LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-семантичні поля кольоративів в українській поезії початку ХХ ст.

природі мають інше забарвлення, завдяки чому поет-конструктивіст досягає емоційності, виразності поетичних рядків: "Коли б на світі були блакитні помаранчі і їх поперек ножем перерізати — Розріз був би такий, як зіниці коханої". Поет-екстраверт створює колірний образ на ґрунті інгерентної асоціації блакитні очі — блакитні помаранчі.

У колірній картині світу М.Хвильового синій колір переважає над іншими і є концептом світобачення поета. Неодноразово у поезії інтроверта вербалізується адгерентна асоціація синій колір — мрія, відповідно до чого у значенні лексеми синій виникає асоціативна сема "мрійливий": "Не піду на стіжки сіна і забуду озерну косу, де ширяв неможливо синій моїх дум і мрій лосунь". Композит синеблузий має в поезії М.Хвильового символічне значення "робітничий": "О, рогаль–лосунь Синеблузих мрій...". Даниною неоромантичній традиції є вживання М.Хвильовим поетизмів голубий сумнів, голуба тоска.

Назви фіолетового кольору, які відносимо до дифузної зони ЛСП назв синього кольору, представлені у поетичному обігу обмеженою кількістю — фіолет, фіолетовий, фіалковий, бузковий і позначають природне забарвлення реалій довкілля, наприклад: "фіалкова сутінь" (Олесь); "бузковий кермек" (Поліщук).

У семантиці назв чорного кольору, які вживаються у поетичному мовленні, віддзеркалюються архетипові значення чорної барви, яка є одним з найдавніших міфів, що виділяла людина. Як правило, колірні семи цих назв супроводжуються негативними емотивно-оцінними. Часто чорний колір асоціюється зі смертю, що знаходить вираження у таких метафоричних образах, як "привид чорний смерті", "чорний щур — смерть" (Антонич); "смерті чорний пес" (Поліщук). Пейоративне значення прикметника чорний використовується при створенні художніх образів, наповнених соціальним змістом: "чорна завіса людської темноти і гніту", "чорний холодець із гніту та покори" (Поліщук).

У поетичному словнику досліджуваних авторів відбиваються і фольклорні традиції. Серед них — колірні образи чорний ворон, чорний пугач, чорний крук, які називають провісників лиха і тому мають негативне забарвлення, а також словосполучення, що позитивно характеризують зовнішність людини: чорні брови, чорна кісонька.

Поетичний контекст набуває емоційної виразності завдяки колірним образам, що поєднують кольоратив з назвою реалії, якій властивий інший колір. У поезії символіста О.Олеся вони стилізовані під фольклорні поетизми і будуються на основі інгерентних асоціацій: чорна кров, чорний піт, чорні уста. Тут лексема чорний реалізує широкий спектр негативних конотативних значень: чорна кров — "застигла, яка застоялася", чорний піт — "який виникає внаслідок важкої праці", чорні уста — "змарнілі, змучені".

Творче переосмислення народнопоетичної образності спостерігається у художньому мовленні поета-інтроверта М.Хвильового, який переносить ознаку чорнобривий на абстрактне поняття воля, персоніфікуючи його таким чином і створюючи яскравий неоромантичний образ, у якому воля уявляється жінкою з національними рисами зовнішності українки.

Привертає увагу функція контрастів, одним з компонентів яких виступає чорна барва. До прийому антитези вдаються усі поети, твори яких розглядаються, незалежно від літературного напряму і психологічного типу. Виняток становить лише поезія М.Хвильового, у якого назви чорного кольору майже відсутні. Найчастіше у контрастні стосунки вступають кольоративи чорний—білий, чорний—червоний. В О.Олеся порівняно з іншими поетами контрастні образи найбільш різноманітні: вони поєднують, крім уже згаданих, чорну і зелену, чорну і смарагдову, чорну і золоту барви. У цьому простежуються символістські тенденції творчості цього митця.

У поезії Б.Лепкого назва чорного кольору найчастіше виступає в опозиції з назвами білого кольору або в одному ряду з номінаціями ахроматичних барв, у чому відбивається домінування механізму інтроверсії поета.

Особливість функціонування назв сірого кольору у поетичному мовленні полягає в тому, що його денотативне значення часто доповнюється негативним конотативним, наприклад: "...без сяйва навіть сонце сіре" (Антонич).

Стилістично маркованими є назви срібного кольору. Вони поширені у художньому мовленні, позначають колір різноманітних реалій, даючи позитивну оцінку означуваному: "вода густа і срібна, наче ртуть" (Антонич); "сріблясті ластівки" (Поліщук); "сріблені черваки річок" (Поліщук).

Меліоративна семантика кольоратива срібний виявляється в асоціативному зв'язку срібний колір — мрія, другий компонент якого також має позитивну конотацію, наприклад: "сріблясте волоконце мрій" (Антонич); "срібна мережка з мрії" (Олесь).

До дифузної зони ЛСП назв сірого кольору входять назви сивого кольору, які традиційно позначають колір волосся людини або масть тварини. У художньому мовленні розширюється лексична валентність кольоратива сивий, він уживається для передачі кольору різноманітних реалій: "сиві вільхи" (Антонич); "сиве жито" (Поліщук); "сива далечінь" (Хвильовий); "небо в сивій ризі" (Зеров). Відповідне синтагматичне оточення прикметника сивий сприяє актуалізації у його значенні негативних конотативних сем "похмурий", "неяскравий", "сумний", які характеризують тяжке, безрадісне життя людей: "Тут сиве небо й сиві очі у затурбованих людей ..." (Антонич). У наведених рядках слово сивий виступає синонімом до слова безбарвний.

Семантика назв білого кольору в художньому мовленні поч.ХХст. визначається народнопоетичними традиціями, в основі яких лежить архетипове значення самого кольору. Білий колір завжди втілював чистоту, непорочність, святість, що знаходить вияв і в аналізованій поезії: "В білім ти — лілея біла, Білий Янгол між людей..." (Олесь); "...в коралі заміни топільниць білі душі" (Антонич).

Білі птахи й білі тварини у багатьох народів, в тому числі і в українського, вважаються священними. У творах досліджуваних поетів найчастіше трапляється словосполучення білий кінь, в якому кольоратив репрезентує конотативне значення "красивий, вишуканий".

Давні корені має ритуал очищення людини через кров, про що свідчить, зокрема, Біблія (Одкровення, 7:14): омити шати кров'ю — значить очиститися, тобто стати білим. По-своєму осмислює ритуальну символіку О.Олесь: "Стану я в своїй крові, Наче голуб білий, стану, І розкрию свою рану В рани — рани світові". У наведеному контексті домінантою значення кольоратива білий є семи "чистий", "безгрішний".

При використанні назв білого кольору для позначення забарвлення волосся або тіла людини актуалізуються позитивні конотативні семи "гарний, вродливий", оскільки у давній стандарт краси людини неодмінно входило біле обличчя, білі руки, біле тіло. Поетизми білі руки, біле чоло, білолиций парубок (дівчина) набули статусу фольклорних і трансформуються в авторському поетичному мовленні: "Пара білих рук — Як пара білих крил..." (Лепкий); "Вели його маленькі, як пігмеї Із казки, велетня орла, З чолом, білішим від лілеї..."