LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-стилістичні характеристики та жанрова спадкоємність візантійської гімнографії III - VIII століть

обов`язкове. Согіта (множ. – согіата) – вірш, який має чітку метричну форму. Согіта складається зі вступу, монологу або діалогу та епілогу. Согіта – поема, побудована на монологах та діалогах дійових осіб, які містять досить вільний переспів біблійного матеріалу. Маючи просту метричну побудову, согіата часто містили акростих. З'ясувалося, що від мемри Роман Мелод запозичив сам принцип зв`язку поеми з Євангелієм, від мадраші – форму багатострофної поеми з рефреном, а від согіти – прийоми драматургії. Зазначені жанри плідно використовував у своїй творчості знаменитий Єфрем Сирін. Більш того, Єфрем упровадив найменування "мадраша" і "мемра" та кодифікував сферу застосування цих жанрових форм. Саме його гімни і метричні проповіді стали "єднальною ланкою" між палестинсько-арамейською і візантійською дидактичною літературою.

Якщо брати до уваги наявність акростиха і рефрена у більшості Єфремових мадраша-гімнів, а також подібний спосіб їх (мадраша і кондака) виконання, то наявність між ними формоутворюючої спадкоємності гімнографічної традиції неможливо заперечити. Кондаки, як і сирійські мадраше, будуються на основі сюжету з біблійної або церковної історії. Основним методом витлумачення тут виступає паралелізм; кондаки також складаються зі строф, ідентичних за своїм ритмічним малюнком, в них наявні алітерації і незмінний рефрен. Однак на цьому подібність завершується. На відміну від прямого й іноді непередбачуваного в своїх асоціаціях Єфрема, Роман зазвичай будує свої міркування за надзвичайно складним планом, повертається до одних і тих самих тем, предметів і розглядає їх з різних точок зору. Замість дидактичного монологу Єфрема у Романа часто помітною є маленька театральна вистава, де скупі рядки Писання розгортаються у вишукані діалоги, а біблійні персонажі отримують можливість висловити думку в усій її повноті. Отже, якщо християнська література відмовилася від античної драми, то у творчості Романа і його послідовників виникла своєрідна нова форма драматичного мистецтва.

У наступних підрозділах другого розділу аналізується творчість Мефодія Патарського, а саме – діалог "Бенкет". Наприкінці цього твору (в 2-ій главі 11-ої промови) міститься "Пісня десяти дів" – своєрідна квінтесенція поетико-богословської думки, форма котрої співвідноситься із формою кондаків Романа Мелода.

Мефодій Патарський сумлінно намагається дотримуватись традицій античного віршування, хоча в багатьох строфах в першу чергу віддає данину музично-змістовій організації тексту. Річ у тім, що в музично-поетичних жанрах гімнографії виробились єдині синтаксичні норми, які залежать від музичної вимови вірша в музиці. І ця ж особливість наближає пісню Мефодія до метрики кондаків і разом із тим - до власне візантійської й, особливо, сирійської гімнографічної традиції.

Метрично-мелодійно-змістово організовані тексти строф "Пісні десяти дів" ми називаємо тропарями: вони повністю відповідають таким визначенням цього терміна. Перше потрактування тропаря ставить його у зв`язок з ірмосами канона; тропарі – це строфи, подібні за метрикою, мелодією і, в ідеалі, за змістом до свого ірмоса й один до одного. Друге пояснення цього терміна ставить його в залежність від trpow - зразок. У давніх еллінів спосіб співу, "лад", на котрому співалось, називався "тропос". Давні лади: лідійський, міксолідійський, іполідійський, фрігійський і т.д. називалися тропами. Будучи пов`язаними з іпакої-рефреном вони нагадують зародок канона, де іпакої – це ірмос, а тропар – метрично-мелодійно-змістово підпорядкована йому гімнографічна строфа.

