LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-стилістична парадигма української поезії пісенного жанру 60 - 80-х років ХХ ст.

структуру словника ПП, що синтезує традиційну поетичну лексику фольклорного (народнопісенного) походження та власне поетизми літературно-пісенної практики як дві підпарадигми ЛСП;

  • простежити тенденції зміни сполучуваності та структурно-семантичних трансформацій складників ЛСП ПП;

  • визначити корпус тропів (епітетів, метафор, порівнянь), що формують мікропарадигми ЛСП ПП, представити структурно-семантичні моделі національно-образної стереотипізації концептуальних смислів;

  • здійснити кількісний аналіз досліджуваних явищ;

  • інтерпретувати індивідуально-авторські образи ЛСП ПП як систему мікропарадигм;

  • виявити й систематизувати типи повторів, їхні стилістичні функції.

    Об'єктом дослідження є мова української поезії пісенного жанру 60–80-х років ХХ ст.

    Предметом дисертаційної роботиє лексико-стилістична парадигма української поезії пісенного жанру 60–80-х років ХХ ст. як модель структурно-семантичної та функціонально-стилістичної взаємодії складників словника мови поезії ХХ ст.

    Методидослідження підпорядковано досягненнюпоставленої в роботі мети. Для визначення теоретичних передумов дослідження використано загальнонаукові методи спостереження, аналізу, узагальнення. Розв'язання сформованих завдань вимагало також застосування комплексу лінгвістичних методів, а саме: типологічного, що уможливив виявити лексико-стилістичні константи в мові аналізованих поезій; дистрибутивного, що репрезентував сполучувальні можливості слів у художніх контекстах; порівняльно-зіставного – для виявлення словесно-образних інновацій, співвіднесення індивідуально-авторських та загальномовних фактів. Метод компонентного аналізу застосовано для розкриття семантичного потенціалу словесних засобів образності, кількісного аналізу – для визначення квантитативних характеристик досліджуваних явищ.

    Джерелами фактичного матеріалу обрано тексти пісенних поезій О. Білаша, А. Демиденка, В. Івасюка, М. Луківа, Д. Луценка, В. Крищенка, М. Негоди, А. Пашка, С. Пушика, Ю. Рибчинського, М. Сингаївського, М. Ткача та інших поетів, твори яких стали піснями (близько 80 авторів). Картотека налічує понад 3000 зафіксованих поетичних слововживань (з них 396 ключових лексем вибрано для аналізу).

    Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в українському мовознавстві мова ПП, зокрема творів 60–80-х рр. ХХ ст., стала об'єктом комплексного лінгвостилістичного дослідження. Унаслідок чого: представлено словник ПП як складну динамічну ЛСП з константними складниками; відображено ієрархію семантичних відношень традиційної поетичної та загальновживаної лексики, їх синтагматичні зв'язки; запропоновано парадигматичний підхід до інтерпретації індивідуально-авторських лексико-стилістичних систем; проаналізовано стилістичні функції композиційного та лексико-семантичного повтору.

    Теоретичне значення роботи. Концептуальні положення, викладені в дисертації, поглиблюють розуміння жанрово-стильової своєрідності лексичних підсистем поетичної мови, можливості структурування їх за ознаками походження складників, за асоціативно-образними ідіостильовими маркерами, за участю в організації тексту як композиційної та лексико-семантичної єдності. Висновки й узагальнення здійсненого аналізу формують наукові засади вивчення ПП, збагачують новими положеннями теоретичну стилістику.

    Практична цінність одержаних результатів визначається можливістю використання матеріалів дослідження у практиці викладання функціональної стилістики та стилістики тексту, лексикології, у створенні спецкурсу з лінгвістичного аналізу художнього тексту.

    Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорено на Міжнародній науковій конференції "Проблеми загальномовної та ареальної семантики" (Луганськ, 2003), на Міжнародній науково-практичній конференції "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ, 2003), на науково-практичних конференціях студентів та молодих учених Українського гуманітарного інституту (2003, 2004, 2005, 2006), на засіданні відділу стилістики і культури мови Інституту української мови НАН України (листопад 2006 року).

    Публікації. Основний зміст роботи висвітлено у 4 статтях, надрукованих у наукових фахових виданнях України.

    Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації 210 сторінок, з яких 183 сторінки основного тексту. У списку використаної літератури – 212 позицій, використаних джерел – 69. Наведено 4 таблиці, 2 діаграми.


    ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

    У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання роботи, визначено її об'єкт, предмет, окреслено теоретичну і практичну цінність, розкрито наукову новизну, окреслено джерела ілюстративного матеріалу.

    У першому розділі "Парадигматичні зв'язки у мовних підсистемах" узагальнено теоретичні й практичні набутки щодо вивчення сутності поняття парадигматичності з погляду філософії та мовознавства; розглянуто типи парадигматичних відношень лексичних одиниць як стилістично маркованих складників художнього твору; визначено ряд категорій, необхідних для системного опису ПП.

    Зокрема обґрунтовано, що поняття парадигми широко використовується для побудови та опису певних систематизованих знань, репрезентації та напрямків розвитку, динаміки того чи іншого явища, що підлягає науковому опису.

    Погляд на мову в аспекті парадигматики передбачає сприйняття її як системного структурованого утворення з певними класами мовних одиниць. У роботі представлено огляд застосування поняття парадигми на різних мовних рівнях з відповідним термінопозначенням підсистем – морфологічна парадигма (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський та ін.), фонологічна парадигма (М.А. Жовтобрюх, С.В. Семчинський та ін.), акцентна парадигма (В.В. Винницький, В.Г. Скляренко та ін.), словотвірна парадигма (Н.Ф. Клименко, Є.А. Карпіловська, З.С. Сікорська та ін.), синтаксична парадигма (І. Уорт, В.А. Бєлошапкова, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, А.П. Загнітко та ін.).

    Відзначено, що у другій половині ХХ ст. теоретично осмислюються типи парадигматичного об'єднання слів. У лексикології відомі спроби звести усю різноманітність груп лексики до поняття лексичної парадигми, яку визначають як сукупність кількох слів, об'єднаних спільним значенням. Поняття парадигми охоплює синонімічні та тематичні ряди, а також семантичні поля (зокрема, у працях україністів А.А. Бурячка, В.Й. Горобця, В.В. Жайворонка, М.П. Кочергана та ін., Л.А. Лисиченко, В.В. Німчука, О.О. Тараненка та ін.).

    На ґрунті вироблених у мовознавстві класифікаційних підходів до вивчення парадигматичних зв'язків мовних одиниць, зокрема лексем, у лінгвостилістиці сформувався свій поняттєвий апарат, погляд на типи парадигматичних відношень слів у тексті. Антропо- та текстоцентричні підходи до вивчення мови художнього тексту висувають потребу поєднання двох аспектів мови (парадигматичного, синтагматичного), а також двох дослідницьких підходів (функціонального та генетичного) для розуміння стилістичної парадигми. На думку А.П.


  •