LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-семантичне поле звуконайменувань у сучасній українській літературній мові (склад, структура, парадигматика)

прикметникових, 48 прислівникових).

Лексико-семантичне поле звуконайменувань – це сфера семем (акустем), які містять сему 'звук' як таку, що задає інтенсіонал одиниці. Наявність спільних компонентів у семеми та назві об'єднання є вирішальним критерієм включення її до поля.

Лексико-семантичне поле звуконайменувань – це сукупність слів, що має низку підмножин (мікрополів, лексико-семантичних розрядів, лексико-семантичних груп, лексико-семантичних підгруп), кожна з яких об'єднує слова, близькі за вихідним семантичним змістом. Підґрунтям цієї близькості є спільний для всього семантичного поля інтегрувальний компонент – сема 'звук', а слова кожного мікрополя об'єднані спільною для них, але такою, що відсутня в словах іншого мікрополя, диференційною семою.

В основі лексико-семантичної класифікації звуконайменувань лежить ієрархія сем предметно-логічної частини. Аналіз одиниць поля засвідчив, що неможливо обрати єдиний критерій для класифікації акустем. Для створення детальної та розгалуженої класифікації варто використовувати підхід, що поєднує ознаки за джерелом звучання, комунікативною/когнітивною спрямованістю, характером звучання. Усі мікрополя не ідентичні за кількістю лексико-семантичних груп і їхніх складових. Угруповання неоднорідні і за кількістю слів, які до них входять, і за характером відношень між ними. Акустичне середовище неоднаково представлене на різних ділянках семантичного простору мови, охарактеризоване різною щільністю і має різну глибину відображення світу.

У другому розділі – "Структура лексико-семантичного поля звуконайменувань" – здійснено системний аналіз семного складу звуконайменувань, виявлено зв'язки досліджуваного поля із іншими лексико-семантичними утвореннями.

Акустема звук є реальним підґрунтям для побудови лексико-семантичного поля звуконайменувань, виступаючи в ролі домінанти.

Поділ поля на частини умовний, бо між його структурними елементами відсутня чітка межа, наявні дифузні зони, характер яких зумовлений широкою сферою поступових переходів. У складі об'єднання виділено центральну частину, яку утворюють домінанта, ядерні акустеми і звуконайменування ближньої периферії, та зону далекої периферії. Залежно від того, яку роль – домінантну чи залежну – відіграє сема 'звук' у значенні того чи іншого ЛСВ, акустема займає своє місце в системно-структурній організації поля. Наприклад, писк – 'звук + високий + неголосний + жива істота', писк – 'плач + немовля', перен. писк – 'певні почуття + звук' [СУМ, VI, 363]; туркати – 'видавати звуки + переливчасті + голуб, горлиця', перен., розм. туркати – 'говорити + одне й те саме' [СУМ, Х, 326].

Ядерні акустеми лексико-семантичного поля звуконайменувань поділено на чотири зони, кожна з яких має акустеми іменникового та дієслівного мікрополів. Ядро кожної зони творять акустеми, диференційовані за своїм семним складом від одиниць попередньої зони, ближня периферія – це синоніми до попередніх звуконайменувань, а периферію – творять одиниці, у яких починають проявлятися семи наступної зони, але вони ще не набули яскравого вираження. Постійними для звуконайменувань ядерної частини є фонічні ознаки: /інтенсивність/, /висота/, /тембр/, /характер/. Наприклад, вуркіт – 'звук (/архісема/) + несильний (/інтенсивність/) + низький (/висота/) + переливчастий (/тембр/, /характер/)'. Диференційними виступають лексико-граматичні семи 'предметність', 'процес', семантичні ознаки /джерело/, /дія/, /природаджерела/, /якістьдії/, /додатковадія/, /якість додаткової дії/, /схожий на .../, /супровідна дія/. Наприклад, плямкати – "їсти, прицмокуючи" [СУМ, VI, 603]. Факультативними виступають ознаки /кількісний прояв звукового ефекту/, /знаряддя дії/, /почуття/, /час/, /місце/, /враження/, /відстань/, /фізіологічнийстан/. Наприклад, перегу́д – 'гудіння + протяжне + нерівномірне + в різних місцях'. Структура окремої акустеми подана у схемі, яка поєднує: 1) опорну семантичну cему 'звук'; 2) конкретизатори опорного компонента (фонічні характеристики); 3) нефонічні конкретизатори; 4) компоненти найзагальнішого категорійного характеру (частиномовна ознака). Абстрактну семну схему ядерних одиниць можна подати так: /архісема/ – /родова сема/ – /інтенсивність/ – /висота/ – /тембр, характер/ – /джерело (родове/видове/специфіковане)/ – /дія (основна/додаткова/основна + додаткова)/ – /якість дії (основної/ додаткової/основної + додаткової)/ – /відцентрові семи/. Ступінь і характер заповнення цієї схеми впливає на розташування звуконайменувань у ядерній частині ЛСПЗ. Кількість одиниць із варіантними і/або вірогіднісними семами збільшується з віддаленням від домінанти поля. Зміна зон призводить до зміщення акцентів при аналізі семної структури акустем: основні диференційні ознаки перенесено з лівої частини семної структури (фонічні характеристики) до правої частини (природа додаткової дії). Характер основних сем у звуконайменуваннях ядерної частини ЛСПЗ визначено такою ієрархією: доцентровий (одиниці першої (загальні) – другої (конкретні) – третьої (специфіковані) зон і відцентровий (одиниці четвертої зони – "чужі").

Чим більше індивідуальних компонентів має значення акустеми, тим далі від ядра поля воно розташоване. Іменникові та дієслівні звуконайменування ближньої периферії – це похідні одиниці поля, що виступають опосередкованими назвами звуків і звукових процесів/дій (цокотати – 'розмовне + негативне + говорити + швидко + не вгаваючи', скиглення – 'розмовне + неприємне + співати + тужливо + сумно'). Ступінь збільшення диференційних сем у структурі лексичного значення призводить до конкретизації звуконайменувань (гатити – 'розмовне + інтенсивність + ударяти, стукати (= ритмічними ударами по чому-небудь створювати короткі, уривчасті звуки) + по чому-небудь, у щось)'. У "звукових" прикметниках і прислівниках зафіксовано невідокремлювані від звуку та звукодії властивості, що дає їм повне право бути частиною утворення з домінантою 'звук'. Наприклад, прикметникові акустеми лексико-семантичної підгрупи "голосний" мотивовані постійними семами 'добре чутний' (грімкий [CУМ, ІІ, 170]), 'достатньої повноти звучання' (повнозвучний [СУМ, VI, 685]), 'сильний' (невтишимий [СУМ, V, 273]), 'надмірність' (оглушливий [СУМ, V, 615]), а також факультативними семами 'дзвінкість' (гучний [СУМ, ІІ, 200]), 'супровідне тембральне забарвлення' (перекотистий [СУМ, VI, 203]) тощо. Прикметникові акустеми мають таку значеннєву схему: /граматичнасема/ – 'який', 'схожий', 'утворений', 'сповнений'; /видова ознака/ – 'звучить', 'діє', 'створює', 'видає', 'має', 'супроводжується', 'втратив', 'лунає';