлений один ступінь якості ознаки.

До інших архаїчних явищ належать підсилювальні форми. Вони є хронологічно вторинними. Порівняння тут також виражене лексично, але воно суттєво відрізняються від "елементарного" порівняння. В ньому присутні вже два ступені якості предмета, тому їх можна розглядати як прообрази майбутніх граматичних показників ступенів порівняння. Двн. тексти свідчать про використання суфіксів для вираження того чи іншого ступеня прикметників.

В свн. текстах представлені такі ж структури речень, що й у двн., де є лексичні та суфіксальні засоби вираження ступенів порівняння. На відмінну від попереднього періоду, тут переважають лексичні засоби (51%), що, мабуть, пояснюється розширенням жанру текстового матеріалу, зокрема перевагою художніх текстів. Взагалі ж тип тексту визначив більш часте використання в свн. період різних засобів вираження порівняння по відношенню до двн. текстів, які, головним чином, мають релігійний характер. Порівняння як метафоричний прийом притаманне, перш за все, художнім творам, характерним для середньовіччя. В елементарних порівняннях у свн. текстах використовуються сполучники als, alse, alsam, sam. Серед суфіксальних зустрічаються прикметники з -er у вищому ступені та -st у найвищому, їх загальна частка серед інших структур складає 47,0%. Одиничними в свн., як і в двн. мові, є суплетивні форми.

Аналіз пам'яток і дані наукової літератури показали наявність у німецькій мові варіантів суфікса -iro/-oro у вищому ступені прикметників. Вважають, що вони вийшли з і.-є. *-is, лексична природа якого невідома. Однак уживання в двн. текстах при порівнянні двох ступенів ознаки, головним чином слова filu, яке має кількісне значення, дозволяє припустити нумеративну значимість і для слова, з якого вийшов німецький суфікс -iro/ -oro. За логікою речей можна припустити походження німецького -iro/-oro також з і.-є. *tara 'два'. Компаративістиці відомий і.-є. суфікс *-tar для устворення вищого ступеня прикметників та найменування діючої особи (A. Schleicher). Суфікс *-tar зустрічається в індоєвропейських мовах: скр. katarah 'котрий з двох', лит. katras, рос. который. А. Шлейхер вважав *-taro вторинним, складеним з *ta- і *-ra. Перше з них могло позначати 'два', а друге – вживатися в нумеративних словах як одиниця лічби або як 'одиниця' і позначати 'цілісність, неподільність' (В.Г. Таранець). Можливо, що *-ra мало таке ж значення в німецьких прикметниках вищого ступеня і разом з коренем позначало збільшення висхідної ознаки предмету ще на один ступінь. Наприклад, двн. hohiro – це буквально 'високо і ще раз (високо)', що є рівнозначним редуплікації кореня (hohi + hohi). Цей висновок підтримується паралельними фактами санскриту і давньогрецької мови.

У найвищому ступені німецьких прикметників використовується суфікс -isto/-osto, який походить з і.-є. *-isto. А. Мейє вважав, що тут представлене складне утворення з суфіксом вищого ступеня *-is і його підсилення *-tho. Найвищий ступінь за значенням співвідноситься з вищим ступенем прикметників: суфікс -isto/-osto виражає більший ступінь ознаки, тобто більше нумеративне значення, ніж суфікс вищого ступеня -iro/-oro. Суфікс -isto/-osto мав, за нашим спостереженням, первинне значення 'дуже багато'.

Об'єктом дослідження служить також граматична категорія числа в німецькій мові, зокрема, розглядуються реалізація та функціонування іменників множини з суфіксом -er на матеріалі давніх текстів.

У давніх пам'ятках німецької мови чітко реалізувалися у формах слів однина і множина, які виражалися шляхом протиставлення форм відповідних відмінків. У результаті показники відмінків числа розрізнялися залежно від основи імені. Для давнього періоду германських мов, як зазначає С. О. Миронов, характерне "синтетичне вираження категорії числа", коли один і той самий маркер виражав відмінок, число і рід.

У найдавнішій мові показники основи імені у більшості відмінків відсутні, вони перейшли до розряду флексій або повністю зникли. У результаті – колишня індоєвропейська триморфемна структура слова трансформувалася у двоморфемну, де були присутні корінь і флексія. Однак парадигма імені ще довго зберігала в собі особливості того чи іншого класу слів з основотвірним суфіксом. Така трансформація в морфемній структурі слова, як буде простежено далі, призвела до суттєвих фонетичних змін. Останнє зачепило, насамперед, кінець слова – місце реалізації постфіксів, зокрема суфікса та флексії. Ця ділянка слова була ненаголошеною, оскільки словесний наголос закріпився ще у прагерманський період на корені слова. В такому вигляді представлена акцентна структура германського слова до часу появи перших писемних пам'яток. Серед іменників того часу розрізняються парадигми з основою на голосний, на приголосний, а також давні кореневі основи на -er. Iменникі з основою на -еr, позначають спорідненість, наприклад, 'батько', 'мати' і т.п. У двн. мові форми fater, mиоter, bruoder, swester, tohter не мали якогось форманта при вираженні називного відмінка однини і множини. Ноткер вживає форму називного відмінка множини bruodra, що свідчить про редукцію у формі bruoder і подібних. Для давнього періоду характерний суфікс -ter, який з розвитком мови розширився, і в результаті -t приєднався до кореня. Як уже було згадано, цей суфікс походить від індоєвропейської форми *tаrа зі значенням 'два'. Отже, можна зробити висновок, що вказані імена зберегли найдавнішу форму, яка походить від двоїни (В. Г. Таранець). У смисловому аспекті аналізовані імена позначали родинні пари 'батько/мати', 'брат/сестра', 'мати/дочка', а вживані в мові форми двоїни позначали спочатку і двох людей, і одну особу залежно від комунікативної ситуації. Цікаво, що таке смислове навантаження мають імена і в давніх писемних пам'ятках німецької мови. В окремих германських мовах представлені відмінні форми для однини і множини.

Розвиток німецької мови свідчить про появу спеціальних показників числа у вказаній групі слів: у свн. період у наз. в. одн. vater і мн. vater(е), veter(е), bruoder і bruoder(е), тобто імена чоловічого роду перебувають під впливом відповідних імен чоловічого роду сильної відміни, а імена жіночого роду залишилися без змін. Надалі в рнвн. відбулася диференціація форм однини і множини, наприклад: наз. в. одн. bruoder- чи наз. від. мн. bruder, brudere, brьder, brьdere. Альтернація кореневого голосного мала місце і в інших іменниках цього класу. Треба відзначити, що поява умлаута відіграла суттєву роль у диференціації форм однини і множини. Його реалізація в наголошеному складі призвела до остаточного закріплення мовної відмінності щодо одиничності та