Особливу увагу привертає іпакої-рефрен. Іпакої являє собою один із найдавніших церковних піснеспівів. В будь-якому разі, це найдавніший гімнографічний термін в історії християнства, котрий вперше знаходимо саме у Мефодія Патарського в "Пісні десяти дів" (від грец. pakv – прислуховуватися, відповідати, бути слухняним). В аналізованому творі кожна із присутніх дів виголошує складений нею гімн, який переривається особливими приспівами, які автором "Бенкета" і називаються "іпакої". Іпакої – поетико-богословський центр поеми. З ним пов`язаний наступний художній прийом, до якого майстерно вдається Мефодій Патарський – ітеративність – постійне повторення окремих елементів розповіді, окремих слів, фраз, картин, епізодів. Іпакої-рефрен повторюється в поемі 24 рази. Ітеративність в гімнографії може бути прослідкована і досліджена на найрізноманітніших рівнях. Було проаналізовано лише два приклади: рефрен-приспів у Романа Мелода й іпакої-рефрен у Мефодія Патарського. Ці "факти" літургічного життя доводять, що за ітеративністю в гімнографії ховається певне надзавдання: надати тексту макроритму, поділивши його на рівні відтинки, забезпечити логічну послідовність розповіді, через яку у кожному рефрені-приспіві проступає наскрізна "позачасова" ідея. Примусити читача (слухача) закарбувати в пам`яті головну думку, яка обов`язково міститься в рефрені-приспіві.

В аналізі художнього мовлення "Пісні десяти дів" подібно до кондаків Романа Мелода, було звернено увагу лише на синонімо-поетоніми, метафори, а також на синонімічні ряди дієслів. Подібно до Солодкоспівця, Мефодій добирає до деяких імен не один, а цілу низку метафоричних імен-синонімів або синонімо-поетонімів, які мають на меті надати особистості якнайповнішої характеристики. Ось як, наприклад, величає автор устами дів самого Іісуса Христа: Наречений (numfe) – іпакої, 1 тропар; Цар (naj) – 1 тропар; Блаженний (mkar) – 2 тропар; Христе – Слово (lge Xrste) – 4 тропар; Невечірнє Світло (fw nsperon) – 6 тропар; Начальник життя (zvw xoragw) – 6 тропар; Краса досконала (tleion nyow) – 6 тропар; Розум, Радість, Мудрість, Любов (gph, xar, frnhsiw, sofa ) – 6 тропар; Цар ангелів (gglvn naj) – 19 тропар; безсмертний, безстрашний, блаженний (fyartow fobow mkar) – 22 тропар. А ось яких синонімічних теонімо-поетонімів набуває у Мефодія образ Матері Божої: Цариця (nassa) – 7 тропар; Невіста, яка дихає красою (nmfa kalpnou) – 7 тропар; Всеблаженне Дитя (panlbie ylow) – 7 тропар; Життяподателька (zvhtkow) – 18 тропар; Богоневіста блаженна (mkaira yenumfe) – 20 тропар; Діво священна (yikte paryne) – 20 тропар; Церква біла мов сніг, темнокудра (kklhsa xionsvme, kuanob!truxe) – 20 тропар.

При виголошенні строф-тропарів діви, подібно до героїв Романових кондаків, не обмежуються автором у використанні цілої низки дієслів: lgv – говорити, kalv – кликати, bv – взивати, krzv – вигукувати, prosennpv – вітати, звертаючись із промовою, mlpv – виспівувати, вигукувати, fhm – промовляти, litzvmai – благати, geraromen mnoiw – прославляти піснями, cllv – славити (піснями, віршами), yromai – жалібно говорити, stenzv – стогнати (промовляючи).

Отже, у другому розділі проведено зіставний аналіз "сирійської" і "візантійської" теорії походження жанру кондака: проаналізовано творчість Єфрема Сиріна у зв'язку із тими жанрами народної поезії, які використовував останній і які істотно вплинули на формування різних жанрів візантійської церковної гімнографії; виконано структурний і лексико-стилістичний аналіз "Пісні