LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексико-синтаксичні засоби вираження слота вербальний симптом емоційного концепту страх (на матеріалі творів сучасної англомовної художньої прози)

синтаксичного оформлення таких одиниць на письмі активною є графічна система знаків відтворення певного емоційного стану, наприклад, три крапки, окличні, питальні знаки тощо [4: 56].

У текстах художньої літератури страх виражається двома видами вигуків. Опосередковані однослівні інстинктивні вигуки персонажів твору типу oh (o-oh, oooh), ah, whoo, why, wow [2: 33, 42, 201], які переживають емоцію страх, є детермінованими біологічною природою людини, зазвичай супроводжуються невербальною поведінкою, та, будучи відносно залежними від контексту, потребують свого розміщення у пост- або препозиції до самого речення [7: 164]: "Aah!" he shrieked...he saw it close up for the first time, his body failed to obey his mind (Stocks).

Характерною ознакою прояву страху персонажами в англомовних текстах є використання ними прагматичних маркерів типу Oh, dear! My-my! Poor me! Gracious Heavens! Christ! Heavens! Lord think of that! What! God bless me! [2: 37, 40, 84]. Співвідношення емотивного та когнітивного аспектів у таких висловлюваннях вказують на усвідомлений характер прояву емоцій, що й відрізняє екскламативи від інстинктивних вигуків [6: 123]. Такі вигукові конструкції функціонують як самостійні інтонаційно оформлені нерозчленовані фрази [2: 6-7], наприклад, "Holy mother of Jesus, save me!" The old lady whimpered (Morrow).

Окремою групою одиниць, які виражають страх персонажа в зображеній у текстовому фрагменті ситуації небезпеки, виступають частки. Специфіка часток полягає у їхній лексико-синтаксичній природі: їх лексичний зміст розкривається у його зв'язку із ставленням мовця до дійсності та загального смислу висловлювання, синтаксичні рамки якого забезпечують виняткові та єдині умови їх функціонування [7: 170-171]. У прикладі "He never stops. He never leaves me. He'll be staring at me until I die!"...As I was fumbling to unlock the door to his room, I could hear him screaming inside. "No, don't – I beg you. Don't let go. No! No! No-ooooooooo!" (Hood) заперечні частки, які контекстуально вказують на страх, разом із графічними маркерами, що відбивають переривчастість, різке прискорення та уповільнення темпу висловлювання, створюють яскраве нагнітання емоційної напруженості героя.

Емоційне висловлювання зазнає суттєвих змін і на синтаксичному рівні. Основною синтаксичною одиницею передачі інформації про ситуацію та / або суб'єктивного ставлення до неї виступає речення та його структурні частини. Синтаксичними засобами вираження суб'єктивної модальності відтак є синтаксичні конструкції [7: 143]. Структурні засоби вираження емоційної конотації являють собою специфічні, відмінні від інших, мовні моделі. Вживання такої синтаксичної моделі у емоційному мовленні являє собою відображення емоції у формальній структурі висловлювання [5: 35].

Серед усіх інших емоційно-маркованих комунікативних типів речень окличні висловлювання займають стійку позицію ефективних вербальних засобів вираження емоцій [6: 117], що є зрозумілим, адже це і є основним комунікативним завданням цього типу речення [5: 36]. Їхня специфіка полягає у підкріпленні синтаксичних змін лексичним набором емотивів, специфікацією структурно синтагматичних ланцюжків, яскравим інтонаційним малюнком, залученням до кодифікації просодики графічної семіотики тощо [6: 117].Прототиповими типами структур власне окличних речень, які спрямовані на вираження страху в зовнішньому або внутрішньому мовленні персонажа, є What + N...!: What impression of deep awe did it inspire! (King) та How +Verb (adjective): She paled with apprehension, feeling that she had finally passed the limits of respectability...in a shocked tone she gasped: "Oh, Denis, how could you!" (Cronin). До невласне окличних речень відносять речення трьох основних комунікативних типів – питальні, розповідні, спонукальні, які часто стають окличними в певному контексті через те, що вони виражають сильний ступінь емоції [5: 36].

Сильний ступінь будь-якої емоції, зокрема такої емоції, як страх, та її форм, часто реалізується у спонукальних, особливо у спонукально-окличних реченнях. Речення імперативно-кон'юнктивної семантики, які репрезентують різноманітні бажання [7: 144] як відображення емоційно детермінованого волевиявлення особи, імпліцитно відбивають у собі наявну ситуацію небезпеки, стан страху, супутні йому дії, а також можливі наслідки зазначених феноменів. Для вираження бажання припинення впливу небезпеки у висловлюваннях персонажів використовуються дієслова у наказовому або умовному способі: At that moment I could neither run away nor do as he ordered. My legs were trembling so violently that it was impossible to move. "Leave us alone!" I managed to shriek. "Please, leave us alone!" (Savage).

Страх особи може бути репрезентовано у питальних структурах певного текстового фрагмента, що забезпечує неповторну емотивну зарядженість речень такого типу та їхню яскраво оформлену прагматичну спрямованість. Функція питальності полягає у вираженні запиту як комунікативної настанови речень відповідної модальності [7: 159]. Серед найпоширеніших видів питальних структур, спрямованих на вираження індивідом страху, ми виділяємо звичайні питання, мета яких – інформаційний запит та питання риторичні. В основі першого типу лежить прагнення отримання від співрозмовника деякої інформації про загрозу, власний стан страху та про наступні дії щодо виходу із ситуації небезпеки. Наприклад, "It had to be serious or Katie never would have called him, not after all these months. My God, what was it?" He broke out in a cold sweat (Freeman). Метою використання риторичного питання постає вказівка на емоційний стан мовця, висловлення свого ставлення [7: 157]. Риторичні питання – такі комунікативні структури, які належать виключно мовленню, що передбачає адресата. Однак при цьому вони не потребують відповіді, а тому, відтворюючи безпорадність та незахищеність людини, її високу ситуативну схильність до страху, націлені на створення експресивно-емотивного ефекту: He began to scream, a crazy, whooping sound..."Oh, what if it gets out? Oh, Jesus, what if – " (King).

Спостереження над лінгвістичним матеріалом виявило той факт, що у контексті функцію вираження страху можуть брати на себе речення розповідні, однак при цьому ступінь емоційної зарядженості стає значно меншим: thin streams of blood flowed out of my wrist, as though being sucked up through invisible straws. "My God," David whispered [in horror] (O'