LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексико-семантичні та структурні особливості тематично-описового дискурсу "природа" у творах англійських письменників XVIII - початку XX століття

приналежності, таланту письменника.

В англійських романах ХІХ – початку ХХ ст. пейзажі не лише зображують природу, а й допомагають письменникам звернутися до людських почуттів, саме тому їх дедалі частіше залучають до глибоких екскурсів у свідомість і психологію персонажів. Широким колом семантичних інтерпретацій представлений в ОД концепт "повітря". Зокрема, Т. Гарді й Дж. Ґолсуорсі використовують традиційну семантику "пори року" для підсилення паралелі життя природи та внутрішнього стану персонажів, що прослідковуємо на прикладі поняття "осені", сповненого контрастної конотації. Смислова опозиція лексеми autumn дає змогу передавати і антонімічні і синонімічні поняття одночасно: harvest time – fall; season, age - stream of time; moment – spell, що надає концепту семантичного змісту.

Активною є лексема sun в англомовних ОД. Художній образ сонця залежить від функціонування в описах природи нетрадиційної сполучуваності, що зумовлює появу відтінків значень, до цього не закріплених за словом. Визначальною у структурі лексеми "сонце", як відомо, є семантика світла, тепла. У прямому номінативному значенні це планета, але із зростанням рівня абстракції сонце перетворюється у засіб мовної характеристики персонажів
(Т. Смоллетт), у "вищу силу" (Т. Гарді) і "божественний об'єкт" (Ч. Дікенс).

Поняття sun іноді актуалізує цілу гаму нових смислів. Так, у творі "Tess" воно містить негативний конотативний додаток: "...like a great inflamed wound in the sky" [Tess, 151]. Порівняння сонця, що є вищим символом життя, з "палаючою раною" несе глибоке емоційно-художнє навантаження, передаючи почуття болю, нещастя, мук. Високий рівень персоніфікації слова sun, який виявлено в романному циклі "The Forsyte Saga" Дж. Ґолсуорсі, перетворює світило на позитивного чи негативного персонажа, співчутливого чи байдужого свідка подій із життя людей: "The sun shone brightly: as brightly as if it looked upon no misery no care...; the corn...had an unearthy tinge...under the slanting sun; ...the sun...in full armour, swung his brazen shield above the Park; the leaves browned slowly, lingering with the sun and summer..." [F.S.- І: 102, 174, 235, 298].

Оригінальне естетичне втілення інтенцій письменників зумовлює цікаві художні парадигми. Мікроконцепти weather, sun, sea, tree проходять еволюцію як позитивних, так і негативних смислів, виступаючи основою створення художньо-образної системи ОД.

У творах письменників-просвітителів слово tree виступає гармонійним об'єктом пейзажного опису. В ОД романів XIX – початку XX ст. усталене поняття природного об'єкта "дерево" поєднується з настроєм та індивідуальністю персонажа. Так, поняття tree в історичному творі "Ivanhoe" В. Скотта проявляється через кремезні, довговічні рослини ivy, oak для створення паралелі між духом природи й людей. Атмосфера природи передається в однаковій тональності зі шляхетністю і героїкою персонажів: "... oaks...whose roots found nourishment in the cliffs of the crag, waved over the precipices below, like the plumage of the warrior over his steel helmet..." [Iv., 41-42].

Показово, що дерева перетворюються з об'єкта опису в узагальнений символ, який формується на основі злиття з людським життям. У пейзажах роману "The Woodlanders" Т. Гарді персоніфікує дерева - the heavy-armed ivy...[Wood., 55], які подібно до людей, змінюють свій настрій, борються за виживання і вмирають: "...wrinkled like an old crone's face, and antlered with dead branches..." [Wood., 186]. Внаслідок тематичної й лексико-стилістичної конвергенції, взаємодії додаткових смислових асоціацій поняття tree у нових описових ситуаціях змінює семантику.

