LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-тематичні парадигми у поетичному ідіолекті Євгена Гуцала

те, як добре в цьому світі жить!

Флористична лексика є неодмінним складником численних образних побудов у поезії Є. Гуцала, зокрема порівняльних, що характеризуються такими семантичними корелятами, як рослина – людина, людина – рослина, рослина – абстрактне поняття, рослина – історична реалія та ін.

Лексико-тематична підпарадигма тварин включає назви свійських тварин (баран, віл, гуска, качка, кінь, лоша, кіт, кріль, коза, корова, теля, курка, півень, свиня, собака); назви диких тварин (білка, бегемот, бобер, вовк (сіроманець), гіпопотам, дикобраз, єнот, заєць, зубр, ігуана, їжак, кажан, кріт, лев, лис, нутрія, лось, миша, носоріг, олень, росомаха, тхір, щур, як).

Лексеми вовк, вовчий зазвичай пов'язані з семантикою злості, ненажерливості, лиходійства. Натомість у Є. Гуцала ця міфологема набуває нового смислового забарвлення, а саме – страждання, муки: Заворожили ворожбити, / зачаклували чаклуни / колись мене у цьому світі, / таки вони, / таки вони! Щоб ми були у шкурах завше, / щоб вовчий звікували вік, / щоб я не грав на скрипці, знавши / лиш вовчий рик, / лиш вовчий рик. Поет у „Баладі про вовків" вдається до створення художнього образу нареченої, жениха і скрипаля, розгортаючи магічну оповідь про те, як постали з вовчих шкур отих: / з одної шкури – наречена, / зі шкури другої – жених; Між молодої й молодого / зі шкури вовчої постав / скрипаль – на грудях скрипка в нього, / скрипаль в руці смичок тримав.

Образ лисиці, зокрема і в народнопоетичній творчості, асоціюється з хитрістю. У вірші „Лисиця-вогнівка" Є. Гуцало вдається до переосмислення цього символу, опираючись на художню паралель „лисиця – мисливець". Зоолексема лисиця змінює свою традиційну конотацію на позитивну, натомість відповідної негативної семантики набуває слово мисливець, як, до речі, і в іншому вірші, де лисиця стає авторським символом волі, а в лексемі людина модифікуються асоціації, пов'язані з байдужістю і безжалісністю: І мало людей, де вовки, їжаки і кроти... / Й нікому чомусь не цікава звичайна лисиця: / узявши у зуби маля, йому нору знайти / запрагла вона і по клітці тісній метушиться.

У віршових текстах для дітей образ матері-лисиці суголосний образам людських матерів – з ніжним, лагідним ставленнм до своїх малюків: Лис не спить, / не спить лисиця, / й лисеняткові не спиться / не лежиться, / і лисиця / лисеняткові співає, / лисенятко колихає. / – Спи, малятко, / спи, писклятко, / спи, сіреньке лисенятко, / спи, мазунчик, / спи, лизунчик, / спи, брехунчик, / спи, пустунчик, / спи, скакайло, / побігайло, / неслухняне неслухайло, / спи, малий нерозумака, / невмивака, невзувака.

Лексико-тематична підпарадигма назв птахів представлена такими орнітонімами, як: ворона, ґава, гагара, голуб, горобчик, грак, жайворонок, зозуля, крук, ластівка, одуд, перепелиця, синиця, снігур, сорока, чапля, шпак. Порівн. лише на прикладі однієї строфи з вірша "Поезіє, хто батько твій? Хто мати?": Є в цьому світі – перепела пісня, / і дрохви свист, і стрепета політ, / сови й сича нічні зізнання пізні / і солов'я швидкий, смертельний шріт .

Парадигматика семантичної категоризації орнітонімів на основі різних характеристичних ознак може бути представлена таким чином:

Вигляд птаха: Співа зозуля – птаха сіробока, / якась іржаста і якась руда; Гніздилась і чегвара на лиманах – червоний дзьоб, надійних два крила.

