LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-граматичні засоби вираження відносин часу у сучасній французькій мові (на матеріалі текстів офіційно-ділового стилю)

текстах кодексів випадки вживання минулих часів у первинній функції є вкрай рідкими, тому що подій минулого стосуються тільки закони про амністію. У переважній більшості випадків дієслова минулих часів є присудком підрядних речень трьох типів: 1) умовні, що вводяться si; 2) обставинні часу, що вводяться lorsque, alors que, ds que; 3) відносні з qui, que, dont etc. Часом присудка головного речення є Prsent, F. S. або F. Ant. Складнопідрядне речення служить засобом відображення логічних зв`язків між явищами, формою структурування змісту. Його характерна особливість полягає у співвіднесенні категорій речення таких як особа, час, модальність, цілеустановка. Функція випередження, притаманна законові, модифікує значення лексичних одиниць та роль синтаксичних структур: підрядні часу, а також деякі підрядні відносні речення набувають відтінку умовності, тому що описують передбачувану ситуацію, умови реалізації дії головного речення. Наприклад: "Quand il y a eu dtention provisoire, cette dtention est intgralement dduite de la dure de la peine..."(CP, p. 20). Переклад: Якщо мало місце тимчасове ув`язнення, то його тривалість повністю віднімається від строку ув`язнення ... Логічна взаємозумовленість дії головного та підрядного речень, а також граматичні вимоги узгодження модально-часових форм дієслова у різних частинах складнопідрядного речення корелюють темпоральний план підрядного речення відповідно до часового плану головного речення, який формується за допомогою граматичних часів Prsent та F. S., F. Ant. При введенні до загального плану висловлення форми минулих часів зазнають транспозиції та переосмислення. Наприклад: "Il n'y a ni crime, ni dlit, lorsque le prvenu tait en tat de dmence au temps de l'action, ou lorsqu'il a t contraint par une force laquelle il n'a pu rsister" (CP, p. 53). Закон застосовується лише до тих правопорушень, які вчинюються після набуття ним чинності. Отже, законодавець, використовуючи P.C. або Imp., не може мати на увазі події, що вже відбулись. З огляду на ці фактори основне значення P.C. та Imp. (P-q-P) виключається. "Le prvenu tait en tat" , "il a t contraint", "il n'a pu" виражають дії, які мають хронологічно передувати судовому розгляду. P.C. та Imp. виконують свою вторинну функцію - відображення передування іншій дії, у цьому випадку, у формі Prsent.

Характерним для текстів ОДС є вживання P.C. та Imp. в складнопідрядних реченнях наведених вище трьох типів у дистрибуції з F.S., F. Ant. присудка головного речення. Найбільш поширеним випадком є функціонування цих граматичних часів в підрядних умовних, що свідчить про їх модальну гнучкість, здатність передавати гіпотетичну дію. Часовий план ситуації, що описується, створюється дієслівними формами F.S., F.Ant., які відбивають її передбачуваний, невизначений характер. Дія підрядного безпосередньо стосується до темпорального плану усього висловлення, тобто до майбутнього. Це визначає транспозицію P.C., Imp.: "Si l'vasion avec bris ou violences a t favorise par transmission d'armes, les gardiens et conducteurs qui y auront particip seront punis de la rclusion criminelle perptuit ..." (CP, p. 165). У складнопідрядному реченні основне значення граматичних часів зберігається поряд з їх транспозицією до плану теперішнього чи майбутнього: P.C., Imp. передбачають дію гіпотетичну, реалізація якої, однак, є обов`язковою для здійснення дії головного речення. До фону загальної або передбачуваної ситуації P.C. та Imp. додають своє основне значення реальної дії. У порівнянні з гіпотетичністю F. Ant., P.C. виступає корелятом визначеності: тільки та дія, яка дійсно мала/ матиме місце, підлягає покаранню.

Сприйняття дієслівних форм у P.C., Imp., P-q-P. багато в чому залежить від прагматичної настанови комунікативного акту, в якому бере участь законодавчий текст, документ. Текст закону є інструментом передбачення, випередження та запобігання, а тому відбувається транспозиція цих граматичних часів у план позачасового теперішнього чи майбутнього. При застосуванні закону у судово-процесуальній практиці текст статті кодексу проектується на конкретну ситуацію, на подію, що мала місце.Таким чином, у законодавчих текстах форми часів P.C. та Imp. представляють дію двояко: а) як передбачувану, можливу, тобто модально забарвлену; б) як реальну дію у минулому. Семантична ємність граматичних часів дозволяє їм виконувати первинну або вторинні функції залежно від інтенції й сприняття учасників комунікативного акту. Imp., P-q-p. у дистрибуції після comme si виконують суто модальну функцію: вираження нереальної дії.

Багатозначність дієслівної форми у текстах ОДС досягається взаємодією з іншими лексичними одиницями, дослідженню яких присвячено третій розділ. Соціальний статус текстів стає визначальним чинником створення узагальненого, універсального змісту текстів, в цілому, та окремих висловлень, зокрема. Граматичний час є однією з складових частин, що формують зміст речення й має семантично комбінуватися з іншими елементами даного змісту (В.Г.Гак). Реалізація потенційних сем дієслівних часів й виконання ними вторинних функцій залежить не тільки від лексичних одиниць з темпоральною семантикою (у текстах ОДС ці одиниці виконують функцію обставин часу), але й від одиниць, лексичне значення яких не вказує на часові поняття, створюючи проте узагальнений зміст всього висловлення (у реченні це - одиниці, що відіграють роль актантів при дієслові, тобто підмет й додатки). Значення окремих лексичних одиниць в реченні залежить від його актуального членування. Поширений спосіб організації цих одиниць у текстах документів ОДС, це - пасивна конструкція: Конституція - 33,7%, кримінальний кодекс - 42,7%, міжнародні договори - 30,0% від всієї кількості особових форм.

Двочленні пасивні конструкції є засобом усунення реального суб`єкта дії. В кримінальному кодексі це відбувається, по-перше, через відомість суб`єкта дії: це - закон, виконавчі правові органи. По-друге, перенос акценту на правопорушника підкреслює єдність закону для всіх. Пасивна форма необхідна для надання фразі збалансованості, а також для розділення змісту на 2 рівні: універсальний та одиничний: "Nul crime ou dlit ne peut tre excus, ni la peine mitige, que dans les cas et dans les circonstances o la loi dclare le fait excusable" (CP, p. 55). У цьому висловленні міститься два види інформації: 1) універсальна - жоден злочин не може бути пробаченим; це принцип; 2) одинична - за окремих обставин закон може це дозволити, розглянувши кожен певний випадок окремо. Усунення реального суб`єкта дії "la loi" в головному реченні універсального плану дозволяє використати його для створення одиничного значення у підрядному. Тричленні пасивні конструкції