LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексико-тематичні парадигми у поетичному ідіолекті Євгена Гуцала

тематичних, образно-динамічних структур у поетичних творах Є. Гуцала.

Лексико-тематична парадигма флоролексем у мові поезій Є. Гуцала представлена підпарадигмами дендролексем; злаків, квітів і трав; кущів і чагарників.

Одне з чільних місць у лексико-тематичній парадигмі флоролексем поетичних творів Є. Гуцала займає підпарадигма дерев, представлена такими номінаціями, як дуб, яблуня, груша, клен, береза, тополя, горобина, верба, сосна, ялина, явір, липа, бук, слива, осика, акація, вільха, горіх тощо.

Потрапляючи в різне контекстуальне оточення, та чи та флоролексема, що переважно вживається для позначення пейзажних деталей, картин природи, здатна нести відповідне смислове навантаження, власне характеристичне щодо певних подій, явищ. Так, елементами осіннього пейзажу в поезії Є. Гуцала активно виступають такі флоролексеми, як береза, ліщина, калина, ялина, клен, осика, дуб, означуючи краєвид у межах широкого контекстуального простору, наприклад: Ходімо в ліс осінній як на свято, / ходім на карнавал в осінній ліс – / багатоокий, радісний, горлатий! / Ходімо до дубів і до беріз; Осінь усміхається, зітхає. / Золотом стіка додолу клен. / Сутінками року називають / місяць листопад іще здавен.

Флоролексеми в мові поезії відіграють важливу роль для вираження духовного світу, різноманітних почуттів людини: щастя, радості, смутку, тривоги тощо. Ідею психологічної єдності людини і природи у поезії Є. Гуцала вдало ілюструють поетичні тексти з образами-флоризмами, що передають внутрішні почуття ліричного героя: Вона [липа] якась зажурено-весела, / журу веселу уділяє й нам... / Не липа, а співаюча капела, / невигаданий ритуальний храм.

Зближуючись з елементами інших тематичних груп лексики, флороназви здатні репрезентувати найрізноманітніші образно-смислові, емоційні контексти. Заслуговують на увагу поєднання флоролексем із релігійно-церковними назвами, внаслідок чого виникають метафоричні утворення, які конотують значення врочистості, радості: Клен гостролистий – наче храм, / в якому все урочистим золотом горить. / Ще й правиться у храмі золотому: / синиця править в цю святкову мить; Каштан – неначе церква великодня / у сяйві грон, що схожі на свічки; Світильники беріз у лісі загорілись. / Освітлений, як храм, стоїть осінній ліс.

Образ берези, поєднуючись у поетичному тексті з лексемою Спаситель, виступає символом чистоти, моральності, напр.: В зелену ріку забрели білоногі веселі берези / в текучих шовках, які вітряться, плещуть і липнуть до ніг, / і сіре сузір'я гусей майорить на зеленому плесі, / і вітер, немов малолітній Спаситель, по водах побіг. Проте, потрапляючи в іншу тематичну парадигму, цей образ здатен конотувати абсолютно відмінну семантику – „страху, жаху": ...берези світяться, як ікла вовчі з ощиреної пащі в темну ніч.

Підпарадигма найменувань злаків, квітів і трав у поезії Є. Гуцала представлена лексемами пшениця, жито, гречка, просо, незабудка, ромашка, нагідки, барвінок,чебрець, звіробій, любисток, м'ята, подорожник тощо. Ці назви виконують різні стилістичні функції, акцентують увагу читача на морально-етичних проблемах: Рятуємо злаки. А потім рятуємо квіти. / Рятуєм світанки – від кіптяви, гару й димів. / Рятуємо тишу, щоб в тиші мовчати й радіти. / Рятуємо вулицю від голосних двигунів.

Слово квітка, що виступає родовим поняттям, гіперонімом щодо видових назв, здебільшого активізує просторову семантику, функціонуючи в ролі пейзажного елемента. Високим ступенем продуктивності та розмаїттям конотативних співзначень відзначається образ квітки у поєднанні з поняттями мистецької сфери: Епітети пожовкли – біля тину / клубки рудого полум'я лежать. / Неначе квіти, засипають рими, / і, наче діти, на долоні сплять.