Виходячи зі специфіки функціонування аналізованих лексем в англомовному художньому ОД, уважаємо, що мікроконцепти weather, sun, sea, tree реалізують смисли індивідуально-авторського концепту "пейзаж" і формуються разом з іншими концептами, які об'єднують у собі образи різного ступеня узагальнення.

Оцінно-образне переосмислення реального пейзажу містить суб'єктивний фактор, апелюючи до емоцій читача. Психологізму ОП в англійському романі ХІХ – початку ХХ ст. присвячено низку наукових досліджень, оскільки пейзажі в художньому творі завжди слугують створенню образу природи як виразника духовного світу письменника й персонажа у всьому багатстві емоційно-психологічних відтінків. На підставі аналізу функціонально-концептуального навантаження пейзажів в їх еволюції від епохи до епохи виокремлено кілька напрямів.

Письменники-просвітителі внесли певні функціональні нюанси в психологізацію ОД, які з часом розвивались і утверджувались. Пейзажі набувають ознак, пов'язаних з індивідуальною характеристикою персонажів у романах XVIII ст. ("Gulliver's Travels" Дж. Свіфта, "The Vicar of Wakefield"
О. Ґолдсміта), до певної міри віковою й статевою ("Humphry Clinker" Т. Смоллетта), а у ХІХ – на початку ХХ ст. стають переважно інтроспективними, тобто реалізуються в снах, видіннях, мареннях персонажів ("Dombey and Son" Ч. Дікенса, "The Forsyte Saga" Дж. Ґолсуорсі). Відсутність ОП як стилістичного засобу створення негативних індивідуальних ознак персонажів спостерігається у багатьох романах, проте найяскравіше - в "Peregrinе Pickle" Т. Смоллетта та "The Forsyte Saga" Дж. Ґолсуорсі.

Пейзаж виступає провісником біди у творі "Roxana" Д. Дефо, зумовлює перебіг подій у романі "Oliver Twist" Ч. Дікенса та стає учасником драми в "The Woodlanders" Т. Гарді. З реального фону оповіді (Д. Дефо, Дж. Свіфта, Г. Філдінґа) і декоративних, які нагадують натюрморти ("Vanity Fair" У. Текерея), описи природи еволюціонують в історичному романі "Ivanhoe" В. Скотта і циклі "The Forsyte Saga" Дж. Ґолсуорсі на такі, які своїм художнім впливом активізують естетичні почуття читача, втілюючи уявлення письменників про вищу красу та доцільність людського життя в певний період часу.

Психологізм описів природи розвивається від передачі настрою персонажа і мовних характеристик до суто психологічних пейзажів в англійських романах ХІХ – початку ХХ ст. (Ч. Дікенс, Т. Гарді, Дж. Еліот, Е. Бронте, Дж. Ґолсуорсі). У роботі класифіковано психологічні ОД залежно від умотивованості, змісту й функції. Основні з них: об'єктивний/суб'єктивний; провісник/учасник подій; контрастний/співзвучний настрою чи психічному стану персонажа; а також, згідно з традиційними визначеннями образних засобів, пейзаж-епітет, пейзаж-паралель/порівняння й пейзаж-метафора. Загальна функціональна спрямованість дискурсу ОП в творах є когнітивною, антропоцентричною, зображувально-естетичною та морально-філософською, що експлікує додаткову просторово-часову характеристику. Такий поділ не позбавлений елементів умовності, але він виключає термінологічну невпорядкованість, а також дає можливість виокремити домінантну основу у стосунках людини й природи.


ВИСНОВКИ


Комплексне дослідження функціонування дискурсу ОП в англійському романі XVIII – початку XX ст. дає підстави вважати його категорією із чітко окресленим когнітивно-концептуальним мовно-художнім потенціалом. Це поняття є багатоплановим феноменом, який має свої диференціації й категорії як мовного, так і позамовного змісту й охоплює значний соціальний контекст. У роботі проаналізовано такі категорії дискурсу ОП: логіко-понятійна, лексико-стилістична, структурно-синтаксична й концептуальна, що представлено