LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексико-стилістичні характеристики та жанрова спадкоємність візантійської гімнографії III - VIII століть

десяти дів" з діалогу Мефодія Патарського "Бенкет", у якому цей твір зіставляється із проаналізованими кондаками, і визначено його домінантний вплив на формування жанру кондака; на прикладі синонімічних теонімо-поетонімів і синонімічних рядів дієслів досліджено поетико-богословське мовлення "Пісні десяти дів".


Розділ 3. "Акафіст до Пресвятої Богородиці" як модернізований кондак і канон як вершина еволюції гімнографії". "Umnow kyistow" – буквально "гімн, під час виконання якого не сидять", у церковно-слов`янському перекладі – "несідальний", а у звичайному вжитку – "Акафіст до Пресвятої Богородиці". Словом "акафіст" мова православних богослужбових книг називає або похвально-догматичний піснеспів "Акафіст до Пресвятої Богородиці", який виконується в сучасній богослужбовій практиці на утрені свята Похвали Пресвятої Богородиці (субота 5-ої седмиці Великого посту), або жанр церковних піснеспівів, які присвячені Ісусу Христу, Богоматері, святим, і є досить пізніми наслідуваннями Акафіста до Пресвятої Богородиці. Дійсно, "Акафіст до Пресвятої Богородиці" – як єдиний у своєму роді – називався просто "Акафіст", і лише через 7-8 століть, коли з`явились інші подібні піснеспіви, за ним закріпилась сучасна назва. Отже, саме слово "акафіст" із позначення конкретного тексту перетворилось на позначення жанру.

Аналіз форми та мовлення Акафіста до Богородиці увиразнює переконання у тому, що це творіння є не тільки модернізованим варіантом або творчим нащадком кондаків Романа Мелода, а й опосередковано пов`язане із "Піснею десяти дів" Мефодія Патарського, поезією Єфрема Сиріна та відповідними жанрами сирійської народної поезії – вірогідними архетипами кондака й акафіста. Своєрідна термінологічна "плутанина" ("кондак" – "ікос") на позначення 12 великих і 12 малих строф є прямим свідченням того, що відбулася еволюція кондакарного жанру: колись незмінні жанрові елементи, втративши свою актуальність, поступилися місцем елементам нової структури, яка, ввібравши у себе кращі здобутки попередньої гімнографічної форми, народила новий жанр церковної поезії. Основною рисою модернізованого кондака стали херетизми, які без перебільшення можна ідентифікувати, як унікальне явище візантійської гімнографічної поезії. Ці "вітальні" рядки, об'єднані ізосилабічною тотожністю, синтаксичним паралелізмом і численними співзвучностями – гомеотелевтами, є водночас і розгорнутими синонімічними теонімо-поетонімами, які вперше в історії візантійської гімнографії презентують такий докладний і насичений (з поетичної та богословської точки зору) опис Божої Матері (145 поетонімів). Порівнюючи синонімічні ряди теонімо-поетонімів, які зустрічаються в аналізованих творах, легко помітити, як разом із зовнішньою формою церковних гімнів еволюціонувало також і поетико-богословське мовлення: від простого метафоричного звертання до Божества до цілої метрико-мелодійної і змістової єдності – херетизма, надпоетоніма, здатного висловити складний богословсько-філософський концепт. Потреба нового типу богослужбових текстів, які б відображали релігійно-філософську сутність тогочасної суспільної полеміки, нова мелодика й умови піснетворіння, спричинили занепад гімнографічної форми кондака, а також появу і розквіт нової поетичної форми – канона.

Найдавніший канон був перифразом основних біблійних пісень. Канон як гімнографічна форма існував задовго до появи класичних поем Іоанна Дамаскина. З огляду на це можна припустити також, що канон розвивався паралельно із жанром кондака, хоча явно поступався йому хронологічними рамками: свого літургічного апогею канон досяг тоді, коли повністю (у текстологічному, поетичному і музичному сенсі цього слова) відокремився від біблійних пісень і став після занепаду кондакарної форми основним жанром візантійської гімнографії і непрямим спадкоємцем кондака. Більше того, імена Георгія Пісиди, Феодора Сикеота, патріарха Софронія, відомі з давнього Есфігменського ірмологія, доводять, що творці майбутнього жанру з'явилися ще до Андрія Критського: ускладнення біблійних пісень тропарями відбувалося вже у VII ст. і раніше.