Образ розквітлої квітки поширюється на комплекси порівняльно-фігурального типу, наприклад, з метою поетизації життєдайної літньої пори року: Літуймося і ми з тобою влітку – / літується ще літо на вустах! – / отак літуймось, як розквітла квітка, / отак літуймось, як розквітлий птах.

Образ зів'ялої квітки сповнений виразного пейоративно-оціннісного відтінку з символічно значущим компонентом "згасання життєвих, природних сил": Хори летять журавлині, / як споконвіку літали, / а за лозиновим тином / скільки вже квітів зів'ялих!..

Особливо високою частотністю у поезіях Є. Гуцала вирізняються флоризми, що становлять підпарадигму номінацій кущових і чагарникових рослин, – калина, хміль, терен, шипшина. Образ калини – традиційний для української символіки. Образ рідного краю в поезії Є. Гуцала найчастіше постає у контекстах саме з компонентом калина, як-от: Ніч весняна цвіте, мов калина, / ніч – як білий калиновий птах... / Припаду до грудей Батьківщини, / поцілую в зелені вуста; Ти ж бо українка, Україно, / стрічкою в косах твоїх – Дніпро, / ти моє безсмертя солов'їне, / плоть моя калинова і кров; Ти ж бо українка, Україно, / як твої лелеки й журавлі, / у твоїх очах співа барвінок, / і калини гілка на чолі...

Як загалом у словесно-символічному світі, так і в поезії Є.Гуцала флоризм калина виступає на позначення дівочої краси, жіночої долі. Асоціативний комплекс калина – врода – доля є своєрідним композиційним стрижнем таких поетичних рядків: Я слухати, мабуть, не перехочу / твоїх пісень мелодію просту, / бо ти – калина, врода ти дівоча, / бо ти – жіноча доля у цвіту.

Флоролексема калина як символ кохання відзначається конотаціями світлих, непотьмарених почуттів, радості спогадань: А в згадці, радістю повитій, / ота любов чомусь свята, / й горять під попелом щомиті / твої калинові уста. Проте у ряді контекстів цей образ виступає елементом емотивно-оцінного комплексу "калина – жар – любов – біль", де визначальними постають конотації, провоковані компонентом "біль": Ти мені обіцяла писати... На аркушах листя, / від морозу схмелілі, самі обернувшись на хміль, / чи то грона калини горіли сузір'ям жаристим, / чи твоєї любові світився калиновий біль.

Поетичні контексти з флоризмами хміль, шипшина, терен особливо виразні при зображенні явищ природи, в ліричних замальовках, наприклад: Знов ластівки у небі зацвіли, / вода в Дніпрі цвіте зеленим хмелем. / Прийди до мене ввечері, коли / зоря вишневі рушники простеле; Вечір темніє й колющиться, наче колюче терня.

Флоризм терен у мовностилістичній системі Є. Гуцала виступає репрезентантом мотиву подолання життєвих труднощів, при цьому опоетизовуються такі риси характеру людини, як цілеспрямованість, непокірливість: Вділи мені, доле, за обрій тернову дорогу / і зорі тернові вділити також не забудь, / щоб терном із неба вони опадали під ноги, / щоб в зоряних тернах терновий верстався мій путь.

Авторське переосмислення духовних цінностей, творчого кредо митця набуває ідеї взаємозв'язку власної долі з батьківщиною, рідною мовою. У культурно-поетичній системі Є. Гуцала флоролексема терен актуалізує семантичну ознаку "чесність", що є виразником громадянської позиції, індивідуально-творчої манери автора: Вділи мені, доле, тернового чесного слова, /тернової муки на роки тернові мої, / вділи мені, доле, тернової рідної мови, / а в ній хай співають тернові мої солов'ї! Тернове слово митця стає сутністю живої природи, зрештою, сутністю, що утверджує саме життя: Як добре жити – світить цвіт шовковиць, / і коник дикий полум'ям горить / і тернослив терновим каже словом / про