LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексико-стилістичні характеристики та жанрова спадкоємність візантійської гімнографії III - VIII століть

своєрідність і взаємовплив культур" (Київ, 2006 р.); Міжнародна наукова конференція до 75-річчя доктора філологічних наук професора С.В.Семчинського (Київ, 2006 р.); Всеукраїнська наукова конференція за участю молодих учених "Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність" (Київ, 2007 р.); Міжнародна наукова конференція "Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики" (Київ, 2007 р.); VIІІ Всеукраїнська наукова конференція аспірантської і студентської молоді "Від духовних джерел Візантії до сучасної України", присвячена пам`яті трьох ієрархів-святителів Василія Великого, Іоанна Златоуста і Григорія Богослова (Київ, 2008 р.).

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дослідження відображено в чотирьох статтях. Перелік публікацій наводиться наприкінці автореферату.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. До основної частини належать три розділи з висновками до кожного з них. Загальний обсяг дисертації становить 261 сторінку, із них 169 сторінок основного тексту, 15 сторінок бібліографії, 77 сторінок додатків. Список використаної літератури нараховує 182 праці, з них 37 – іноземними мовами.

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, актуальність проведеного дослідження, визначені основні засади, що зумовили вибір об'єкта і предмета, сформульовано мету, завдання, окреслено матеріал дослідження і методи його аналізу, розкрито наукову новизну. Визначаються теоретичне значення та можливість практичного застосування отриманих результатів.

У першому розділі коротко аналізується історія формування жанрової системи східнохристиянської гімнографії; виконується структурний і лексико-стилістичний аналіз трьох кондаків Романа Мелода і визначаються особливості створеного поетом жанру; на прикладі синонімічних теонімо-поетонімів, синонімічних рядів дієслів, а також тропів і фігур, які вживає автор, досліджується поетико-богословське мовлення зазначених творів.

У другому розділі проводиться зіставний аналіз "сирійської" і "візантійської" теорії походження жанру кондака: аналізується творчість Єфрема Сиріна у зв'язку із тими жанрами народної поезії, які використовував останній і які істотно вплинули на формування різних жанрів візантійської церковної гімнографії; виконується структурний і лексико-стилістичний аналіз "Пісні десяти дів" з діалогу Мефодія Патарського "Бенкет", у якому цей твір зіставляється із проаналізованими кондаками, і визначається його домінантний вплив на формування жанру кондака; на прикладі синонімічних теонімо-поетонімів і синонімічних рядів дієслів досліджується поетико-богословське мовлення "Пісні десяти дів".

У третьому розділі виконується структурний і лексико-стилістичний аналіз "Акафіста до Пресвятої Богородиці" і ямбічного різдвяного канона "Марія і волхви" преподобного Іоанна Дамаскина, де ці твори зіставляються із проаналізованими кондаками, визначається ступінь спадкоємності гімнографічної традиції; на прикладі синонімічних теонімо-поетонімів і синонімічних рядів дієслів досліджується поетико-богословське мовлення аналізованих творів.

У загальних висновках узагальнено результати проведеного дослідження, сформульовано основні висновки й окреслено перспективи подальших досліджень з обраної проблематики.

Додатки, що слугують ілюстративним матеріалом дослідження, містять авторські поетизовані переклади аналізованих гімнографічних одиниць.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ


Розділ 1. "Роман Мелод і жанр кондака як унікальне явище візантійської гімнографії". Жанрова система східнохристиянської гімнографії є сукупністю різноманітних піснеспівів, які використовуються в літургічній практиці православної церкви. В богословській літературі поняття "гімнографічний жанр", "жанрова система гімнографії" є відсутніми. Сам термін "жанр" у відношенні до гімнографії може вживатися з певним ступенем умовності, оскільки звичних критеріїв визначення цього поняття – змісту, форми, функціонального призначення – тут недостатньо через синтетичну природу церковномузичного мистецтва, його особливого завдання і кінцевої мети: втілення в звуковій формі поетико-музичного аспекта богослов`я. Проте потреба упорядкування величезного гімнографічного матеріалу вимагає апелювання до таких сучасних наукових термінів, як "жанр" і "жанрова система".

У цілісній картині еволюції східнохристиянської гімнографії протягом першого тисячоліття виділяють три головні етапи формування жанрів:

1) перша пол. III ст. – визначення основних критеріїв нового типу богослужіння; переосмислення давньоєврейських синагогальних піснеспівів (псалми, пісні пророків); перші ознаки виникнення християнських жанрів (антифон, сідальні, світильні, славослів`я); 2) друга пол. III ст. – VI ст.- бурхливий процес жанроутворення (єктенії, троїчний, богородичний, тропар, стихира, кондак, ікос); 3) починаючи із VII ст. – перший жанровий синтез (акафіст, канон).

У процесі історичного творення жанрової системи гімнографії склалося п`ять основних груп піснеспівів, організованих за принципом типологічно подібних ознак: 1) псалми і жанри, які походять від них; 2) стихирно-тропарні жанри; 3) кондак, ікос, акафіст; 4) канон; 5) молитвословні жанри.

Формування християнських жанрів із псалмів відбувалося, головним чином, у таких напрямках: а) вільне комбінування вибраних строф, іноді рядків із псалма (антифон, непорочні, полієлей); б) перетворення приспівів до псалмів на самостійні жанри (аллилуарій, прокімен); в) чергування віршів псалма з віршами, типовими для іншого жанру (сідальні стихири); г) вільний поетичний переспів псалмів з використанням принципово інших методів віршування (псальма). Усі типи стихирно-тропарних піснеспівів виділились у самостійні жанри в результаті змістової, функціональної і структурної диференціації приспівів до псалмів. Так виникли жанрові різновиди стихир (на "Господи воззвах", на хвалітніх, на стиховні, євангельські, літійні) і тропарів (недільні, благословенні, відпустительні, святкові, постові). У групі тропарних жанрів визначальним критерієм типологічної однорідності став зміст твору, на що вказують самі їх назви: богородичні, хрестобогородичні, троїчні, мученичні, мертвенні, покойні, ірмос, катавасія, світильний, екзапостиларій. Вони відображають події Нового Завіту, розкривають християнські догмати, відтворюють агіографічні сюжети. Головною спільною типологічною ознакою кондака, ікоса й акафіста виявився подальший розвиток догматичного аспекта християнського віровчення, котрий досяг духовної висоти свого змісту, емоційного пафосу і досконалості форми у так званій "невигадливій" проповіді. Саме вона була безпосереднім джерелом виникнення спочатку кондака, а потім й акафіста. В каноні і його численних різновидах (мінейний, недільний, хрестовоскресний, троїчний, параклісис, Хресту, апостолам, храму, покаянний, парастас та ін.) як організуюче начало на перший план виходили