LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексико-семантичне поле звуконайменувань у сучасній українській літературній мові (склад, структура, парадигматика)

якісні ознаки – /гучність/, /темп/, /тембр/, /мелодійність/, /особливостіартикуляції/, /висотатону/; кількісна ознака: 'менше' – 'еталон' – 'більше'; емоційні компоненти – 'хвилювання', 'збудження', 'радість', 'здивованість', 'страждання', 'гнів', 'відраза', 'жах' тощо.

Антонімічні групи протиставлені не назві поля, а домінанті, бо аналізовані одиниці є звуконайменуваннями з негативною родовою семою. Їхнє місце в ближній периферії ЛСПЗ цілком вмотивоване, бо тлумачення значень аналізованих одиниць можливе тільки через відсилання до родових акустем попередніх зон. На відміну від попередніх груп (підгруп), аналізовані найменування не потребують конкретизації, бо в їхній семантичній структурі найважливішим компонентом є негативна сема, яка зумовлює протиставлення семем за однією, але найважливішою для одиниці ознакою, – архісемою 'звук'. Тому для заперечення достатньо диференціації звук – шум – голос. Для іменникових акустем диференційними семами виступають: 'звук, шум' (затишок 'відсутність + звуки, шуми' [СУМ, ІІІ, 351]), 'розмова, говоріння' (мовчання 'відсутність + говоріння' [СУМ, ІV, 771]), 'голос' (розм. мовчанка 'відсутність + голос' [СУМ, IV, 771]), 'гомін' (безгоміння 'відсутність + гомону' [СУМ, І, 124]), 'дія' (тиша 'відсутність + дія + метушня' [СУМ, Х, 135]) тощо. Другорядний статус в аналізованих акустемах має ознака /тривалість/, наприклад, затишшя 'припинення + шуму + тимчасове' [СУМ, ІІІ, 351]. Найабстрактніший характер властивий найменуванням із варіативними семами 'звук, шум'. Такі акустеми можуть бути використані для позначення відсутності будь-якого звукового явища. Зміст можливих варіацій позначено лексемою тиша [СУМ, Х, 135], яка представлена в полі трьома семемами і диференціюється відсутністю звуків взагалі; звуків, утворюваних людиною; звуків, утворюваних дією. Саме ця акустема опосередковує всі інші (тиша – затишок, спокій, мовчання, безгоміння, поет. безгомінь, рідко тишина, рідко безгуччя, рідко безгук; тиша – безголосся, затихання, мовчання, розм. мовчанка, розм. мовчок; тиша – мовчання).

Дієслівні акустеми диференційовані семами 'говорити' (мовчати 'не + говорити' [СУМ, IV, 771]), 'кричати' (мовкнути 'переставати + кричати + про тварин' [СУМ, IV, 770]), 'звучати' (мовкнути 'переставати + звучати' [СУМ, IV, 770]). Периферійне місце серед аналізованих дієслів посідають акустеми із факультативними семами 'заперечувати' (змовчувати 'не + заперечувати' [СУМ, ІІІ, 630]) та 'ухилятися' (помовчувати 'мовчати + ухиляння від розмов' [СУМ, VII, 131]).

Для прикметникових і прислівникових акустем характерне розрізнення значень за семами 'доходить' (нечутний 'який + не + доходить + до слуху' [СУМ, V, 406]), 'супроводжується' (мовчазний 'який + не + супроводжується + розмовами' [СУМ, IV, 771]), 'робить' (безшумний 'який + не + робить + шуму' [СУМ, І, 154]), 'подає' (безгучний 'який + не + подає + голосу, звуків' [СУМ, І, 125]), 'говорить' (безмовний 'який + не + говорить' [СУМ, І, 135], розм. мовчком 'не + говорячи' [СУМ, IV, 772]) тощо.

Акустеми поля можна чітко згрупувати за характером експліцитних сем, які мотивовані належністю найменування до того чи іншого мікрополя і значенням слова-мотиватора. Наприклад, сема 'дуже сильний, голосний' може бути експлікована в іменникових звуконайменуваннях за допомогою таких афіксальних морфем, як суфікси -еч(а) (тріскотнеча, гуркотнеча, стукотнеча), -яв(а) (тріскотнява, стукотнява, крикнява), -н(я) (реготня, тупотня, гавкотня), -ищ(е) (ревище, голосище), префікс ви- (вигрім, викрик, виляск) тощо; сема 'стиха/час від часу' експліцитно виражена в дієслівних звуконайменуваннях: префікс по- + суфікс -ува-(-юва-) (побрязкувати, похропувати, пофиркувати, покашлювати); префікс під- + суфікс -ува- (-юва-), (підспівувати;розм. підсьорбувати,підскиглювати); префікс на-+ суфікс -ува-(-юва-) (нагукувати, розм. настукувати); префікс з-(с-) + суфікс -ува-(-юва) (звискувати, схлипувати); префікс при-+ суфікс -ува-(-юва-) (прихлипувати, приплескувати) тощо.

Значна кількість акустем із переносним значенням дає змогу говорити про метафоричне поле у складі ЛСПЗ. Найбільше метафоризованих акустем у дієслівному мікрополі. Вони рівномірно розташовані в розрядах мікрополя, однак найактивніше представлені звуки мовлення, звуки твердих предметів, звуки механізмів, звуки людини, звуки істот тощо. Підґрунтя для порівняння (спільні ознаки) у звукової метафори ширше, ніж у незвукових метафоричних перенесень, що дозволяє похідним значенням залишатися у звуковій сфері або ж відходити з неї поступово. Особливістю звукової метафори є збереження архісеми 'звук' у похідному значенні, наявність описових диференційних сем, що відображають загальні фонічні характеристики порівнюваних звуків (/інтенсивність/, /висота/, /тембр/ тощо), підсилення ролі диференційної ознаки /схожість/, при зміні семантичного множника /джерело/ або /якістьджерела/, наприклад, спів (крик) птахів → мовлення ("Отак, дідусю, вибачай! – Радіючи, щебечуть діти, – Шкода, гостинців не бажай, бо не достанемо ділити! [...]" (Л. Глібов)), звуки істот → звуки механізмів (Не чує він ревіння п'ятитонок, Не чує, як ячить автомобіль (Д. Павличко) тощо.

Для зовнішньої (незвукової) метафори характерним є семантичний зв'язок між вихідним і метафоричним значенням на підставі однієї, часто прихованої семи, наприклад, деструктивна фізична дія→ звукова дія ([...] дзвінки далеких трамваїв гостро розтинали повітря (Є. Плужник)), рухатися→ звучати (Там золоті Софії дзвони Пливуть над містом монотонно [...] (В. Сосюра)) тощо.

Наявність синестетичної метафори свідчить про полімодальну основу сприйняття звуку, наприклад, візуальна ознака→ акустема (Сіють дзвіночки прозорі згуки [...] (М. Коцюбинський)), дотикова ознака → акустема (Падають тепло і глухо яблука в нашім саду (В. Сосюра)), смакова ознака → акустема ([...] з-за перевалу прозвучало соковите контральто (М. Хвильовий)) тощо. Через синестезію сферу найменувань ознак звуку не можна вважати