LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексико-семантичні поля кольоративів в українській поезії початку ХХ ст.

послужила картотека, створена на підставі суцільної вибірки з творів українських поетів поч.ХХст. Усього проаналізовано 322 лексеми, які реалізуються у 2730 поетичних контекстах. Узуальні значення кольоративів встановлено за Словником української мови в 11-ти томах (далі СУМ), Англо-українським словником назв кольорів і кольорознавства (далі АУСНКК), Словарем української мови в 4-х томах за редакцією Б.Грінченка (далі СГ).

Методологічною основою дисертаційної роботи є поняття про діалектичний зв'язок мови і мислення, мови і мовлення, загальномовного та індивідуального у поетичній творчості, про роль психічних факторів у формуванні ідіостилю та індивідуальної мовнопоетичної картини світу.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених у роботі завдань застосовувалися описовий метод; метод контекстного аналізу, орієнтований на виявлення естетико-змістових функцій мовних одиниць у художньому тексті; метод компонентного аналізу, рівень і обсяги якого визначалися метою і завданнями дисертаційної роботи; квантитативний метод; зіставний.

Наукова новизна дисертації визначається матеріалом дослідження та аспектами його вивчення. Уперше проведено аналіз кольоративів у творах поетів однієї доби; окреслено лексико-семантичні поля (ЛСП) лексем на позначення кольорів кожного з поетів; простежено й досліджено динаміку семантичних змін у кольоративах, які вживаються у поетичному мовленні, з урахуванням психологічного типу поетів та їх належності до певного літературного напряму.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що отримані результати дозволяють визначити семантичний і прагматичний потенціал кольоративів, встановити механізм змін у семантичній структурі слів на позначення кольору. Синхронічне дослідження колірної картини світу українських поетів першої третиниХХст. дає матеріал для діахронічного аналізу семантики кольороназв і дозволяє виявити певні тенденції у її розвитку, а також створює ґрунт для поглибленого вивчення ідіостилів аналізованих поетів у зв'язку з їх психологічними особливостями.

Практичне значення роботи. Матеріали і положення дисертації можуть бути використані при викладанні лексикології, стилістики української мови, культури мовлення, а також при читанні спецкурсів і проведенні спецсемінарів, присвячених лінгвістичному аналізові художніх текстів та дослідженню індивідуально-авторських особливостей мови поетів.

Апробація роботи. Основні положення дисертації і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови і на щорічних наукових конференціях у Харківському державному педагогічному університеті іменіГ.Сковороди; на міжвузівській науково-теоретичній конференції "Тенденції розвитку української літератури та літературної критики нових часів" у Харківському державному університеті (1996 рік); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Художня модель "людина і світ" на терезах української літератури" у Харківському державному педагогічному університеті імені Г.Сковороди (1997 рік).

За темою дисертації опубліковано 6 статей, з них 5 — у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури, списку використаних джерел, додатків. Розділи поділяються на підрозділи. Обсяг дисертації становить 165 сторінок. Список літератури включає 222 найменування. Додатки подані на 14 сторінках.


Основний зміст дисертаційної роботи


У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета і завдання, методи дослідження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення.

У першому розділі "Теоретичні засади дослідження", який складається з чотирьох підрозділів, дається поняття про концептуальну і мовну картини світу (КС), окреслюється місце колірної картини світу у загальномовній КС, звертається увага на взаємозв'язок кольору і психологічних властивостей людини, на роль психологічного типу у формуванні колірної картини світу.

Поняття картини світу належить до числа фундаментальних понять, які виражають специфіку буття людини, її взаємовідносини зі світом, найважливіші умови її існування. Для людини як носія будь-якої мови реальний світ (матеріальний і фізичний) існує у вигляді: 1)власне реальної дійсності; 2)першої сигнальної системи (рівень чуттєвого сприймання дійсності); 3)другої сигнальної (вербальної) системи, яку І.П.Павлов називав власне людською. Цим трьом рівням відповідають уявлення (буттєве або наукове) загальної картини (моделі) світу та об'єктивована за допомогою мови КС.

У зв'язку з цим філософи (Г.Брутян, Р.Павільоніс) і лінгвісти (Ю.Караулов, Г.Колшанський, Г.Рамішвілі, М.Комлєв, Л.Лисиченко та ін.) розрізняють дві моделі світу: концептуальну і мовну. Питання про сутність мовної картини світу по-різному розв'язується у сучасному мовознавстві — від максимального зближення мовної і концептуальної картин світу до визнання своєрідності відображення світу в кожній мові. Поділяючи думку Л.Лисиченко, під мовною КС розуміємо "характер віддзеркалення в мові концептуальної картини світу й мовні засоби вираження знань про неї".

Спроби лінгвістів представити у вигляді лексичних мікросистем результати членування реальної дійсності призводять до виникнення теорії семантичного поля. Про критерії об'єднання семантично пов'язаних груп слів в одну лексико-семантичну систему писали О.Потебня, М.Покровський, В.Виноградов, В.Гумбольдт, Ф. де Соссюр та ін. Підставою для об'єднання слів у групи, на думку мовознавців, є здатність слова узагальнювати у своєму значенні цілий клас однорідних предметів і явищ, яка виявляється у процесі функціонування слів. У нашому дослідженні користуємося терміном лексико-семантичне поле (далі ЛСП), який позначає велике угрупування лексико-семантичних варіантів (ЛСВ), що пов'язані одним відрізком дійсності і належать до різних частин мови. ЛСП складається не з лексем у повному складі їх значень, а з ЛСВ, які є одиницями семантичного аналізу.

Спираючись на здобутки таких мовознавців, як А.Бондарко, О.Дзівак, Ю.Караулов, Т.Космеда, Л.Лисиченко, Л.Пелепейченко, З.Попова, Л.Савченко, Й.Стернін та ін., що займалися дослідженнями мовної картини світу взагалі та певних лексико-семантичних полів зокрема, пропонуємо моделі лексико-семантичних полів кольоративів, які функціонують у мовній картині світу українських поетів початку ХХ ст.

Усього виділяємо 7 полів: ЛСП червоного, жовтого, зеленого, синього, чорного, сірого і білого кольорів. До ядра ЛСП відносимо прикметник-назву одного з основних кольорів спектра (червоний, жовтий, зелений, синій) або назву одного з ахроматичних кольорів (чорний, сірий, білий). Таким чином, колірна картина світу поезій кожного автора представлена сімома лексико-семантичними полями. Ядерні зони лексико-семантичних полів складають деривати, утворені від назви кольору ядра, що належать до різних частин мови (наприклад, фіолет, білити, пожовклий, чорно). Сюди також належать композити, утворені від назви