LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексико-тематичні парадигми у поетичному ідіолекті Євгена Гуцала

аналізу, а також кількісні підрахунки.

Наукова новизнадисертації визначається тим, що вперше в українському мовознавстві проаналізовано лексико-тематичні парадигми поетичного ідіолекту Є. Гуцала в функціонально-семантичному аспекті. Новим у дисертаційному дослідженні є також з'ясування того, що: лексико-тематичні парадигми є важливим конструктом для характеристики концептуально значущих для митця образів, неодмінним складником індивідуально-образної картини світу поета.

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні концептуальних засад лінгвістичного аналізу особливостей художнього ідіолекту на матеріалі поезій Є Гуцала, з'ясуванні ролі домінантних лексико-тематичних парадигм для характеристики індивідуально-авторської мовно-образної картини світу митця.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у практиці викладання курсів лексикології сучасної української літературної мови, лінгвістичного аналізу художніх творів, стилістики художнього тексту, а також при підготовці спецкурсів з проблем лінгвопоетики, стилістики.

Апробація дисертаційної праці. Результати дослідження доповідалися на Міжнародній науковій конференції "Мова у слов'янському культурному просторі" (Умань, 2002); Міжнародній науковій конференції імені проф. Сергія Бураго "Мова і культура" (Київ, 2002); VІІІ Міжнародній науковій конференції "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ, 2002); Міжнародній науковій конференції за участю молодих учених "Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження" (Київ, 2003); Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею професора І.К.Кучеренка і професора Н.І.Тоцької (Київ, 2003); загальноуніверситетських звітно-наукових конференціях (Умань, 2003, 2004); регіональному науково-методичному семінарі "Лексика у синхронії і діахронії" (Умань, 2004); всеукраїнському науковому семінарі "Семасіологія: сучасні парадигми дослідження" (Умань, 2005).

Структура роботи підпорядкована досягненню поставленої мети та завдань. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури (243 позиції). Загальний обсяг дисертаційного дослідження – 175 сторінок.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У "Вступі" обґрунтовано актуальність дисертації, визначено об'єкт та предмет наукового дослідження, сформульовано мету та завдання, окреслено основні методи дослідження, розкрито наукову новизну, висвітлено теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі – "Теоретичні засади дослідження"– висвітлено поняттєво-категорійний апарат лінгвопоетики як філологічної дисципліни, описано особливості мовної картини світу як ментально-лінгвістичного і індивідуально-авторського феномена, визначено місце і функції лексико-тематичних парадигм у художньому ідіолекті.

Сучасна лінгвопоетика характеризується посиленням уваги до питань семантичного переосмислення художнього слова, збагачення його змісту. Як слушно відзначають дослідники, одним із актуальних завдань сучасної лінгвістики є аналіз семантичних особливостей образного слова, виявлення на цій основі певних закономірностей розвитку словника поетичної мови.

Незважаючи на значний обсяг досліджень проблематики мови художньої літератури, залишається ряд нерозв'язаних питань лінгвопоетики, зокрема питання індивідуалізаційної семантики і естетики слова.

Художня мова найбільш повно втілює найкращі якості національної мови, її творчі можливості, багатство образних засобів і точність у вираженні думки. Перед лінгвістичною поетикою постає завдання зрозуміти поетичний ідіолект як імпліцитно організовану, функціонально-орієнтовану систему , динамічну в своїй основі.

Митець на основі загальномовної своєрідно моделює власну, індивідуальну картину світу. Поняття індивідуального стилю є основною категорією у сфері лінгвістичного вивчення поетичного тексту. В. Виноградов визначає індивідуальний стиль як своєрідну, історично зумовлену, складну, але таку, що представляє структурну єдність систему засобів і форм словесного вираження в її розвитку. При аналізі художньої мови постає питання розрізнення ідіостилю і ідіолекту. В "Літературознавчому словнику-довіднику" (1997) ідіолект трактується як "індивідуальне мовлення, що пояснюється місцем проживання, віком, фахом, соціальним станом, загальним рівнем культури певної людини. Ідіолект як мовна характеристика особистості не тільки окреслює особливе, а й розкриває розмаїті аспекти мови як загальнонаціонального феномена, її невичерпний потенціал". Тим самим можна сказати: ідіостиль митця формується на основі його ідіолекту. Поетичний ідіолект виступає як поетичний світ, а структурні зв'язки всередині цього світу відповідають зв'язкам всередині функціонально-орієнтованої системи поетичної мови.

Поетичний ідіолект Є. Гуцала – це творчий вияв літературної загальнонародної мови, що ґрунтується на ідейно-художній своєрідності, зумовленій особливостями таланту, світоглядом, життєвим досвідом, характером, загальною культурою. Численні реалії культурно-етнічного життя, що подибуємо в його поезії, світ природи і людини у переплетенні дивовижної образності – все це глибоко природний і водночас оригінальний гуцалівський світ слова.

Мовна картина світу, яку сприймає і якою живе людина, з одного боку, співвідноситься з мовною картиною етноспільноти, а з другого – є індивідуальним продуктом самого мовця. Вбираючи в себе обидва види етнічного коду, колективного та індивідуального, мовна картина ідентифікується в особливостях слововживання, характері семантичного наповнення мовних одиниць, експресивному їхньому забарвленні, що по-різному реалізується в різних видах комунікації.

Синтагматично-парадигматичні характеристики текстових структур, зокрема художньої літератури, є важливими при дослідженнях індивідуально-авторської поетики. Як відомо, групи слів, що виділяють на основі логічних зв'язків, становлять тематичні групи. Якщо вони характеризуються певними спільними для них ознаками, певним способом упорядкування, своєрідною перспективою, що задає "співвимірність" явищам під одним кутом бачення (наприклад, на рівні ідіолекту), то утворюють лексико-тематичні парадигми.

Парадигмотвірною лексемою може виступити практично будь-яке слово, проте здебільшого парадигматичні ряди розглядаються на основі того чи того концептуального слова, слова-ідеологеми, базового слова. Лексико-тематична парадигма через структурованість смислової організації включає в себе базове слово-ідеологему – як родовий ідентифікатор спільної теми і спільного комплексного смислу, об'єднує численні слова-конкретизатори (варіатори) спільної теми і спільного комплексного смислу, що є важливим засобом формування тієї чи тієї поетичної картини світу.

Парадигматика на рівні ідіолекту дає змогу окреслити певні лексико-тематичні ряди, що є визначальними для творчості конкретного митця, описати смислові, емотивні, функціональні відношення між окремими компонентами цих рядів, а також іншими компонентами більших чи менших дискурсивних одиниць.

У другому розділі – "Лексико-тематичні парадигми флори і фауни" – проаналізовано ряди флоролексем і зоолексем, парадигматичні типи відношень, що реалізуються на рівні