LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-стилістична парадигма української поезії пісенного жанру 60 - 80-х років ХХ ст.

Загнітка, можна стверджувати про наявність трьох типів текстових парадигм: жанрової, функціонально-стильової та індивідуально-авторської.

Одним із виявів функціонально-стильових парадигм є епітетна парадигма народнопісенного типу, під якою С.Я. Єрмоленко запропонувала розуміти "обростання" певного часто вживаного прикметника колом слів із предметним значенням, об'єднання іменників навколо смислової домінанти фольклоризму.

У роботі відзначається, що в українській лінгвостилістиці 80–90-х років ХХ ст. набуває розвитку теорія індивідуально-авторських текстових парадигм та вироблення й усталення її поняттєвого апарату: мікрополе (М.Ф. Братусь, С.Я. Єрмоленко, Ж.В. Марфіна, Н.О. Мех, Н.М. Сологуб, Л.О. Ставицька, Г.М. Сюта та ін.) або парадигматичний ряд (Л.О. Ставицька); лексико-стилістична парадигма (А.І. Бондаренко, А.М. Варинська); художньо-семіотична парадигма (О.Г. Чумак); стильова (поетична) парадигма (І.С. Заярна, О.О. Корабльов); образна парадигма, наскрізний образ (С.Я. Єрмоленко, Н.В. Павлович, Л.О. Ставицька, І.І. Степанченко); вертикальний контекст (Ю.С. Васейко, А.К. Мойсієнко та ін.).

Аналізуючи ідіостиль письменника в контексті культури, міфології, у зв'язку з народною словесністю, пізнаючи парадигму трансформацій мовних одиниць як фрагментів культури, дослідники оперують поняттями парадигма лінгвокультурем (Ю.С. Степанов), етнокультурний концепт (В.В. Жайворонок).

Отже, вивчення парадигматичних образних слововживань спирається на врахування моделей валентності тих чи тих лексико-стилістичних одиниць; лінійної послідовності лексичних одиниць як тематичного напряму в тексті; асоціативних смислових єдностей часових, просторових, причиново-наслідкових відношень мовних одиниць; ієрархії поняттєвих взаємовідношень образних явищ мови в контексті культури.

Для пісенних текстів фольклорного та літературного походження визначальними є поняття ритмомелодика, музичність, пісенність. Так, застосування мовно-естетичної категорії ритмомелодика до художнього твору дає змогу пізнавати його цілісну організацію, зміни інтонацій, їх зв'язок із семантичним навантаженням мовних одиниць, художньо-образних структур, що актуалізують зміст твору. Поняття ж музичність у лінгвостилістичній інтерпретації співвіднесене з функціонально-стильовим навантаженням відповідної лексики (зі сфери музики) в індивідуальних стилях письменників, використанням ритмомелодики народної пісні, народнопісенного словника, структурно-семантичної активізації фольклоризмів, лірично-пісенного синтаксису. Пісенність в українській стилістиці представлена як синонім народнопісенних творів; система фольклорних засобів емоційного впливу на читача у структурі літературних текстів; напрям стилізації мови художнього твору з використанням поетики пісні (С.Я. Єрмоленко, Н.О. Данилюк, Л.С. Козловська).

Другий розділ "Словник пісенної поезії як складна динамічна парадигма" розглядає семантику фольклоризмів та власне поетизмів у ЛСП ПП 60–80-х років ХХ ст., з'ясовує їхні функціонально-стилістичної характеристики.

Для моделювання ЛСП ПП вихідним обрано положення, що поетична мова –це динамічна система, яка зазнає розширення кола тематичних груп лексики, урізноманітнення словесно-виражальних засобів, характеру конкретно-чуттєвого зображення світу, що впливає на семантико-стилістичне і структурне оновлення народнопісенного словника. Останній становить основу с л о в н и к а П П – ЛСП з двома рівноправними і взаємопов'язаними підпарадигмами – фольклоризмів (народнопісенна лексика) та власне поетизмів (лексика сучасної української літературної мови з додатковим стилістичним забарвленням, що увійшла до словника ПП у різні періоди лексико-семантичного оновлення мови поезії). Отже, ЛСП ПП – це групування одиниць поетичного словника у підпарадигми за ознаками його історично зумовленого розвитку та семантичного наповнення. Кожна з підпарадигм є: а) система лексико-семантичних і тематичних груп (ЛСГ і ТГ відповідно) одиниць мови; б) об'єднання мікропарадигм форм конкретно-чуттєвого зображення дійсності – епітетів (постійних фольклорного походження і загальномовних та індивідуально-авторських), метафор (дієслівних, іменникових), компаративних зворотів, прикладкових конструкцій, перифраз, а також дієслівних поетичних синтагм з традиційною валентністю.

