LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-стилістична парадигма української поезії пісенного жанру 60 - 80-х років ХХ ст.

вогнистий, чорний, чорнявий, рожевий, синій, сивий, голубий, червоний, карий, білокрилий, чорнобровий, синьоокий, темно-карий (Д. Луценко); білий, чорний, чорнявий, червоний, рожевий, полум'яний, жовтий, русявий, зелений, синій, карий, голубий, калинний (В. Крищенко); білий, білявий, синій, голубий, зелений, карий, червоний, полум'яний, багряний, срібний, золотистий, білопінний, білочолий, срібноперий (А. Демиденко). Напр.: "Коло броду дотлівали жовті віти яворів, А над ними пролітали білі лебеді вгорі" (Д. Луценко,); "На білих снігах і на чорних снігах Лежатиму я, мов знеможений птах" (М. Сингаївський); "Всюди білі, білі оксамити, Та червоні снігурі, мов квіти" (А. Демиденко); "Де в ліс вростає далина За синіми потоками, Нас приголубила весна Словами кароокими" (В. Крищенко).

В індивідуально-авторських ЛСП виокремлено м і к р о п а р а д и г м и н а с -к р і з н и х м о т и в і в. Зокрема, мотив рідної землі є провідним у пісенній мовотворчості Д. Луценка, М. Сингаївського, А. Демиденка. Його формують іменники Україна, Батьківщина, Вітчизна, Дніпро, Київ, земля, що вживаються в інтимізованих епітетних словосполученнях і репрезентують сему ‛близький, рідний', а також слова батько, мати, діти, онуки, колосся, хліб, стежина та ін. Пор.: "Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра" (Д. Луценко); "Стою у полі, Як серед долі, Колосся грає аж під небокрай" (А. Демиденко).

У громадянській ПП Д. Луценка та М. Сингаївського цей словесний образ пов'язаний з актуалізацією публіцистичних кліше як засобів мажорного осмислення розвитку рідної землі у 60–80-х рр. ХХ ст., як-от: "Серце промовляє: Мати в нас одна – Українська земля" (Д. Луценко); "Тепла в росах стежина – Та, що з ночі пізнаю. Тут моя Батьківщина, Пісня рідного краю" (М. Сингаївський).

Наскрізний мотив почуттів – ознака мовостилю поетів-піснярів Д. Луценка, М. Сингаївського та В. Крищенка. Лексичні маркери цього мовообразу – назви почуттів, станів (любов, кохання, ласка, надія, печаль, розлука, доля, щастя, журба та ін.), соматичні назви (руки, вуста, очі, серце та ін.). Образотворча роль у таких сполуках належить епітетам ("Не ховала хвилювання, Як прощались – обняла. Теплі руки на прощання Подала" (Д. Луценко); "Твої брови до любові, Щире серце – до розмови" (М. Сингаївський); "Світає ранок сонячно І сходить щедрий день З руки твоєї ніжної І погляду ясного" (В. Крищенко), а також дієслівним метафорам, як-от: "Часто за морем в ночі тривожні Плакало в болях серце сумне" (Д. Луценко); "Вечори обійшовши і ночі, Я світання діждуся-таки, Бо зоріють в душі твої очі, Чую дотик твоєї руки" (В. Крищенко).

У мовостилях поетів-піснярів простежено індивідуальні особливості створення мотиву почуттів. Так, у ПП М. Сингаївського та В. Крищенка актуалізується стилістична фігура контрасту: "Розлуку і любов, як дві журби, несу, - така любов моя" (М. Сингаївський); "Жура здолать не зуміє, Забудуться лихі слова, Коли живе в душі надія, Тоді й душа твоя жива" (В. Крищенко). Увиразнюють ті чи інші мовообрази почуттів народнопісенні порівняння, наприклад у ПП Д. Луценка та М. Сингаївського: "Яке в тебе серце! В тривогах і болях Ласкаве й чутливе, мов ніжне дитя" (Д. Луценко); "Далечінь відлунює громами, А душа, мов птаха, над лугами" (М. Сингаївський). Для індивідуально-авторського стилю поета-пісняра В. Крищенка характерні ускладнені генітивні метафори, пор.: "Подаруй мені літо теплих лагідних рук" (В. Крищенко).