Поведінка: Сойка-непосида метушиться, / дбає про запаси для зими: / під коріння, в мох, в опале листя / все хова й хова свої корми; Лише на світ благословиться, /як шлюбні пристрасті киплять: /пита синиця – у синиці і соловей – у солов'я.

Присутність у світі людей: Скажи, зозуле, скільки мені років / ще жити; Оті листи, що, може, від зозулі, / від горлиці, а чи від глухаря, / оті листи, які нам шле минуле, / оте минуле, що не помира...

Той чи той ортонім у поетичному тексті виконує певну композиційну роль, є носієм відповідної емотивної експресії.

Метафорика з орнітонімним компонентом представлена головним чином а) предикатами, що характеризують предмет на основі порівняння з зоонімом, напр.: Ніч опівночі озвалась совою; б) дієсловами, які мають вказівку на розвиток, рух, дію, напр.: Знов ластівки у небі зацвіли.

Третій розділ – "Лексико-тематичні парадигма простору і часу" –присвячено описові основних лексичних, образно-смислових одиниць на позначення просторово-часових реалій і явищ.

У поезії Є. Гуцала простежуємо змалювання простору у двох вимірах: земному й небесному. Для вираження простору „верху" поет послуговується лексемами сонце, місяць, зірка, хмара і т. ін., що представляють концепт неба. З простором "низу" пов'язується ряд таких лексичних одиниць, як земля, поле, степ, ліс, море, річка та ін.

Часова парадигма представлена номінаціями типу минуле, майбутнє, сучасне, ера, епоха, вік, день, ніч, тиждень, місяць, рік, весна, літо, осінь тощо.

Поетика зоряного неба в мовотворчості Є. Гуцала характеризується широтою осмислення конкретних реалій, введення їх в образний контекст, де діють різні чинники динамізації, композиційної організації, асоціативних перенесень тощо. Так, у небесному просторі Є.Гуцала бачимо зірки пшеничні й житні і зірки вівсяні, тут небо безмежне, як і поле, де полишає свій слід "птах радощів і птах журби", де, зрештою, відбувається трансформація образу зірки в символ – зірки традиційно виступають вісниками долі: Та знаю: в небі сіяти не перестане – / нехай співа птах радощів чи птах журби! – / зірки пшеничні й житні і зірки вівсяні – / зірки своєї хліборобської судьби.

Традиційно високе звучання мовосимволу зірка в поезії Є. Гуцала набуває ліричної, романтичної наснаженості, природно поєднуючись з народнопоетичною символікою. Символом духовності у таких образних структурах часто виступає слово душа. Паралель душа – зірка підтримує смисловий ряд „аркуш", „небо", „вірш", що вводить у світ високої, духовної творчості: Обдумай все. І зваж, як треба. / На чистім аркуші душі, / алмаз зорі діставши з неба, / алмазом вірші напиши.

У поетичному континуумі Є. Гуцала фігурують цілі сузір'я – Козерога, Водолія, Риб, Південний Хрест: Зірки складають в сузір'я Козерога, / в сузір'я Водолія чи в сузір'я Риб / і в небесах йому означують дорогу / так , як лиш зорі і означувать змогли б; Океан над ними хвилю стеле, / В небесах горить Південний Хрест. Важливим компонентом зоряного неба є найменування Чумацький Шлях, що отримує в поетичній мові різне семантичне наповнення. Насамперед Чумацький Шлях як реалія неба репрезентує лексему чумак з промовистою земною назвою ("чумакування – специфічна риса історичного життєвого укладу українського народу" (Л.Масенко): Ген на Шляху Чумацькому куриться вихор – вертаються із Криму срібні чумаки...

Образна орбіта Чумацького Шляху розгортається у зв'язку з поняттями курган, списи, щити, мечі, коні, воли, птахи, які відтворюють атмосферу історичної тяглості народу, повернення до його праглибин минулого:

Кожен з нас – мов курган край Чумацького битого Шляху,

де поховано списи, щити і двосічні мечі,
де поховано коней, волів, де поховано птахів,
що, поховані, прагнуть однак позбиратись в ключі .

Зі словосполученням Чумацький Шлях асоціативно пов'язані поняття вічності, нескінченності і незнищенності світу