LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексико-граматичні засоби вираження відносин часу у сучасній французькій мові (на матеріалі текстів офіційно-ділового стилю)

цінність дослідження полягає в тому, що його результати можуть використовуватись як для аналізу різноманітних текстів, так і комунікативних категорій і семантичних аспектів висловлення; при складанні й перекладі конвенцій, договорів та угод; в курсах з практичної та теоретичної граматики, стилістикифранцузької мови,теорії та практики перекладу.

Матеріалом дослідження слугували законодавчі тексти, нормативні та інструктивні документи Франції, Бельгії, Швейцарії, документи 00Н та Європейської Спільноти, відібрані по різним типам документів: Конституція Французької Республіки, тексти кримінального та цивільного кодексів, постановисудів, декларації та конвенції, договори і угоди,комюніке, доповіді, циркуляри, загальним обсягом 3000 сторінок.

Апробація роботи. Результати наукового дослідження пройшли апробацію в виступах на наукових конференціях (Київськийнаціональний університет ім. Т. Шевченка - 1992,1993, 1997, 1999 рр., Державний Дніпропетровський університет - 1997 р.). Тези виступів опубліковано. Основні положення дисертації буловикладенов 5 статтях, з яких 3 - в фахових виданнях.

Структура роботи зумовлена поставленою метою та завданнями. Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки, з них основного змісту -169. Робота містить вступ,три розділи, висновки, бібліографію (249наукових праць), список опрацьованих джерел.


Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність та наукова новизна, теоретична і практичнацінність, визначаються його мета і завдання, методидослідження, формулюються основні положення, що висуваються на захист.

У першому розділі аналізуються існуючі погляди на темпоральність висловлення, визначаються чинники, що впливають на формування темпоральної семантики уконтексті ОДС. Темпоральність як невід'ємний компонент у семантиці висловлення відтворює один з елементів дейктичного центру "я - тут - тепер", відображаючи закони сприйняття дійсності людською свідомістю. Система мови має багатий арсенал лексичних та граматичних засобів створення часового дейксису, які при актуалізації в мовленні формують темпоральний план висловлення. Темпоральність взаємозв'язана і взаємодіє з усіма елементами семантичної структури висловлення для забезпечення його зв'язності та логічності. Єдність та взаємна зумовленність категорії часу й інших комунікативних категорій речення, таких як модальність, істинність, загальність змісту, дозволяє конкретному висловленню виконувати певне комунікативне завдання в соціально-мовленнєвій ситуації. Відтворення часового дейксису в мові не перестає бути об'єктом досліджень, виявляючи все нові грані даного явища (О.В. Бондарко, Ю.С. Степанов, А.В. Кравченко, М.Я. Гловинська, Г.М. Зельдович, У.Вайнрейх, К. Вет).

Ядром граматичної категорії часу є дієслівний час, оскільки поняття про час потрібне для локалізації саме дій, подій, які мовець співвідносить із собою, з моментом мовлення. Можливості дієслівних форм у відображенні часу розглядаються дослідниками на рівні висловлення (В.Г. Гак, Н.Ю. Медведєва, Т.В. Булигіна та А.Д. Шмельов, А. Борійо, Ж.-П. Конфе) і на рівні тексту (І.Р. Гальперін, З.Я. Тураєва, Є.А. Реферовська, Ж.-П. Бронкар, Ж.-П. Дескле, Ж. Клебер, Ж. Мошлер). В більшості наукових праць дослідження проводиться на матеріалі художньої оповіді й розмовної мови. Хоча в Україні активно проводяться стилістичні дослідження (О.І. Чередниченко, В.Б. Бурбело, І.Р. Вихованець), вираження категорії часу у функціональних стилях французької мови раніше не розглядалося як самостійне питання, складовою частиною ця проблема входить до праць О.І. Ігнатової, В.І. Круковського, Я.І. Припишнюка. Тексти функціональних стилів, зокрема ОДС, дозволяють, внаслідок їх сталості, проаналізувати співвідношення граматичного часу дієслова з лексичними одиницями, особливостями соціально-мовленнєвої ситуації при визначенні часової семантики висловлення.

Семантичний аналіз темпоральності висловлення виявляє велику кількість значень і відтінків, основним засобом вираження яких є особова форма дієслова. Полісемія особової форми грунтується на явищі, яке полягає у тому, що у способах дієслова по-різному співвідносяться категорії самого способу, часу й виду, що відзначають у своїх фундаментальних дослідженнях такі науковці, як Г. Гійом, А. Доза, М. Гревісс, Ж.Дамурет і Е.Пішон, П. Імбс, В.Г. Гак, Є.А. Реферовська і А.К. Васильєва. Кожний спосіб відрізняється за методом подання дії, тим, як він співвідносить дію з об'єктивною реальністю та суб'єктивним сприйняттям мовця. Окрім того, залежно від способу варіює сполучення модальних і темпоральних значень. Єдиний спосіб, в якому категорія часу отримує своє повне вираження, це індикатив (у способах Subjonctif та Conditionnel категорія часу виступає відносною та нерегулярною). А одна й та сама дієслівна форма дійсного способу виконує низку функцій: 1) розташовує дію у одному з часових планів (минуле, теперішнє, майбутнє); 2) реалізує (імпліцитно або експліцитно) відношення передування, одночасності або слідування у часовому просторі; 3) актуалізує дію або відносить її до "історичної системи"; 4) надає уявлення про часові рамки перебігу дії. П. Імбс доповнює список названих вище функцій ще однією: розташування дії у подільному та неподільному темпоральному просторі. На його думку, неподільний час - це часовий план, який не піддається традиційному розподілу на минуле, теперішнє та майбутнє - "1е temps indivis, panchronique". Регулярна реалізація категорії часу в індикативі здійснюється за рахунок того, що за кожною часовою формою закріплюється первинна та ряд вторинних функцій, які забезпечують різноманітність темпоральних значень та відтінків.

Використання дієслівних часів може бути диференційною стилістичною ознакою, тому що у певному функціональному стилі часові форми дієслова мають конкретні значення, які виступають характерною рисою, що у комплексі з іншими забезпечують специфіку, своєрідність стилю. У дисертаційному дослідженні темпоральний план висловлення розглядається у комплексі з особливостями ОДС, тому що вони створюють те лексичне оточення і той контекст, які сприяють реалізації темпорального значення. Як будь-який функціональний стиль мови ОДС виділяється згідно з наступними критеріями: а) комунікативна сфера; б) функції; в) стильові риси; г) мовні ознаки.

Комунікативна сфера ОДС створюється соціальними відносинами, які можна підрозділити на три основні типи: 1) взаємовідносини різних держав, міжнародних організацій; 2) взаємовідносини держави з своїми суб'єктами; 3) взаємовідносини суб'єктів держави між собою.