LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-граматичні та структурно-стилістичні особливості слів на позначення китайських соціально-побутових реалій

які складаються з кількох семантично навантажених елементів, що зумовлює подолання розвинутого у китайській мові явища омонімії та забезпечує потребу у чіткому вираженні предметного значення. При цьому лексичне значення складових елементів цієї групи може розкриватися по-різному. Слово-реалія може складатися з кількох ПЛ, при цьому якщо вони не є семантично неподільними словами, кожен елемент цієї багатокомпонентної структури, тобто кожен склад, є семантично повноцінним. Наприклад: 黄表纸 huangbiaozhi – "жовтий папір для жертвоприношень"; семантична будова цього багатокомпонентного слова розкривається таким чином: (жовтий+таблиця+папір), 双簧 shuanghuang (два+тростина) – "шуанхуан", виступ пари артистів (китайський атракціон, у якому один артист жестикулює, а інший співає чи говорить за нього), 燧火镜 suihuojing (кремінь+вогонь+дзеркало) – "вогняне дзеркало" (у давньому Китаї – бронзовий рефлектор для видобування вогню від сонячних променів). Слід зазначити, що в китайській мові не завжди вдається вивести сумарне лексичне значення зі значень окремих компонентів багатоскладового слова. Проте існують двокомпонентні етимологічно нерозкладні прості слова, які являють собою найменування реалій: 馄饨 huntun "дрібні пельмені у бульйоні" (китайська національна страва).

Для найменувань реалій, як і для інших лексем предметного значення китайської мови, характерний словотворчий суфікс er 儿 (豆饼儿 doubinger – "бобовий млинець", 山楂片儿 shanzhapianer – "пластівці, виготовлені з промаринованого плоду гірської сарептської гірчиці", 炕桌儿 kangzhuoer – стіл "кан" (цегляна піч, яку одночасно використовували і як кухню, і як ліжко, і як стіл), 水葫芦儿 shuihuluer – "пляшка для рідини, виготовлена з гарбуза-горлянки"), який в китайській мові передає значення предметності і є специфічним словотворчим суфіксом пекінського діалекту.

У китайській мові переважна більшість слів є багатоскладовими. Значну частину цих слів складають найменування двоскладових реалій (快书 kuaishu – "куайшу", різновид сценічного мистецтва, заснованого на швидкому темпі мовлення, 葵扇 kuishan – "віяло з листя лістовінії", 堪布 kanbu – "каньбу", вчений ламаїст, 苦力 kuli – "кулі", китайський чорнороб, 绢本 juanben – "картина на шовку"), але чимало серед них і трьохскладових (莲花落 lianhualuo –"пісня з рефреном під акомпанемент кастан'єт", 黄表纸 huangbiaozhi – "жовтий папір для жертвоприношень", 景泰蓝 jingtailan – "клуазон'є", "кольорова китайська емаль"), і односкладових (篮 lan – "бамбуковий кошик", 鼎 ding – "металева тринога для жертвоприношень", 磬 qing – "цин", давній ударний музичний інструмент буддійського культу у вигляді великого мідного горщика, 曲 qu – "цюй", назва китайського поетичного жанра). Варто зазначити, що переважна більшість односкладових слів на позначення реалій передає предметне значення, яке виражає історичні та культурні феномени, характерні для давнього історичного минулого Китаю, коли панувала єдина писемна мова веньянь, де слова були односкладовими. І лише за умов поширення явища омонімії, китайська мова вимушена була вдатися до словотвору, а саме до утворення багатоскладових слів, серед яких левову частку склали двокомпонентні слова. Значну частину китаємовних соціально-побутових реалій становлять і чотирьохскладові лексеми: 酸枣子粉 suanzaozifen – "порошок з плодів унабі (ююби)", 檀香肥皂 tanxiang feizao – "сандалове мило", 松花纸笺 songhuazhijian – "cичуанський папір для листів", 金字招牌 jinzizhaopai – "позолочена вивіска крамниці, 错金香火 cuojinxianghu – "курильниця з золотим мережанням"). Однак, треба зазначити, що з-поміж 800 статей досліджених найменувань реалій до 80% становлять саме двоскладові слова-реалії. Односкладові слова, що представлені історизмами та архаїзмами, є найменш поширеними.

Позиційні можливості китайського слова (в тому числі слів, які позначають реалії), його місце у будові різноманітних синтаксичних структур відіграють значну роль у системі його лексико-граматичних характеристик. Синтаксична позиція слова часто в сполучанні зі службовими словами різних класів є найважливішим засобом вираження різноманітних граматичних значень. Особливо широким позиційним діапазоном відрізняються лексичні одиниці, які виконують функції таких членів речення, як додаток чи обставина.

Як правило, коли йдеться про фразеологічні одиниці (ФО), що набувають якостей реалій, маються на увазі 1.) звичайні стійкі словосполучення усіх типів, в тому числі ідіоми, (呕心沥学 ou xin li xue – "кропітко і наполегливо працювати над чимось; вичавити з себе останні сили"; 见物不见人 jian wu bu jian ren – "звертати увагу лише на річ, а не на людину") та 2.) ФО, у компонентному складі яких є реалії (千里鹅毛 qian li emao – "За тисячу лі прислали гусяче пір' я ", тобто не так важливий подарунок, як важлива увага).

Іншою структурною формою лексики на позначення реалій є скорочення (абревіатури та акроніми). Включення їх в число найменувань реалій є також логічним, оскільки вони являють собою сполучення в межах одного слова декількох понять (北大 beida – "Пекінський університет (замість 北京大学); 国语 guoyu – "національна мова путунхуа" (замість 国家语言)).

Для того, щоб охарактеризувати фонетичні особливості найменувань реалій, необхідно звернутись до звукової будови китайської мови. Звукова будова коренеізолюючих мов істотно відрізняється від звукової будови мови флективної або аглютинативної. Якщо найменшими одиницями флективних та аглютинативних мов є фонеми, то для коренеізолюючих мов відомий лінгвіст-сходознавець Є.Д. Поліванов вважав доцільним увести таку основну одиницю звукової будови мови як силабему [Є.Д. Поліванов; 1968]. Поняття силабеми стосовно в'єтнамської мови розробили петербурзькі мовознавці М.В.Гордіна та І.С. Бистров. Київський фонетист П.С. Вовк вважає, що в коренеізолюючих мовах існують дві найменші одиниці звукової будови – силабема і тонема, бо обидві реалізуються на тому самому відрізку мовленнєвого потоку. Якщо найменування реалій складається з первинної лексеми, то їх звукова будова характеризується однією силабемою та однією тонемою. Якщо є дві лексеми, які зберігають свою семантичну самостійність і можливість окремо вживатися у мовленні, то відповідно звукова будова такої реалії складається з двох силабем, кожній з яких відповідає своя тонема. Кількість силабем і тонем визначається кількістю первинних лексем на позначення реалій і кількістю складів в її найменуванні. Проте поняття звукової будови і звукової форми не є тотожним. З погляду звукової матерії в китайській мові також є голосні і приголосні, які входять до складу цілісних одиниць – силабем як їх компоненти. Приголосні можуть бути ініціалями або фіналями, голосні ж централями. У китайському мовознавстві склалася традиція у складі первинної лексеми визначати лише консонанто-ініціалі та тоно-фіналі.