LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-семантична рецепція іншомовної лексики в українській мовній картині світу

парі змагання – дуель, перше слово має значення "необмеженої кількості учасників", а друге(з фр., перен.) – "змагання двох осіб" (останнім часом – двох сторін).

Серед запозичених слів-синонімів багато стилістично маркованих, що вживаються переважно в якомусь певному стилі української мови. У книжних стилях спостерігаються іншомовні синоніми офіційно-ділової сфери: затвердження – ратифікація, обстеження перевірка ревізія; виробничо-професійної: оживлення – реанімація, набір – комплект та наукової: об'єднання – інтеграція, визначення – дефініція.

Запозичені слова в українській мові часто виконують суто експресивну функцію, тобто належать до експресивних синонімів. Наприклад, прикметники єзуїтський, макіавеллівський у переносному значенні вступають у синонімічні зв'язки з українськими словами підступний, підлий, лицемірний, через що виявляється їх емоційно-експресивний зміст.

Аналіз синонімічних зв'язків запозичених слів в українській лексико-семантичній системі увиразнює причини запозичування – необхідність в уточненні значення тієї чи іншої реалії, потреба в додаткових лексичних засобах виразності.

До антонімів зазвичай відносять слова, що мають якісні, кількісні, часові й просторові значення. Це виявляється і в запозиченій лексиці, наприклад: мінімум – максимум, архаїзм – неологізм, вертикальний – горизонтальний. До антонімів належать також слова, що позначають протилежно спрямовану дію: атака – контратака. У низці наукових праць вважаються антонімами корелятивно протиставлені одне одному поняття, пов'язані з чоловічою і жіночою статтю: сер – леді, месьє – мадам тощо. Пари цих слів вписуються в контрарний тип протиставлення: людина може бути або чоловіком, або жінкою. Третього в такому випадку немає.

Запозичені слова-антоніми поділяють на такі ЛСГ: 1) явища природи і суспільні відношення: шторм – штиль, національний – антинаціональний; 2) якість і кількість: позитивний – негативний, мінімальний – максимальний; 3) дія і стан: динаміка – статика, пасив – актив; 4) почуття й емоції: мажор – мінор, комедія – трагедія.

З погляду структури запозичені антонімічні слова поділяються на такі ж групи, як і власне українські: 1) різнокореневі (лексичні) антоніми: абстрактний – конкретний, актив – пасив; 2) однокореневі: організатор – дезорганізатор, контрольний – безконтрольний.

Близьким до лексичної омонімії є явище паронімії, яке значною мірою виявляється і в запозичених словах. Паронімами можуть бути: українське й запозичене слово або два адаптовані до української мовної системи запозичення, наприклад, діалект // діалектика, реальний // реалістичний тощо. Паронімію слід віднести не до лексико-семантичних, а до лексичних явищ мови (близька звукова форма слів). Про це свідчить, зокрема, те, що за семантичними ознаками паронімія не має спільності з іншими семантичними явищами.

Отже, при семантичному освоєнні українською мовою запозичені слова під впливом мовної системи органічно входять до неї і стають невід'ємним складником МКС. У такому разі можна вважати, що процес рецепції їх в українській мові завершився. Слова, які не зазнали семантичної адаптації, перебувають на периферії МКС.

У четвертому розділі "Іншомовна лексика в українській мовній картині світу" аналізується антропоцентричний аспект іншомовної лексики, оскільки при вивченні процесу запозичування слід говорити не тільки про лексико-семантичні групи слів, що визначають їх місце в мовній системі, а й про зв'язок із МКС мови-реципієнта, у нашому випадку – української. Запозичені слова досі в такому аспекті не розглядалися.

В останні роки в лінгвістиці спостерігається тенденція до врівноваження різних аспектів вивчення мови і повернення до питання про національну специфіку, що визначається внутрішньою формою мови. Саме тут при порівнянні широких семантичних зон, які співвідносяться з фрагментами картини світу, виявляються лакуни, що заповнюються запозиченими словами. Це стало передумовою для досліджень Р. Халліга та В. Вартбурга при розробці принципів дослідження мовної картини світу. В основі мовної картини світу лежить принцип відображення. Відображення як база мисленнєвих процесів принципово однакове у всіх людей незалежно від того, носіями якої мови вони є, однак мовне вираження наслідків цих процесів у різних мовах різне.

Для людини як носія будь-якої мови реальний світ (матеріальний та фізичний) існує, за Б. О. Серебрениковим, у вигляді: 1) самої реальної дійсності; 2) першої сигнальної системи (рівень чуттєвого сприйняття дійсності); 3) другої сигнальної (вербальної) системи дійсності – мови.

Із суто лінгвістичного погляду протиставлення ККС та МКС пов'язано з розрізненням поняття і значення. Г. А. Брутян вважає, що серцевиною ККС є інформація, наведена в поняттях, а головним для МКС є знання, закріплені у словах та словосполученнях конкретних мов. Дослідник робить висновок, що основний зміст належить концептуальній картині світу. За її межами залишаються периферійні ділянки, які виступають як носії додаткової інформації про світ. Інформація ККС і тих фрагментів МКС, що збігаються при накладанні обох картин, не залежить від того, якою мовою вона висловлена, формуючи універсальні поняттєві категорії або поняттєві поля. І, навпаки, інформація, яка перебуває на периферійних ділянках, залишаючись за межами ККС, варіюється від мови до мови. Поняттєві поля становлять лексичну множину, організовану на підґрунті єдиної семантичної значущості, що включає всі слова з якимось певним понятійним компонентом. Контур поля складається з ядра – головного слова, та членів поля, розміщених ближче або далі від ядра. Принцип розрізнення МКС та ККС залишається чітким: елементами МКС є значення слів, одиницями ККС – поняття. МКС більш рухлива й диференційована, ніж ККС, і безпосередньо відбиває ті зміни й перебудови, які відбуваються в довкіллі. Для МКС властиві прогалини, зумовлені її фрагментарністю. Вони особливо помітні при зіставленні мов.

При характеристиці місця запозичених слів в українській МКС була використана модель Р. Халліга і В. Вартбурга, що знайшла свій розвиток у працях багатьох дослідників, зокрема Ю. М. Караулова, Ж. П. Соколовської, Л. А. Лисиченко. Хоча запропонована Р. Халлігом і В. Вартбургом систематизація лексики вбирає в себе досвід низки попередніх наукових розробок, вона придатна більше для опису ККС і загальних обрисів МКС. Для дослідження останньої пропонується детальніша система її поділу. Відповідно до цих класифікацій визначаються місце і функції запозичень з англійської, французької та німецької мов у кожній частині мовного універсуму: 1. Всесвіт. 2. Людина. 3. Людина і всесвіт. Різні фрагменти мовної картини світу відзначаються різною динамікою і здатністю переймати іншомовні елементи. Хоча названа класифікація не