Спільний наскрізний мовообраз для творчості Д. Луценка, М. Сингаївського, А. Демиденка – пейзажний мотив. Його створюють поетичні словосполучення з іменниками зима, весна; ранок, вечір, ніч; хвиля, вітер, даль, туман; дорога, гай, стежка, нива (Д. Луценко); зоря, місяць, сонце; вітер, небокрай; гай, край, луги, стежка, дорога, поле, земля (М. Сингаївський); зима, весна, осінь, літо; вода, туман; вечір (А. Демиденко). Асоціативно-образний потенціал названих ключових слів виявляє їх зв'язок з народнопісенною традицією, в якій засвідчено явище семантичного взаємопроникнення пейзажних номінацій з мовними одиницями на означення станів людини. Напр.: "Разом з тобою лягли спочивати Чайки на стомлені хвилі" (Д. Луценко); "Закохав мене вечір У свою дивовижну красу, І тепер я зорю На долонях, мов краплю, несу" (М. Сингаївський); "Шиє з листя ярий дім, Заквіта багряно, Шле у вирій поїзди Осінь полум'яна..." (А. Демиденко).

У словнику Луценкових ПП фіксуємо й народнопісенні мікрообрази (окремі слова та словесні формули) як стильотвірні модифікатори літературної пісенності, пор.: „Ой ти, ніченько, зоре ранняя, Ждала милого до світання я". Залучається й модель пісенного паралелізму, як-от: "Закувала зозуленька в лузі, крається моє серденько в тузі"; "Солов'ї в дібровах тьох та тьох".

Індивідуально-авторські ЛСП репрезентують специфічні мікропарадигми наскрізних мотивів. Зокрема, у ПП Д. Луценка – це мотив чекання, позначений експресією елегійності, яку створюють дієслова відповідної семантики – ждати, приходити, зустрічати і под, напр.: "Там за село проводжала Долю мою молоду. Часто мене зустрічала мамина вишня в саду".

В ідіостилі В. Крищенка виділено мікропарадигму наскрізного мотиву родини, що визначено функціонуванням назв спорідненості: "Не баріться, діти, матінка чекає, Приїжджайте, діти, поки ще не пізно"; "Може, в житті хтось принаду підкине У чарівничих, звабливих очах. Тільки родина, як зірка єдина, Твій порятунок – надійний причал".

У пісенних текстах А. Демиденка актуалізується мотив музичної творчості, напр.: "Гарно-гарно бубон вдарив, – З ким же буть мені у парі?"; "І вслухатись в тишу, як в музику – В повнозвучний і мудрий орган".

В індивідуально-авторських ЛСП Д. Луценка та М. Сингаївського відзначено функціональне навантаження поетизмів – дендронімів, фітонімів, як-от: "Вже дотліває сон-трава, Вже осінь листя з віт зрива" (Д. Луценко); "Злітають пелюстки із білих ромашок" (М. Сингаївський). Ці поетичні структури викликають зорові, запахові асоціації: "Я ждав тебе, як ждуть медових квітів снігами запорошені луги" (Д. Луценко); "Як на ті чорнобривці погляну, бачу матір стареньку, Бачу руки твої, моя мамо" (М. Сингаївський). Обов'язковий компонент – вказівка на простір, місце, де ростуть квіти, трави, дерева – коло хати, коло саду, вдома, біля вікна і под., як-от: „Край вікна любисток Пророста весною" (Д. Луценко); "Біля хати росла кучерява розлога калина" (Д. Луценко). Смерека, явір, тополя, вишня – такий ряд рослинних реалій (поетичних символів) вибудовується із просторово-пейзажного, інтимно-ліричного мотивів мовотворчості цих поетів-піснярів: "Щедро мені щебетала Мамина вишня в саду" (Д. Луценко); "В полі тополя, в полі висока, схожа на неї доля моя" (М. Сингаївський).

Отже, за активністю тих чи тих поетизмів, за організацією стійких асоціативно-образних зв'язків у дисертації розрізнено елегійно-мінорну пісенну практику Д. Луценка, мажорний колорит пісенної творчості А. Демиденка, лірично-інтимний колорит ПП М. Сингаївського та В. Крищенка.

У четвертому розділі "Лексичний повтор у текстах ПП 60–80-х рр. ХХ ст.: структурні, формально-семантичні типи, стилістичні функції" визначено жанрово-стильові особливості фігури повтору. За визначенням О.М. Веселовського, власне