LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-стилістична парадигма української поезії пісенного жанру 60 - 80-х років ХХ ст.

яких – 'колір', 'розмір', 'сила', 'прозорість' та ін., як-от: "В чорних хмарах згасав Промінь сонця ясний" (А. Пашко); "Зірка над полями молода, ясна, журавлиними ключами знов шумить весна" (М. Нагнибіда). Загальномовні (меншою мірою індивідуально-авторські) поетичні означення розширюють це коло репрезентацією ще восьми типів вияву сем, зокрема: 'психологічне сприйняття' – "Між нами неба сині глибочині, Безоднями сполохані вітри" (Б. Олійник); 'час' – "Рідну землю люблю, Світанкову росу і поля, і сади, і гаї" (Б. Тихий); 'звук' – "Озеречка очей, В них і краплі веселок привітні, Що нестримно течуть До сестер в говірливий ручай" (Д. Луценко) та ін.

Дієслівна мікропарадигма – об'єднання сполук з традиційною валентністю на зразок "Віє вітер над горою – Гладить вишиванку" (П. Савчук); "Розлились по горах води, Зашуміли буйні броди" (М. Ткач), а також метафоричних уживань за моделями перенесення ознак "людина → явище природи" – "Та нехай сміється неспокійна річка, Все одно на той бік я путі знайду" (М. Ткач), "рослинний світ → нежива природа" – "Тут в години літні Зацвіла роса" (С. Вихрущ).

Мікропарадигму компаративних конструкцій утворюють асоціативно-образні зв'язки лексем-фольклоризмів, що виражають подібність: а) за інтенсивністю вияву ознаки: "Море бурхливе, мов юні серця, Бурхливе, як мрія юнацька" (М. Нагнибіда), б) за формою: "Ген-ген за річкою,Щов'ється стрічкою, Кружляє вітер" (М. Ткач).

У ліричних пісенних рядках слова-образи сонце, зорі – компоненти генітивних метафор, що сприяють актуалізації зорових асоціацій за формою та кольором, як-от: "А поки що: лежать сніги, Як біла, біла втома, Й горить, горить червонесонце горобин" (М. Ткач).

Відзначено, що в громадянській ПП 60–80-х рр. ХХ ст. поетизм зоря – компонент публіцистичних фразеологізмів: "Будь славен мир, поля і ріки, І цвіт червоної зорі" (М. Сом).

У дисертації так само проаналізовано семантичну структуру та функціонально-стилістичні характеристики поетизмів небо (небеса, небокрай), веселка (райдуга, райдуга-дуга, райдуга-міст), гроза, повені, хвилі. Напр.: "Ти розцвіла в блакитних барвінках, В славі й добрі, як веселка ясна" (Д. Луценко); "Де райдуга світить – побачимось ми, Де райдуга світить – немає зими" (В. Шкраб'юк); "Вже догоряє небокрай, І злітає жовтий лист, – моя печаль, Вже йдуть від неба до землі, йдуть дощі, як скрипалі, у синю даль" (Ю. Рибчинський); "А хвилі, мов гори, гуляють по морю"(М. Нагнибіда).

ТГ орнітонімів представлена лише у підпарадигмі фольклоризмів – це назви птах, голуб, горлиця, гуси, жайворон, журавель (журавка), зозуля, лебеді, ластівка, лелека (лелеченьки), крук, орел, півень, сич, солов'ї, снігур, сокіл (соколята), сорока, чайка (чаєня. – розм.). Мікропарадигма епітетів-постійних означень (білий лебідь, білий голуб, білі чайки, зозуля сизокрила, сива ластівка, сивий орел, чорні круки і под.) модифікувалася у текстах ПП за рахунок розширення сполучуваності цих народнопісенних назв, як-от: "Вже полум'яні солов'ї не повернуться в гаї, в розмай дібров" (Ю. Рибчинський) та ін.

У дисертації відзначено функціонально-стилістичну роль орнітонімів у поєднанні з дієсловами, у структурі порівнянь, напр.: "Нам зірка кохання сія золота, І чайка над озером в'ється" (Б. Тихий); "Якщо любиш, кохай, вже зозуля закувала" (М. Ткач); "У ранковій синій імлі лебеді, наче срібні кораблі, лебеді" (О. Кониський).

