LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-семантичні поля кольоративів в українській поезії початку ХХ ст.

(Олесь).

Назви білого кольору входять до складу колірних антитез білий—чорний, білий—червоний, які посилюють експресивність поетичних образів. Ця риса колірної картини світу притаманна усім досліджуваним поетам незалежно від їх художнього напряму і психологічного типу.

У висновках подаються загальні результати дослідження.

Використання кольоративів у поетичному мовленні супроводжується розширенням їх лексичної валентності, функціонально-стилістичним оновленням їх семантики. Наслідком цього є зміщення ядерних і периферійних сем у структурі значення назв кольорів, поява нових сем і значень, актуалізація конотативних сем.

Переосмислення семантики назв кольорів сприяє створенню образності поетичного контексту, в чому виявляється естетична функція мови.

Аналіз кольоративної лексики виявив такі авторські новотвори: у Б.-І.Антонича — багра, багрянородний, блакитнява, бронзовом'язий, зеленоперий, зеленорунний, осріблюватися, подібний барвою старій, гнилій колоді, просиво-зелений; у М.Зерова — білоріг, жовтоглиння, обводити углем; у Б.Лепкого — срібнолентний, срібнопухий, чорнопер; в О.Олеся — жмут ясний пшениці, лагідно-зелений, обчервонити; у В.Поліщука — баклажанно-маслянистий, барви моркви з молоком, жовто-шафранний, замріяно-жовтий, люто-зелений, ранково-опаловий, сизополинковий, слизько-жовтуватий, чорнозалізний; у М.Хвильового — блакиття, жовтоблакиття, жовто-осінній, златовіти.

У поетичному мовленні відбувається розширення семантики окремих слів завдяки їх уживанню у ролі кольоративів: ебеновий, конопляний, молоко, олив'яний, попеліти (Антонич); брильянтовий (Лепкий); сонячний, сонячно-кривавий (Олесь); хризолітний (Поліщук); діамантовий (Хвильовий).

Характерною рисою лексико-семантичних полів назв червоного (Б.-І.Антонич, О.Олесь, М.Хвильовий) та жовтого (М.Зеров, Б.Лепкий, В.Поліщук) кольорів є динамізм вияву ознаки, що виражається у поширенні дієслівних утворень. Це пояснюється фізичною природою самих кольорів: вони належать до довгохвильової частини спектра і мають найбільший вплив на людину, породжуючи сприйняття кольору не тільки як ознаки, а й як процесу. Відповідно найменше кольоративів, у значенні яких присутня сема руху, у лексико-семантичних полях назв ахроматичних кольорів (у всіх поетів), а також у ЛСП назв зеленого кольору (в усіх авторів, крім Б.-І.Антонича).

Розгляд колірних картин світу екстравертів М.Зерова, О.Олеся, В.Поліщука показує, що у них переважають колірні образи, побудовані на інгерентних асоціаціях, назви кольорів найчастіше вживаються у прямому номінативному значенні. У поезії М.Зерова та О.Олеся спостерігається константність колірних епітетів, зумовлена мовнопоетичною традицією. З усіх поетів найяскравіша колірна картина світу у В.Поліщука. Крім уже названих рис, ідіостиль цього поета-екстраверта характеризується увагою до найдрібніших деталей довкілля.

Поетам інтровертного психологічного типу — Б.-І.Антоничу, Б.Лепкому, М.Хвильовому — притаманне домінування колірних образів, в основі яких лежать адгерентні асоціації, наслідком чого є актуалізація переносних значень кольоративів, зрушення ядерних і периферійних сем у їх структурі. З погляду ахроматичності колірної КС найтиповішим представником інтровертів є Б.Лепкий: у його поетичному мовленні переважають назви чорного, сірого і білого кольорів.

Вплив літературного напряму на формування колірної картини світу поета виявляється непослідовно. На нашу думку, її особливості зумовлюються в першу чергу впливом психологічного типу, який визначає вибір і тенденції розвитку того чи іншого літературного напряму: відомо, що такі поети, як М.Зеров, В.Поліщук, М.Хвильовий були фундаторами окремих течій в українській літературі поч.ХХст.

Кожен із поетів по-своєму трансформував модерністські тенденції залежно від соціально-культурних умов життя, освіти, психологічного типу. Так, наприклад, сюрреалізм Б.-І.Антонича ґрунтується на міфічному мисленні поета, ірреальних образах, серед яких — і колірні. М.Зеров своєю стриманістю, чіткістю змісту і форми кожного слова задає тон українському неокласицизму. Б.Лепкий — лірик-романтик, кольоративний словник якого міцно пов'язаний з народнопоетичними традиціями. Кольористика О.Олеся, у неоромантичному стилі якого дослідники знаходять елементи символізму, також здебільшого традиційна. Проте через свою екстравертність, завдяки природному таланту О.Олесь оперує великою кількістю кольорів і створює значний за обсягом кольоративний словник. В.Поліщук як натхненник поезії конструктивного динамізму вносить у поетичну мову власну добірку кольороназв, яка відзначається новизною й оригінальністю. Система колірних образів М.Хвильового значною мірою репрезентує архетипові і символічні значення кольорів, які визначають риси ідіостилю поета, є помітним явищем у літературі романтики вітаїзму.

Проведене дослідження та його результати дають підстави стверджувати, що словник української літературної мови, який зазнав бурхливого розвитку на поч.ХХст., розширював свій лексичний склад та семантику і за рахунок поетичного словника кольоративів, на формування якого впливали психічні особливості поетів — представників різних літературних течій модернізму.


Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях:

1.Ковальова Т.В. Трансформація фольклорних колірних образів в українській поезії поч. ХХ ст. // Лінгвістичні дослідження: Науковий вісник. – Х.: Харківський державний педагогічний університет іменіГ.Сковороди. – Вип.3. –Х., 1997. – С.62-69.

2.Ковальова Т.В. Психологічна зумовленість колірної гами у поетичному мовленні //Лінгвістичні дослідження: Науковий вісник. – Х.: Харківський державний педагогічний університет іменіГ.Сковороди. – Вип.3. – Х., 1997. – С.81-86.

3.Ковальова Т.В. Колірна гама у поетичному мовленні М.Хвильового //Наукові записки Харківського державного педагогічного університету іменіГ.Сковороди. Серія "Літературознавство". – 1998. – №6 (17). – С.72-76.

4.Ковальова Т.В. Колірна парадигма у поетичному словнику В.Поліщука // Вісник Харківського державного університету: Актуальні питання сучасної філології. – 1998. – №408. – С.99-104.

5.КовальоваТ.В. Лексико-семантичне поле жовтого кольору у колірній картині світу О.Олеся //Наукові записки Харківського державного педагогічного університету іменіГ.Сковороди. Серія "Літературознавство". – 1999. – №2(23). – С.72-74.

6.КовальоваТ.В. Принципи аналізу семантики кольорів у поетичному мовленні //Депонована в УкрІНТЕІ 27.01.97 за №109-Уі97.

7.Ковальова Т.В. Колір як засіб вираження індивідуального стилю письменника //Тенденції розвитку української літератури та літературної критики нових часів: Тези доповідей та повідомлень міжвузівської науково-теоретичної конференції 15-16 травня 1996 року. – Х.: Харківський державний університет, 1996. – С.76-77.



Анотація

Ковальова Т.В. Лексико-семантичні поля кольоративів в українській