LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-стилістичні характеристики та жанрова спадкоємність візантійської гімнографії III - VIII століть

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології



Кожушний Олег Володимирович


УДК 811.14'04:82-141




ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТА ЖАНРОВА СПАДКОЄМНІСТЬ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ ГІМНОГРАФІЇ ІІІ-VIII СТОЛІТЬ



Спеціальність 10.02.14. – класичні мови. Окремі індоєвропейські мови.





Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук








Київ – 2008
























Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі загального мовознавства і класичної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.


Науковий керівник доктор філологічних наук, професор

Нікітіна Фіонілла Олексіївна,

Національний педагогічний університет

імені М.Драгоманова,

Інститут іноземної філології

Офіційні опоненти доктор філологічних наук, професор

Сенів Михайло Григорович,

Донецький національний університет,

кафедра світової літератури і класичної філології,

завідувач кафедри

кандидат філологічних наук, асистент

Савенко Андрій Олександрович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра елліністики,

завідувач кафедри




Захист відбудеться "14" листопада 2008 р. о __14_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м.Київ, бульвар Тараса Шевченка 14.


З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці ім.М.Максимовича Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10).


Автореферат розіслано "7" жовтня 2008 р.



Учений секретар

спеціалізованої вченої ради к. філол. н., доцент Л.П. Гнатюк




ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Гімнографія становить ориґінальну складову частину кожної розвиненої культури, як давньої, так і сучасної. Про це свідчить історія не лише античності, а й більш віддалених у часі епох – Вавілону, давнього Єгипту, давньої Індії, хеттської (протохатської) держави 18-16 ст. до н.е. Пов'язані з культами ритуали використовують усталені словесні та словесно-музичні моделі, метою яких є прославляння вищих духовних сил. Це зумовлює пафосність лексики, її насиченість барвистими епітетами, різноманітними синонімо-поетонімами, значна частина яких згодом перетворюється на регулярні теоніми. З такою ж метою використовуються і стилістичні засоби, зокрема численні тропи та фігури. Всі ці лексико-стилістичні особливості є характерними для християнської візантійської гімнографії ІІІ-VIII століть.

Питання про гімнографію однаково важливе як для світських науковців: літературознавців, філологів-класиків, візантиністів, культурологів, музикознавців, так і для церковних: богословів-літургістів, патрологів, церковних археологів, істориків християнського мистецтва. Важливе насамперед малодослідженістю творчості багатьох гімнографів, а також невеликою кількістю системних досліджень, у яких християнська гімнографічна спадщина докладно аналізується саме як система, а не сукупність поодиноких фактів літургічного життя.

Завдячуючи титанічній праці кардинала Ж.Б.Пітри, митрополита Софронія Євстратіадіса, архієпископа Філарета Гумілевського, а також учених П.Мааса, К.Крумбахера, Г.де Матона, В.Криста, А.Пападопуло-Керамевса, М.Н.Скабаллановича, А.П.Голубцова, Є.І.Ловягіна, І.А.Карабінова, А.А.Дмитрієвського, Н.Д.Успенського, С.С.Аверінцева, архімандрита Кіпріана Керна та інших, науковий інтерес до творчої спадщини східнохристиянських (візантійських) гімнографів сьогодні невпинно зростає. Це й недивно, оскільки, починаючи з 1917 року, світські вітчизняні дослідники не мали можливості опрацьовувати поетичну спадщину богослужбової християнської літератури, та й роботи церковних науковців, надруковані в "Богословских трудах" є поодинокими. З огляду на те, що регулярне і всебічне дослідження православної гімнографії почалося лише після відкриття кардиналом Ж.Б.Пітрою існування останньої саме як поетичного багатства, то і західні науковці, а не лише вітчизняні, дізналися про існування церковної поезії та її законів тільки у другій половині XIX століття, коли Ж.Б.Пітра віднайшов у Санкт-Петербурзі грецький рукопис, у котрому було викладено закони церковного віршування. Відповідно, час для плідних наукових досліджень творчої спадщини візантійських гімнографів припадає на все XX століття, протягом якого вищезазначеними науковцями була проведена величезна робота: вивчені і видані рукописи творів східнохристиянських (візантійських) гімнографів (Ж.Б.Пітра, Г.де Матон, П.Маас), проведено докладну роботу щодо систематизації гімнографічного матеріалу (К.Крумбахер, В.Кріст), досліджено історію формування жанрів (архієп. Філарет Гумілевський, А.П.Голубцов, архімандрит Кіпріан Керн), проаналізовано творчість окремих авторів (Н.Д.Успенський, К.Крумбахер та ін.) тощо.

Що ж до комплексного аналізу мовно-поетичної, а також музичної організації текстів східнохристиянських гімнографів і, взагалі, щодо їх поетико-богословського мовлення, його традицій і спадкоємності, то ця тема ще чекає на своїх дослідників.

Варто зазначити, що аналізовані в представленій роботі твори є, поправді, краплею в морі тих гімнографічних скарбів, до яких, на жаль, так рідко звертаються сучасні вітчизняні літературознавці, поети і перекладачі. Прикро визнавати, що богослужбова візантійська поезія часто являє собою для них terra incognita як у сфері теорії (текстологія, проблеми віршування, особливості музичного виконання тощо), так і при практичному використанні. При підготовці матеріалу для дослідження не було знайдено жодної праці сучасних вітчизняних науковців, присвяченої запропонованій темі, а також жодного українськомовного перекладу аналізованих творів (щасливим винятком із цієї сумної закономірності є "Акафіст до Пресвятої Богородиці", декілька перекладів котрого без теоретичного обґрунтування вдалось-таки знайти). Більш прогресивними у справі дослідження християнської гімнографії є наші російські колеги, але останнє слово у цій галузі і донині належить західноєвропейським науковцям. У науковому обігу побутують лише церковнослов`янські переклади з давньогрецької та їх поодинокі російські відповідники. В російській літературі дуже вдалі спроби актуалізації богослужбової візантійської