LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-граматичні особливості та композиційна структура французької політичної промови (на матеріалі виступів Шарля де Голля і Жака Ширака)

faveur de la paix et enfin de l'organisation de la socit internationale (Chirac 27.08.2001).У цьому прикладі ключовими словами є l'Europe, la paix і l'organisation de la socit internationale. З них найбільш багатозначним є слово l'Europe, яке позначає не тільки найменшу з п'яти частин світу, не тільки країни, які крім спільного географічного положення мають ще спільне культурне, історічне та політичне коріння, тобто так званий "Старий Світ", але й "нову стратегічну даність", "нову організацію міжнародного суспільства", а саме політико-економічний союз європейських країн, яким вважається Європейське Співтовариство.

Ключові слова можна розділити на загальні і програмні (М.О.Діденко).

Загальні ключові слова – це вживані політиками в промові слова, які є політичними афективами та словами-класифікаторами. Вони виражають абстрактні поняття, які викликають певну реакцію адресата. Загальні ключові слова завжди мають позитивне забарвлення і не підлягають критиці. Перевага такого типу слів полягає в тому, що вони поєднують у собі широту абстракції з можливістю набувати в певній ситуації конкретного смислового навантаження. Оскільки ці слова мають широке коло значень, то вони можуть вживатися фактично в будь-якому контексті. Зазначимо, що загальні ключові слова можуть також мати емотивне значення, яке виходить на перший план під час агітації. Найуживанішими загальними ключовими словами у промовах Шарля де Голля і Жака Ширака є такі: changement, France, Franais, Franaise, peuple, avenir, dveloppement, stabilit, fraternit, solidarit, progrs, dmocratie, responsabilit і т.п. Вони містять тільки позитивну оцінку, вживаються з особовими займенниками (насамперед з je і nоus) та служать ґрунтом для закликів.

Програмні слова при частому вживанні й у певних контекстах стають словами-гаслами і виражають основні позиції програми дій промовця. Наприклад, до програмних слів належить словосполучення identit europenne(для створення Єдиної Європи необхідно, щоб кожен європеєць дійсно відчував себе європейцем, тому заклик Жака Ширака посилити почуття європейської ідентичності є на часі):

Renforcer le sentiment d'identit europenne! (Chirac 27.08.2001).

До групи стилістично немаркованої лексики належать повнозначні лексеми, загальною ознакою яких є багатозначність, відсутність словниково закріпленої конотації і які внаслідок цього характеризуються підвищеною частотою вживання в мові політиків: volont, responsabilit, choix, projet, succs, message, chose, norme, sens, confiance, domaine, terme, programme, soutien, effort, valeur, ide, force, libert і т.п.

Для підвищення аргументативного ефекту політик у своїх промовах вдається до стилістично маркованої лексики. Стилістично маркована лексика, зокрема неологізми, дають напрям, відповідно до якого аудиторія повинна сприймати й характеризувати дійсність, тобто неологізми підсилюють директивну функцію промов Президентів Франції: А vrai dire, beaucoup a t fait dj pour prparer cette issue. Par la pacification, d'abord (Gaulle de 16.09.1959).

Сприяння створенню в адресата потенційної готовності до згоди з промовцем, з його позицією за допомогою неологізмів можливо з кількох причин. По-перше, неологізми як новоутворення не викликають звичних, часто негативних асоціацій, що властиве загальновживаним словам. До того ж, політик має можливість наповнити неологізми потрібним для переконання аудиторії раціональним й емоційним змістом і визначити (принаймні, на якийсь час) понятійне та асоціативне поле, що виникає одночасно з появою неологізмів. По-друге, політик, який створює й коректно вживає неологізми, вважається творчою, динамічною особистістю. Здебільшого неологізми наближаються за своєю функцією до евфемізмів. Одним зі способів утворення відносних неологізмів є асиміляція понять і термінів, які не належать до мови політики. Такі псевдоутворення, вживані в мові політиків, набувають характеру неологізмів і виконують тотожні до них функції. Наприклад, слово changement, яке фігурує в промовах Шарля де Голля, набуло ідеологізованого значення через економічну й політичну кризу французького суспільства наприкінці 50 – початку 60 рр. ХХ століття, котра призвела до усвідомлення потреби в радикальних змінах. Саме поняття зміна в конкретних історичних умовах було соціально значущим. За законом "синонімічної атракції" С. Ульмана, навколо поняття, яке відіграє важливу роль у діяльності мовного колективу, зосереджується значна кількість синонімів. Наслідком великої соціальної значущості поняття "зміна" є часте використання в промовах де Голля, поряд зі словом changement, близьких за значенням слів: modification, transformation, rnovation, renouveau і т.п. Наявність спільного інваріанта поєднує ці слова у лексико-семантичну мікрогрупу з центром – словом changement, яке містить ідею зміни в найбільш концентрованому й ідеологічно загостреному забарвленні. Всередині мікрогрупи найтісніша взаємодія спостерігається між лексико-семантичними варіантами слів changement і mutation. Користуючись термінологією Ж.Маторе, changement можна назвати ключовим словом, а mutation – словом-свідком (семантичним неологізмом, який відповідає новим поняттям, що виникли в надрах суспільства в перехідний момент його існування). Мutation,дійсно, є словом-свідком бурхливих потрясінь у політичному житті Франції 1968 року. Функціонуючи в політичному лексиконі як евфемізм (замість rvolution), зараз це слово є політичним терміном зі складною семантичною структурою.

Серед граматичних засобів велику роль у політичній промові відіграють займенники першої особи (je, nous), які використовуються в текстах політичних промов і різняться за ознакою включення/невключення комуніканта в групу осіб. Je промовця підкреслює його високий суб'єктний статус. Крім звичайного je й пов'язаних з ним займенникових та дієслівних форм, на позначення суб'єкта мовлення іноді використовується форма nous. Форма nous може бути або синонімічною авторському ми, або вказувати на можливе включення суб'єкта до певної групи людей. Наприклад, у своїй радіотелевізійній промові до французького народу Шарль де Голль ототожнює себе з усіма французами, використовуючи звертання "nous, Franais", тобто як суб'єкт мовлення він включає себе до певної групи людей ("своєї" групи): Pour tre prospres, matres de nous-mmes et puissants, nous, Franais, avons fait beaucoup. Il nous reste beaucoup faire. Car le progrs exige l'effort. L'indpendance n'est pas pour rien. La scurit cote cher. C'est bien pourquoi l'tat qui a pour rle la raison d'tre, de servir l'intrt gnral, n'a pas droit au laisser-aller (Gaulle de 19.04.1963). Група людей, до якої відносить себе промовець, має оцінюватись позитивно, завдяки вживанню слів, із позитивною конотацію: prospres, matres de nous-mmes, puissants.

Займенники другої особи множини заповнюють другу частину діади адресант –