Вражає подібність заголовного напису у канонах Дамаскина до відповідного елемента у кондаках Романа Мелода: обов'язкова наявність акростиха і навіть подібне розташування елементів напису показує, що Іоанн був прекрасно обізнаним із гімнографічною культурою, створеною його попередниками, і прагнув творчо її переосмислити. У порівнянні з акростихами поем Романа Мелода, які не несуть на собі суттєвого значеннєвого навантаження, акростихи Іоанна – це своєрідні маленькі шедеври. Проте, слід гадати, тут Іоанн, скориставшись багатим досвідом своїх попередників, лише розширив акростишний елемент гімнографічних поем і поставив на ньому певний акцент. Ще один обов'язковий компонент канона - рефрен, який своєю сучасною формою і способом використання повинен завдячувати, як нам здається, рефрену кондакарних поем, остаточно відносить канон до так званих іпакійних жанрів гімнографії.

Крім загальновідомого Xristw з напису до Різдвяного канону у тексті можна зустріти наступні теоніми: uw yeo – "Син Божий" (акростих); naj – "Цар" (акростих); despthw – "Владика" (ірмос 1-ої пісні); sow patr ka brotow – "Отцю подібний (єством) і людям" (ірмос 1-ої пісні); lgow – "Слово" (1 тропар 1-ої пісні); mignta morf" t" broths& yen – "із людським образом поєднаний Бог" (1 тропар 1-ої пісні); sumpayw – "Співчутливий" (2 тропар 1-ої пісні); atw ka brotw kriow – "Сам і людина, І Господь" (2 тропар 1-ої пісні); eergthw – "Добродій" (ірмос 3-ої пісні); panteppthw – "Всевидющий" ( ірмос 3-ої пісні); mkar – "Благий", "Блаженний" ( ірмос 3-ої пісні); naj Xristw, sprvw sarkomenow – "Цар Христос, що плоттю став безсіменно" (1 тропар 3-ої пісні);non brfow – "Мале Дитя" (ірмос 4-ої пісні); cistow – "Всевишній" (1 тропар 4-ої пісні) і т.д. Не менш яскраво цей невеликий канон характеризує і Богородицю, відповідно називаючи її: krh – "Діва" (ірмос 1-ої пісні); gastr giasmnh – "Освященная Утроба" (1 тропар 1-ої пісні); flektow btow – "Купина Неопалима" (1 тропар 1-ої пісні); nmfh – "Невіста" (1 тропар 3-ох пісні); numfetow krh – "Діва неневісная" (2 тропар 3-ої пісні); row – "Гора" (ірмос 4-ої пісні); sfragismnh nhdw – "запечатана Утроба" (3 тропар 4-ої пісні); mter gn – "Матір чиста" (1 тропар 9-ої пісні); plh kekleismnh – "Врата зачинені" (1 тропар 9-ої пісні); parynow xrantow – "Пречиста Діва" (2 тропар 9-ої пісні).

Цікавим також є синонімічний ряд дієслів із домінантою lgv – "говорити": dojzv – "прославляти", liganv – "оспівувати", promhnv –"передрікати", adv – "співати", sbv – "вшановувати" (співом), telv mnon – "присвячувати гімн", domai – "благати", gaurv – "вихвалятися", mnv – "оспівувати".

Досі залишається невідомим, чи існує між тропарями канона й ікосами кондака зв'язок літургічної спадкоємності. Швидше за все, з упевненістю можна сказати наступне: ірмос разом із тропарями канона й ікоси кондака великою мірою належать до однієї гімнографічної традиції – сирійської, а також наголосити на подібності самого принципу побудови ікосів кондака