LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексико-семантична група "Всесвіт" у німецькій мові: діахронічне дослідження

моделлю людина і космос – єдині і точно повторюють одне одного. Всесвіт сприймається як людина-велетень. Людське тіло – мікрокосм, малий Всесвіт на відміну від макрокосму, великого Всесвіту. Аналіз текстового і словникового матеріалів двн. мови показав, що слово weralt вживалося в таких значеннях і з такими показниками частоти: 1) століття (11,39%) ; 2) всесвіт (36,44%); 3) земля (32,09%); 4) людство (20,08%). В текстах представлено різні форми досліджуваної лексеми, зокрема: uuerlte, uuorolti, weralt, werelt. Факти германських мов засвідчують, що початкове wer- у словоформі weralt може бути співвіднесено з герм. *hwer- ( з іє. *kwer-), що має значення 'людина'. У той самий час із досліджень відомо, що в давнину корені мали досить великий спектр значень, і, зокрема, *kwer- мало також семантику 'земля, ґрунт' (В.В. Левицький, В.Г. Таранець). Таким чином, wer- має тісний формальний зв'язок з іє. *kwer- зі значенням 'людина', 'земля', семантично узгоджується з -alt 'рости, покоління, століття ' (наявність двох сем). В цілому weralt позначало в давнину 'земля людини (велика)'.

За уявленнями давніх людей поняття Земля розглядалося як одна з частин божественної пари, як протиставлення Небу. При розподілі космосу на небо, землю та пекло Земля (середня зона) була середовищем існування людей, для яких переміщення в іншу зону є мандрівкою нагору чи вниз. Сприйнята як центр космосу, Земля характеризується сакральністю і чистотою, оскільки центр сприймався як своєрідний космос в космосі. Давні германці асоціювали Землю з богинею родючості, з жінкою.

Словоформа erda у двн. мові мала наступні ЛСВ і з такими показниками частоти: 1) планета Земля (56,75%); 2) середовище існування людей (27,38%); 3) земна куля (15,87%). Ця лексема реалізується у двн. мові в таких формах: erda, aerda, erthu, herda, що зводяться до іє. кореня *er[t-, u-] 'земля' (В.Г. Таранець). Зустрічаються також форми з початковим звуком h. Однак цей приголосний як артикуляційно слабкий звук зник у процесі розвитку германських мов, зокрема у двн. мові. Реконструйована прагерманська форма виглядає таким чином: *hwertha-. Згідно із законом Грімма герм. *hw витворилося з іє. *kw, а це дає можливість розглядати його як рефлекс іє. kwerta зі значенням 'земля, ґрунт'. Кінцеве *-ta вказує на множинність, смислова частина виявляється в іє. корені *kwer-. Аналіз свідчить, що герм. *ertha і *hwertha виступали як рівноправні варіанти однієї лексеми.

Небо займає особливе місце в системі символів всесвіту, воно позначає нескінченність, висоту, царство блаженства, вищу владу, порядок у Всесвіті. В космогонії поява Неба зображується як членування хаосу, розподіл верху і низу, тобто Неба і Землі. У двн. мові слово himil мало семантику 'небо, небосхил' і за визначенням давніх германців підносилося над Землею. У двн. період лексема himil вживалася в таких значеннях і з наступною частотою: 1) простір над Землею (28,48%); 2) царство небесне, місцезнаходження Бога (71,52%). Тлумачення цього загальногерманського імені довгий час залишалося суперечливим. Очевидно, мова йде про утворення іменника Hemd та іє. кореня *kem – 'покривало' (М.Я. Марр). Himil можна уналежити також до давнього уявлення про Небо як про кам'яний схил (пор. камінь), причому Небо було вторинним відносно Землі, оскільки вважається, що саме Земля породила Небо. Передбачається семантичне і формальне споріднення himil і рос. земля, що походять з одного кореня *kem, який у германців використовувався для позначення неба, а у слов'ян – землі.

Поняття Місяця і Сонця утворюють міфопоетичну бінарну єдність. Сонце виражало світло, тепло, час; Місяць – світло, час (фази місяця); За германською міфологією парні уявлення про Місяць і Сонце утворюють пару зв'язаних і протилежних образів. Поняття цілісності і бінарності сприйняття навколишнього світу є найдавнішими рисами мислення первісної людини. Сонце – хазяїн світла і тіні. Місяць – міфологічний символ, який використовувався при ворожінні, в магічних обрядах. У свідомості давніх германців Місяць співвідносився з водою – зі стійкою метафоризацією некерованих стихій (С.О. Кошарна).

Sunna у двн. мові – загальногерманське ім'я, яке походить з іє. кореня *su 'світло', що дає підстави реконструювати германські форми sauil, sunno (Я. Грімм). Германісти уналежнюють ці слова до різних за походженням основ, зокрема до основ на -n і -l (В.Г. Таранець). В. Скіт виводить германські форми з іє. кореня *swen, що походить від іє. *su, *su 'світло'. Отже, можна зробити висновок, що за назвою Сонця закріплено дві кореневі форми *sau і *su, які за своєю природою є синонімічними. Словоформа sunna позначає у двн. мові 'небесне тіло, яке дає світло та тепло'.

Основним ототожненням та протиставленням Сонцю в значенні 'світло' у двн. мові був Місяць (mano). Mano – давнє загальногерманське позначення небесного тіла, асоціюється зі значенням іє. кореня *menot 'місяць; зміна фаз місяця, місяць (відлік часу)'. Значення mano ототожнювалося також із поняттям mens 'місяць', у зв'язку з тим, що Місяць змінює свої фази, й у такий спосіб відбувався відлік часу. Семантично близькими стосовно слова mano є також іє. корені *me[d] 'мандрівка, обхід' і * ma 'вимір'.

Лексема mano у двн. мові ототожнювалася з поняттям Сонця у значенні 'світло' й одночасно протиставлялася йому (Місяць "панує" вночі, а Сонце – вдень, до того ж Сонце дає тепло, а Місяць – ні). Mano у значенні 'світло' асоціювалося також із поняттям sterro, що підтверджується писемними пам'ятками даного періоду. У двн. мові mano позначало 'небесне тіло, яке дає світло в темний час доби'.

Зірка (зірки) – світло, час, велика кількість. Первинна етимологія зводить слово Місяць до значення 'Зірка' тобто, до *ster 'розсипати, розкидати по небу' (М.М. Маковський). Зірка була в давнину символом макрокосму і постійного оновлення життя на Землі, Зірка – це Світ у становленні, вона символізує створення, що ще тільки формується. Зірка, як і Місяць, вважалася місцем перебуванням душ померлих. У них відображені своєрідні "копії" всіх істот на Землі, що дублюють їх на Небі. Зірки були об'єктом поклоніння, до них зверталися з молитовними словами, тому що вони ототожнювалися зі святістю, з істиною. Поняття 'Зірка' тісно пов'язане з поняттям долі, пророкуваннями майбутнього.

Словоформа sterno – загальногерманське ім'я, у двн. мові зустрічалося у двох формах sterro і sterno. Sterno ототожнюється з поняттям 'ґрунт', ця форма зустрічається у Ноткера. Форма sterro належала до франкського діалекту, фіксується в писемних пам'ятках Отфріда і Татіана. Зазначені форми належать до іє. кореня *st-er, що мав значення 'розкиданий по небу' і належав до лексичної групи Strahl 'промінь', тому що випромінював світло. У двн. мові це слово позначало небесне тіло,