LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-семантичні поля кольоративів в українській поезії початку ХХ ст.

кольору ядра та слова з неколірною семантикою, наприклад, чорнозалізний, замріяно-жовтий. Периферійна зона ЛСП складається з кольоративів, які характеризують відтінки та інтенсивність кольору, назва якого входить до ядра ЛСП, наприклад, рожевий, блаватний, срібний. До периферії ЛСП відносимо композити, утворені від цих назв, та колірні моделі, що позначають відповідний відтінок або інтенсивність кольору, наприклад, біло-льняний, сліпучо-синій, блакитноокий, обводити углем, мов кораль. Дифузна зона ЛСП утворюється назвами змішаних кольорів, які можуть входити і до іншого ЛСП, наприклад, пурпуровий, рудий, сизіти, золото. Сюди ж відносимо і композити, наприклад, бронзовом'язий, блакитно-білий, та колірні моделі типу барва моркви з молоком.

Назви кольорів вивчалися мовознавцями в різних аспектах. Так, А.Критенко розглядає семантичну структуру назв кольорів в українській мові, виділяючи слова першого порядку (непохідні назви) типу синій, сірий, зелений і под., які становлять основу, або ядро, всієї лексико-семантичної категорії кольороназв, і слова другого порядку, такі як білявий, червонястий і под., які семантично об'єднуються навколо перших.

О.Дзівак ґрунтовно досліджує лексико-семантичні структури назв кольорів у сучасній українській мові, виходячи з того, що кольори, які існують у природі, становлять тримірну систему, тобто кожен колір може змінюватися у трьох напрямках: за колірним тоном, насиченістю і яснотою (на це вказують і інші дослідники, наприклад, А.Вовк, С.Кравков, Ф.Шемякін). Для кожного кольору потенційно можливий цілий ряд назв, у яких кожне слово підкреслює окремий бік одного спільного змістового поняття, наприклад, червоний, багряний, бордовий, рожевий.

Подібну групу слів, яка об'єднана на ґрунті загальної значеннєвої співвіднесеності і яка з тим або іншим ступенем повноти передає один колір, О.Дзівак визначає як синонімічний ряд, мікросистему, яка має певну внутрішню структуру. За ступенем сполучуваності дослідник виділяє три групи назв кольорів: 1)з максимально широким асоціативним полем (наприклад, білий, жовтий, синій); 2)з середнім асоціативним полем (наприклад, блакитний, рожевий, фіолетовий); 3) з мінімальним асоціативним полем (авторські неологізми).

Естетичній функції колірних позначень присвячена праця Л.Ставицької, в якій досліджується українська мовно-поетична практика 20—30-х рр. ХХ ст. Автор виділяє кольоративи як активно функціонуючий шар лексики у поетичній мові, беручи при цьому до уваги художньо-поетичні традиції та стилі, зокрема символізм, неоромантизм, імпресіонізм.

Окремі дослідники, серед яких слід назвати Е.Гонікман, Є.Ільїна, Г.Клара, Л.Лисиченко, М.Люшера, Л.Миронову, В.Умнова, розглядали семантику кольору у взаємозв'язку з психічними властивостями людини.

Індивідуальність поета формується під впливом суспільно-політичних та культурно-історичних чинників, традицій поетичного мовлення. Активну роль при цьому відіграють індивідуально-психологічні фактори. Тому заслуговує на увагу спостереження над мовною картиною світу поета у співвіднесеності з його психологічним типом. Ґрунтом для цього послужила праця К.Юнга "Психологічні типи". Поетів, творчість яких досліджується в дисертації, умовно поділяємо на 2 групи: екстравертів (М.Зеров, О.Олесь, В.Поліщук) та інтровертів (Б.-І.Антонич, Б.Лепкий, М.Хвильовий). Для психологічної характеристики поетів використано їх самохарактеристики, спогади про них сучасників, спостереження літературознавців.

На підставі експериментальних досліджень за спеціально розробленими тестами у групах з представниками обох психологічних типів — екстравертного та інтровертного — психологи визначають типові протиставлення у психічному складі людей за такими основними рисами: для інтровертів характерні сильна ригідність сприймання, велика наполегливість, високий рівень домагань, знижена товариськість, високий Д% у тесті Роршаха (тобто тенденція спиратися при відповіді на крупні елементи тла), швидке створення умовних зв'язків та низька константність сприймання; відповідно для екстравертів характерні протилежні ознаки: слабка ригідність сприймання, мала наполегливість, низький рівень домагань, підвищена товариськість, високий Н% у тесті Роршаха (тобто тенденція виділяти з тла силуети людини), повільне створення умовних зв'язків та висока константність сприймання. Із наших спостережень зроблено висновок, що при формуванні мовної картини світу у екстравертів превалюють інгерентні асоціації, а в інтровертів — адгерентні.

Л.Лисиченко виділяє особливості колірної картини світу представників різних психологічних типів: у екстравертів — на першому місці об'єкт, який зображується або з приводу якого виражаються почуття, міркування, тому колірний світ екстравертів барвистий і відповідно назви хроматичних кольорів посідають у їх мові значне місце. Поетична картина світу поета-інтроверта — всередині його, тому вона ахроматична. Інтровертна мовна картина світу містить багато слів, що виражають внутрішній світ, абстрактні поняття, перенесення значень слів, пов'язаних із явищами фізичного світу, у площину духовних переживань, абстрактних сутностей.

Другий розділ дисертаційної роботи — "Лексико-семантичні поля кольоративів в українській поезії початку ХХ ст." — складається з 7параграфів відповідно до семи лексико-семантичних полів аналізованих назв кольорів. Кожен параграф має таку структуру: виділено ядерну, периферійну і дифузну зони поля, розглянуто закономірності та особливості функціонування кольоративів у художньому мовленні у зв'язку з психологічним типом поета та його належністю до певного літературного напряму.

При розгляді лексико-семантичного поля назв червоного кольору, відмічено, що його компоненти активно функціонують в українській поетичній мові досліджуваного періоду. Прикметник червоний визначається ідеологічною конотованістю у творах поетів-модерністів, що спричинено суспільно-політичними обставинами і виявляється в актуалізації семи "революційний" у структурі значення кольоратива. З такою семантикою назва кольору червоний входить до складу метафоричних образів червоний плин, червона хвиля, червона злоба (Поліщук); червоний вир (Хвильовий). О.Олесь створює символічний образ дерево з червоними квітками, в якому втілюється уявлення поета про народне повстання. У поезії М.Хвильового прикметник червіньковий виступає синонімом до слова червоний завдяки інтегральній семі "революційний", яка реалізується у поетизмах червінькові шляхи, червіньковий Орфей.

Рожевий колір завдяки своїй фізичній природі справляє на людину приємне враження. У мові за лексемою рожевий закріпилося позитивне конотативне значення. Вона вживається усіма аналізованими поетами найчастіше у пейзажних замальовках: "...Рожевим сплеском Еллінського моря Йому сміється радісна Краса" (Зеров); "рожева піна вечора" (Поліщук); "...ранок тремтячий, рожевий..." (Хвильовий).

Романтичні мрії, притаманні інтровертній натурі сюрреаліста Б.-І.Антонича, реалізуються в образі рожевої