Одна з найбільших ТГ – флороніми. У текстах ПП зафіксовано такі фольклоризми-дендроніми:береза, верба, вишня, горіх (ліщина), горобина, дуб, клен, смерека, тополя, черемха, черешня, яблуня, явір, ясен. Група поетизмів – це номінації акація, каштани, ялинка. Серед назв кущів найчастотніші бузок, калина, що сприймаються як слова-символи з традиційним номінативним значенням. Фольклоризми-фітоніми в аналізованих текстах – це барвінок, любисток, мак, ромашка, рута, рута-м'ята, пролісок, чебрець, чорнобривці; номінації айстри, волошка, гвоздика, жоржини, канни, лілія представляють поетичну підпарадигму ПП. У ТГ "назви трав" народнопісенні лексеми диво-трава, придорож-трава, сон-трава, папороть, жито та власне поетизми колос, хліб.

Через семантичні властивості постійних епітетів забезпечується функція останніх – створюються конкретно-чуттєві образи. Епітетні означення мають семи: 'колір' – "Червону руту Не шукай вечорами, Ти у мене єдина, Тільки ти повір" (В. Івасюк); 'зовнішній вигляд' – "Тополі шовкові І кручі Дніпра Привіт посилають нам іздаля" (Д. Луценко).

Більш розвинена сполучуваність флоронімів із загальномовними прикметниками, що є носіями сем: 'зовнішній вигляд' – "Біжить весна до літа По росяній траві" (В. Крищенко); 'запах' – "Акація пахуча одцвіла, Знайома загубилася стежина" (Д. Луценко); 'колір' – "– Не журися, червона калино,– Дуб їй відмовляє" (А. Пашко).

Як жанрово-стильову ознаку ПП визначено традиційну валентність частотних дієслів із семами: 'звук' – "Гудуть край поля ясени, Гудуть край поля ясени, гудуть під ураганами" (О. Білаш); 'рух' – "В синім вікні захиталась тополя ─ буде світанок стрічати" (М. Сингаївський); 'цвіт' – "Шкільний наш двір і тихий сад, бузковий шум. Бузок цвіте. Веселий день, а в серці сум" (Ю. Рибчинський); 'запах' – "Пахне хлібом трава, Що купала мене з дитяти" (О. Білаш).

Дієслівні сполуки з флоронімами формують загальномовні метафори, як-от: "Де берізки одбігли від гаю, Де за вільхами вітер приліг, Я з тобою ожин назбираю, Дивних ягід моєї землі" (П. Мах).

У компаративній мікропарадигмі – асоціативно-образні структури із значенням "зовнішні ознаки образу" (колір, форма), а саме: "Вишняв багрецьодяглася, Мов молода наречена" (Д. Луценко); "Береза, наче мати сивоброва, Край стежечки в полях озимина" (Д. Павличко).

Стилістичний відтінок книжності привносять у ПП генітивні метафори, що є маркерами індивідуальних стилів поетів-піснярів, напр.: "І не треба нести мені квітку надії, бо давно уже ти увійшла в мої мрії" (В. Івасюк).

У ТГ "назви явищ природи і небесних світил" фольклоризми вітер (вітер-квітограй – П. Голубничий), грім, роса, сніг (синоніми сніговій, заметіль, завія, пурга, метелиця, хуртовина, віхола, пороша), туман, хмари; вода, джерело, крапля (роса), криниця, море, річка, ручай, струмки; зорі, місяць, сонце. Мікропарадигма епітетів-постійних означень представлена у семи семантичних різновидах, серед