LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-граматичні засоби вираження відносин часу у сучасній французькій мові (на матеріалі текстів офіційно-ділового стилю)

зазначають Т.П. Архипович і З.О. Гетьман), формою спілкування, мета якого полягає в тому, щоб викликати реакцію (комюніке), спонукати до дії (циркуляри) співбесідника = читача. В них містяться звернення до читачів: " Mesdames et Messieurs les ministres et secrtaires d'Etat", - звертання від 1-ї особи: "Nous, chefs d'Etat et de Gouvernement des Etats membres du Conseil de l'Europe..." Монологічні за формою та діалогічні за змістом, їх розраховано на негайне сприйняття слухачем/ читачем. Інформація, що її викладено в циркулярах та комюніке, зберігає свою значущість протягом відносно короткого періоду часу, який адресант та адресат розглядають як своє безпосереднє "тепер". Під впливом цих чинників відбувається актуалізація змісту, і Prsent передає значення "prsent actuel".

План майбутнього у текстах ОДС представлено двома дієслівними часами Futur Simple (F.S.) та Futur Antrieur (F. Ant.). Для найбільш повного розуміння семантики дієслів у майбутніх часах усі висловлення з F.S. та F. Ant. розподілено за основними ситуаціями, типовими для текстів будь-якого виду: а) "рамкові ситуації", що застерігають прийняття рішень, документів після дати набуття сили вихідного тексту; б) передбачення можливої, нестандартної ситуації, способів її розв'язання (наприклад, це - злочин та покарання); в) заборона (попередження про неприпустимість) та дозвіл (надання можливості); г) прийняття зобов'язань. Вживання майбутніх часів у всіх цих ситуаціях є закономірним з точки зору того, хто складає текст, оскільки всі дії та події, про які йдеться, мають відбутись деякий час після написання тексту закону. Тобто F.S. та F. Ant. вживаються й обираються з огляду на їх первинні функції: розташування дії у плані майбутнього. Однак самі ситуації їх використання передбачають явно чи неявно виражену модальність усього висловлення, одним з засобів вираження якої стають часи F.S. та F. Ant.

В кримінальному кодексі вживання майбутніх часів є більш характерним, для статей, що передбачають покарання за тяжкі правопорушення (crimes, dlits), такі як крадіжка, замах на життя, вбивство і т.і. Найменш серйозні правопорушення (contraventions) та належні за них покарання описуються за допомогою Prsent як основного часу. Теперішній час передає постійність процесу, вказуючи таким чином на численність таких дій (це, наприклад, - перевищення швидкості, полювання без дозволу тощо). Прагнучи відвернути тяжкі злочини, законодавець, говорить про них не як про такі, що здійснились (минулі часи), чи неминучі (теперішній час), а як про можливі, невизначені. Проектуючи дію у майбутнє, автор тексту висловлює свою позицію: те, що з його точки зору є неприйнятним, тільки передбачається (функція F.S.), але не констатується (функція Prsent). Форма майбутнього часу об'єднує у собі дві комунікативні настанови: передбачити, випередити дію та висловити своє ставлення до неї, - виступаючи засобом мовної економії: "Quiconque aura enlev des mineurs ... subira la peine de la rclusion criminelle temps de cinq dix ans" (CP, p. 245). Законодавства різних країн (у тому числі й Франції, України) подібні у тому, що прийнятий кодекс застосовується лише до тих правопорушень, що їх було вчинено після набуття ним сили. Кодекс відіграє соціальну роль послання, попередження про можливість вчинення протиправної дії та покарання, що неминуче за ним настане. Значення, яке вкладають у дієслівні форми, можна представити так: правопорушення - Futur Antrieur - є можливим; покарання - Futur Simple - є обов'язковим, але за умови вчинення правопорушення (F. Ant.).

За допомогою точкового граматичного часу Futur Antrieur граничних, акціональних дієслів (commettre, avertir, fabriquer, arrter, enlever) формується значення неординарності ситуації. Одиничний характер дії підкреслюється номінацією суб'єкта займенниками та іменниками однини. У поєднанні з неозначеним агенсом F. Ant. представляє майбутню дію як таку, що передбачається, є можливою, але не обов'язковою, формує у висловленні модальність евентуальності, гіпотетичності, яка може проявлятись у тексті закону у вигляді синонімічності умовного й відносного підрядного. Однак можлива дія, яку описують у тексті кодексу, повинна бути одночасно реально здійсненою, оскільки це є обов'язковою умовою для реалізації іншої дії (F.S.). Цим можна пояснити вживання у підрядних реченнях точкових граматичних часів, до морфологічного складу яких входить Participe Pass (F. Ant., P.C.), що акцентує закінченість процесу.

У текстах декларацій (прав людини, жінок, дитини тощо) на фоні загального правила, яке формулюється за допомогою Prsent, F.S. передає дію, яка обов'язково повинна мати місце у разі порушення цього принципу: "Nul ne sera l'objet d'immixtions arbitraires dans sa vie prive, ni d'atteintes son honneur et sa rputation. Toute personne a droit la protection de la loi contre de telles immixtions ou de telles atteintes" (Ddh, p. 7). Майбутній час присудка у заперечній формі стверджує неприпустимість порушення декларованого принципу у поксяденному житті. Дія у F.S. наближається за семантикою до імперативу або модальних дієслів.

З-поміж усіх форм групи минулих часів у текстах ОДС використовуються лише три: Pass compos (P.C.), Imparfait (Imp.), Plus-que-Parfait (P-q-P.). Змістовна сторона тексту не передбачає опису подій у просторі минулого, і випадки вживання минулих часів у їх первинних функціях досить рідкі.

У невеликому корпусі фраз, що складають преамбулу Конституції, P.C. є граматичним засобом вираження історичного зв`язку та актуальності змісту Декларації прав людини та громадянина 1789 р. й Конституції 1946 р.: "Le peuple franais proclame solennellement son attachement aux Droits de l'homme et aux principes de la souverainet nationale tels qu'ils ont t dfinis par la Dclaration de 1789, confirme et complte par le prambule de la Constitution 1946".

Обов`язкове формулювання із преамбул міжнародних конвенцій "ils sont convenus de ce que suit" відіграє подвійну роль: 1) стверджує раніше досягнуту домовленість, яка передує укладанню й підписанню договору; 2) констатує наявність домовленості про те, що викладено далі у документі. Одна дієслівна форма P.C. вказує на реальну дію в минулому (процес переговорів) і виконує свою первинну функцію, а також відповідає дії доконаного виду у плані теперішнього, зокрема, плані "prsent omnitemporel", що є вторинною функцією P.C.

Найбільш частотними у відсотковому відношенні P.C. та Imp. є у постановах судів (P.C. - 37%, Imp. - 12,5%). Усі дії, незалежно від їх хронологічної послідовності, передаються за допомогою P.C. чи Imp. без застосування P-q-P., тобто у рамках одного документа P.C. виражає передування самому собі.

У