LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-семантичне поле звуконайменувань у сучасній українській літературній мові (склад, структура, парадигматика)

Альоша, заливається, на возі перекидаючись... (О. Вишня); синоніми шумливий і гомінливий диференційовані якісною ознакою /характер/, де перший має значення "сповнений шуму", а другий – "сповнений гомону": Іде по вулицях шумливих всепереможная весна (В. Сосюра), Гей, рум'яні мої небокраї, ви, міста гомінливі кругом! (В. Сосюра).

Для синонімічних акустем інтегрувальні компоненти є обов'язковими, а диференційні – достатніми для визначення близькості їхніх значень. Відтінок у значенні синонімічних акустем може бути створений більшою або меншою кількістю додаткових ознак у семантичній структурі. Мінімальна відмінність між двома акустемами – одна сема (тріщати – полускувати (+'злегка'), крикливий – верескливий (+'пронизливий'), гудіння – стугін (+'глухий'). Синоніми можуть різнитися двома семами (вити – скавучати (+'повискуючи', +'стиха'), крик – скрик (+'раптовий', +'уривчастий'); значно рідше – трьома семами (співати – виспівувати (+'старанно', +'довго', +'натхненно'), балакучий – гомінкий (+'багато', +'жваво', +'голосно').

Аналіз синонімічних відношень засвідчив, що найактивніше в синонімічні об'єднання вступають акустеми дієслівного мікрополя, що пов'язано з рухливістю семантичної структури цієї лексико-граматичної категорії.

Антонімічні відношення забезпечують можливість контрастної характеристики звукових явищ, процесів, ознак. Для членів лексико-семантичного поля звуконайменувань характерне стійке лексико-семантичне відношення в межах антонімічних пар слів, унаслідок чого вони постійно взаємодіють у словниковому складі як парадигматично взаємозумовлювані одиниці. При антонімії в семній структурі акустеми домінують диференційні семи полярного характеру, а інтегрувальні семирозташовані на периферії семної структури та слугують основою протиставлення. Наприклад, у пари гомоніти – розм. галакати значеннєва схема /родова ознака/ + /інтенсивність/реалізована ідентичною родовою семою 'говорити' та протиставними видовими семами 'тихо''голосно';у пари перен. щебетати – перен. рявкати значеннєва схема/родова ознака/ + /різкість/представлена синонімічними родовими семами 'промовляти'/'говорити' іпротиставними 'ласкаво''грубо'.

Акустеми поєднано в антонімічні пари на підставі спільного загального поняття і протилежних виявів /інтенсивності/ ('тихий'–'голосний': Душа колотиться, і стогін колобродить, на тихий шепіт перетерся крик (В. Стус)), /висоти/ ('високо'–'низько': Та й доповідаючи, він [Іван Семенович] то пищить якось, то враз басить [...] сміх, та й годі (Є. Плужник)), /виразності/ ('виразний'–'невиразний': ясний – неясний (про голос)), /кількості/ ('багато'–'один': Співали хором, співали соло (О.Вишня)), /оцінки/ ('позитивна'– 'негативна': виспівувати – пускати півня), /емоцій/ ('мажорний'–'мінорний': Глянь, – як жалібно скрипки виводять, Глянь, – як весело бубни гудуть [...] (О. Олесь)), /темпу/ ('швидко'–'повільно': захлинатися словами – тягнути слова з рота, сипати словами – зимувати на кожному слові), /ритму/ ('рівний'–'нерівний': рівний – дрижачий, уривчастий, зривистий, тремтливий), /тривалості/ ('довго'–'недовго': короткий – протяжний), /тембру/ ('чистий'–'нечистий': світлий – надломлений, розбитий, охриплий (про голос)), /різкості/ ('різко'–'лагідно': рубонути – пролепетати), /гармонійності/ ('гармонійний'–'негармонійний': розм. ладний – неблагозвучний). Для антонімічних пар характерні рухливість i варіативність складу, зумовлені щільними синонімічними відношеннями, якими наповнене досліджуване поле, що спричиняє виникнення антонімічних пучків і антонімічних рядів. У складі іменникового та дієслівного мікрополів найактивніше антонімізуються акустеми лексико-семантичного ряду "Звуки, утворювані людиною". Антонімічні опозиції є одними з основних серед прикметникових і прислівникових акустем, у яких виявлено поступовий перехід між протиставними ознаками. Наприклад, градаційний характер видових сем 'голосний'–'тихий', 'високий'–'низький' дозволяє розташувати антонімічні пари відповідно до міри вияву ознаки на заданій шкалі, наприклад, несамовитий, нестямний, оглушливий, громохкий, гучний, голоснийнеголосний, здавлений, приглушений, притишенийтихий, перен. німий. За умов градуальної опозиції протиставлення відбувається у двох напрямках: антонімізовані як члени пари, так і самі пари (голосний – тихийоглушний – німий; низький – високийбасистий – фальцетний).

Якщо синонімічні зв'язки поєднують різнорівневі компоненти лексико-семантичного поля звуконайменувань, то через антонімічні опозиції відбувається зрощення складових усередині лексико-семантичної групи (підгрупи).

ВИСНОВКИ


Підґрунтям для створення лексико-семантичного поля звуконайменувань є поняття 'звук', яке чітко виокремлене в смисловій схемі та свідомості людини і широко представлене в сучасній українській літературній мові. Особливість звукового сигналу полягає в тісному переплетінні фізичних характеристик звуку (/інтенсивність/, /частота/, /тривалість/, /тембр/ тощо) з низкою суб'єктивних психологічних параметрів (/гучність/, /висота/, /емоційнийвплив/, /оцінка/).

Визначальними принципами виділення звуконайменувань із загального лексичного складу української мови є ономасіологічний (співвіднесеність із поняттям 'звук'), семасіологічний (спільний родовий інваріант – 'звук'), узуальний (дані словників), а також принципи граматичної неоднорідності (граматичні семи 'предметність', 'процес', 'ознака', 'ознака ознаки'), семемної неоднорідності (первинні та вторинні, прямі й переносні акустеми, із основною і другорядною семою 'звук', нейтральні й емоційно-оцінні, загальновживані та стилістично марковані), семної ієрархії (семи граматичні, лексико-граматичні, лексичні – основні та другорядні). Для виокремлення членів аналізованого поля залучено понятійний, денотативний, лексичний, семантичний, лексико-граматичний, синтагматичний, стилістичний, фразеологічний критерії.

Одиниці з семою 'звук' найдоцільніше аналізувати в складі польової структури. Лексико-семантичне поле звуконайменувань – це розширене (міжчастиномовне) денотативно-сигніфікативне утворення плану змісту, якому властиві відкритість структури, рухливість складу, дифузність меж. Семантико-парадигматична структура досліджуваного поля є літературно-нормативною, моноцентричною, багатомірною, бо до її складу входить 4 лексико-семантичних мікрополя, 14 лексико-семантичних розрядів, 40 лексико-семантичних груп, 55 лексико-семантичних підгруп, а також фразеосемантичне мікрополе. Центральну частину лексико-семантичного поля