LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-стилістичні характеристики та жанрова спадкоємність візантійської гімнографії III - VIII століть

формотворчі елементи, а акцент переміщувався з поетичного на музичний аспект форми. Для молитвословних жанрів найбільш стійкою типологічною ознакою є три обов`язкові функціональні компоненти: славослов`я (Велике і Мале славослов`я, величання, многоліття), прохання (єктенії, виголоси), покаяння (пісні-молитви, які звучать на вечірні, утрені, літургії).

Сформувавшись у такий цілісний організм, жанрова система майже не зазнала змін і донині зберігає основний гімнографічний фонд недоторканим. Подібний консерватизм дозволяє сьогодні досить повно уявити картину розгалуженої системи жанрів східнохристиянської гімнографії і залишається відкритим тлом для плідної дослідницької праці.

Свідомий вибір для текстологічного аналізу найвідомішого Пасхального кондака, Різдвяного кондака "Марія і волхви" і кондака "На десять дів" преподобного Романа Солодкоспівця (Мелода), а також (у зв`язку із жанром кондака) інших зразків гімнографічної поезії спричинений тим, що і творчість преподобного Романа, цього "найкращого диякона" (ristow dikonow), і його особистість залишаються і досі для прийдешніх поколінь християнських гімнографів певною взірцевою і неперевершеною поетичною константою.

Cам Роман Солодкоспівець у назвах своїх творів вживав різних окреслень: гімн (mnow), пісня (d), поема (pohma), хвала (aow), моління (dhsiw), прохання (proseux), псалом (calmw), епос (pow). Саме ж слово "кондак" – кпнфкйпн виводять від  (як демінутивна його форма) – "спис"; але вірогідніше виводити його від  – "паличка", на котру намотувався сувій пергаменту – . Збірки таких кондаків називали кондакаріями. Лише в ІХ сторіччі, коли остаточно стабілізувався перелік богослужбових книг і жанрів піснеспівів, з`явився термін "кондак" на позначення власне жанру.

Класичний кондак Романа Мелода – це складна низка пов`язаних поміж собою 20-30 строф (куплетів), які розвивають спільну тему. Часто кількість цих строф дорівнювала кількості букв грецької абетки – 24. У поемі слід розрізняти такі складові частини. Початкова строфа, написана відмінним від усього твору розміром, називалася  або  – "зачало", "вступ". Вона немов би ознайомлювала читача із загальним змістом твору. Іноді одного кукулію було недостатньо. Їх могло бути два або три. Після проіміону йшли ікоси – строфи, об'єднані однаковою метричною будовою і спільним для всіх рефреном. Приспів-рефрен (,  або ) складався з одного-двох рядків і закінчував не лише всі ікоси, а й кукулій. Окрім рефрену, весь твір був об'єднаний акростихом, який складався з ініціалів усіх строф і приховував у собі ім'я автора. Отже, класичний кондак – це складно побудована поема із розвинутим богословсько-поетичним візерунком. Вона вимагала від свого творця справжнього молитовного натхнення і неабиякої вправності, проте залишала йому достатньо творчої свободи.

Кондаки Романа Мелода стали ще одним кроком до виникнення принципово нової системи віршування. Поет і музикант Роман Мелод створив для своїх кондаків власний тонічний розмір. Його було засновано на тонічній метриці, яку Солодкоспівець запозичив із тогочасної сирійської поезії. Ця метрика відповідала живому звучанню мови і значно сприяла запам'ятовуванню. До неї він додав силабо-тоніку і "закріпив" текст мелодією. Якою мірою метричні особливості Романа-поета зазнавали впливу Романа-музиканта – невідомо. Проте, одне можна ствердити достеменно: Мелод творив саме свою метрику. Крім того, кожний кондак має лише йому властивий ритмічний малюнок ікосів, тобто всі ікоси тієї чи іншої поеми реалізують принцип, який доцільно було б назвати принципом "ізострофізму": всі строфи певного твору в усіх віршованих рядках повинні були мати однакову кількість складів, й акцентуація сильних складів в усіх строфах повинна була відповідати принципу однотипності.

Найбільш значущою фігурою поетичного мовлення Романа Мелода, яка є властивою усім його творінням і тому докладно аналізується у цьому розділі, є гомеотелевтон. Гомеотелевти в кондаках Романа Мелода, не перетворившись, щоправда, у регулярну риму, набувають ролі певних значеннєвих маркерів: поняття + поняття = суміжність, протиставлення тощо. Вони привертають увагу до тієї думки, яка презентується, і виступають певним чинником ритмізації строфи - цим досягається певна риторична мета висловлювання.

Особливою складовою кондакарних поем Солодкоспівця є також рефрен. Рефрен – це лейтмотив духовного настрою твору. Якщо основний текст ікосів перебуває "в часі", то приспів у Романа Мелода – це "позачасовий" чинник, певний контрапункт, який, регулярно з`являючись, примушує на мить відійти від розповіді-діяння до переживання богословської істини. Іноді рефрен є майстерно створюваною логічною квінтесенцією розповіді.

Можна ідентифікувати кондак як драматичну поему або "драматизовану гомілію", яка складається з розповідних і драматизованих частин. Основні драматичні функції в ній бере на себе діалог.

Мова творів Романа Мелода і їх поетичне мовлення, незважаючи на потужний і незаперечний вплив Священного Писання і літературного "походження" поета, надзвичайно близькі до сучасних йому розмовних ідіом. Цікаво зауважити, що коли метричні міркування дозволяли поету скористатися усталеною давньогрецькою чи візантійською формою конструкції, він навмисне надає перевагу останній. Не буде помилкою стверджувати, що Роман подає прекрасний зразок літературного візантійського койне періоду Юстиніана. Це підтверджує той факт, що певні мовні явища, які можна спостерігати у кондаках, трапляються у папірусах ранньовізантійської доби, а також в інших візантійських авторів, особливо в "Хроніці" Іоанна Малали, сучасника Романа. Отже, дослідження поетичного мовлення Мелода доповнює знання щодо літературного койне періоду розквіту Візантії.

Аналіз поетичного мовлення кондаків вказує на значну кількість семітизмів у грецькій мові Романа Мелода: - використання ew з іменником при предикаті замість номінатива або прямого акузатива: ew rga probhsan; - w, що вживається разом із підметом: w yew d t pnta pstamai; - uw використовується в метафоричному значенні: ok pstanto o to cedouw uo; - genetivus partitivus є еквівалентом суперлятива: proskunomen na gion gvn; - n як dativus instrumenti, modi, causae: n gr nomaiw ka n martaiw m ksshsen mthr mou; - перифрази з prsvpon, xer, stma: t prsvpn sou den met parrhsaw; - пропуск означеного артикля перед іменниками, які керують родовим відмінком: gvn smata, dikavn tgmata; - вживання cux у персоніфікованому значенні: T =&yumew, tapein