Одна з найбільших ТГ – назви місця. У фольклорній підпарадигмі вони представлені п'ятьма синонімічними рядами. Перший ряд – лексеми на позначення місцевості: край – земля – сторона; другий ряд – лексеми на позначення смуги землі, по якій їздять і ходять: дорога (путь-дорога), шлях – стежка – путівець. Третій ряд – це лексеми, що позначають велику площу землі, зарослу і засаджену деревами, кущами: ліс – гай – сад, плай (полонина) – долина. Четвертий – об'єднує слова із значенням 'мала площа землі': поле– степ – нива – луг. П'ятий ряд – це синоніми хата – дім – поріг – гніздо, що позначають місце, де живуть, перебувають люди. Названа ТГ має розгалужену мікропарадигму постійних епітетів із семами 'протяжність', 'прозорість', 'колір', 'психологічне сприйняття' ('рідний', 'близький'): "На Поліссі у нас зеленії луки, У поліських дівчат золотії руки (М. Курчач); "Моя рідна земля – дорога Україно, Прославляю твій рід на роки й на віки" (Н. Гусак).

Поетичні означення реалізують свій образотворчий потенціал в експлікації сем 'звук', 'зовнішній вигляд', 'час', 'форма', 'психологічне сприйняття' та ін.: "Наснились мальви, рута-м'ята, І скрип криничний журавля. І смерекова отча хата, Яку давно покинув я" (М. Бакай); "Там, де ти колись ішла, Тиха стежка зацвіла" (Б. Олійник).

Дієслівна мікропарадигма об'єднує словосполучення із значенням 'вкривати(ся) рослинністю', 'давати плоди', 'поширюватися у просторі', 'швидко рухатися', 'чекати', напр.: "Хочу я, щоб довічно колосили ниви, Будем колос плекати, будем хлібом щасливі" (М. Сингаївський); "Вона [хата – С.Р.] стоїть, немов із криці, і день у день чекає нас" (М. Бакай).

Асоціативно-смислові зв'язки в компаративних конструкціях пов'язані з просторовою та темпоральною семантикою – "Земле моя! Ти щедра, як весна!" (М. Нагнибіда).

Специфіка поетизмів-назв місця (даль (далечінь, далина), парк, роздолля, траса, широчінь (шир) полягає у розширенні метафоричних уживань, наприклад: "Пахне рідне село тишиною лугів, І роздоллям небес, і піснями гаїв"(А. Демиденко).

ТГ "назви спорідненості" – одна із стрижневих у ліричній ПП. Загальномовні поетичні означення характерні для конкретно-чуттєвих поетичних образів: "О мамо рідна, ти мене не жди, Мені в наш дім ніколи не прийти" (В. Івасюк); "Кущ калини рясний, і тепло дорогого порога, і в достиглих пасльонах Замурзане миле дитя" (Д. Луценко).

Під впливом екстралінгвальних чинників у зазначений період стереотипізувалися публіцистичні словосполучення з ключовими лексемами сестра, сім'я на позначення радянських ідеологем, наприклад: "То п'ятнадцять йде сестер-республікВ комунізму зоряне майбутнє, Ой то ж Ленін їх до світла кличе, То веде їх партія велична!" (О. Добахов).

Дієслівну мікропарадигму утворюють назви спорідненості, сполучаючись із звичними дієсловами: "Куди ж це ви, мамо?! – Сполохано кинулись діти" (Б. Олійник); "Знайдеться на усе причина – Для тишини і для грози... Та дивиться синок очима, А в них – дві крапельки сльози" (Ю. Рибчинський) тощо.

У компаративних конструкціях реалізуються фольклорні асоціативно-словесні формули на зразок мати немов смерека (тобто, одинока), діти як птиці (швидко рухаються, пересуваються): "Немов смерека,на порозі хати Стояла в горі вистраждана мати" (Д. Павличко).

Перифрази до фольклоризмів-назв спорідненості – вторинні номінації із символічним значенням лексем. Так, ототожнення мати – горлиця має загальномовний характер (СУМ, т. ІІ, с. 258: Горлиця. 2. Ласкаве звернення до дівчат і жінок). У поетичному тексті вони передають експресію ласкавості: "Мати наша – сива горлиця, Все до її серця горнеться" (Б. Олійник).

У дисертації розглянуто також сполучуваність та функціонально-стилістичну характеристику складників ЛСГ "абстрактні назви": фольклоризмів (біль, воля - неволя, диво, доля, дума