LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексико-тематичні парадигми у поетичному ідіолекті Євгена Гуцала

природи, а звідси – і людського буття: Наша мить – це краплина, в якій віддзеркалилась вічність. Вічність – присуд природи, якому підвладні усі. Край Чумацького Шляху жили і живем на узбіччі, В галактичному поросі, на галактичній росі .

Семантично спорідненим найменуванням до астроназви Чумацький Шлях виступає Чумацький Віз, що реалізується в поетичних рядках, зближуючись з лексемою закотився (узус не передбачає поєднання закотився Чумацький Шлях), порівн.: Із печалі на гони небесні, на зоряні гони, / з молодим чумаченьком закотився Чумацький Віз, / бо калини подерто узорену плахту червону, / бо дівочі узори намиста розсипано скрізь .

Не менш поширені в поезії Є. Гуцала і образи сонця, місяця. Поетичне перетворення слова сонце в межах контексту відбувається на основі асоціативних зв'язків з іншими образами в системі твору, напр.: сплюндровано поле навалою вражою. / Сонце в небі здається, либонь, бараболею – / для дітей недоступною і недосяжною. Від досить традиційного образу підкова місяця до оригінального порівняння "місяць – мов журба" (Пожуримось, бо чом не пожуритись, / коли у небі місяць – мов журба) – такий творчий діапазон використання космоніма місяць у поетиці Є.Гуцала.

Одним із центральних компонентів парадигми "низу" є лексема земля, що актуалізує семи „місце життя і діяльності людей", "рідний край, Батьківщина", напр.: Ми живемо отут, на землі, край Чумацького Шляху, / на узбіччі, де пахне полин і блакитний чебрець.

У поезії Є. Гуцала Земля – це і планета в безмежному космосі: Земля із відстані великої – зоря, / хоча вона й лишається Землею, / і кожен з нас також стає зорею, / що в галактичних не минається морях . Проте космізм зовсім не поглинає, не нівелює земної краси, космос – як своєрідне тло для вічного дива з зеленим гіллям і солов'їним співом, ім'я якому – Земля: У ночі травневі скрипкове зелене гілля / Цвіло солов'ями, світилося шалом пташиним, – / І вічним органом здавалася вічна земля, / Що в космосі лине на крилах слабких, солов'їних .

Концептуальним у поезії Є. Гуцала є поняття степ. Образ степу проходить через усю творчість поета, виражає горизонтальний простір "низу" і виступає як у прямому, так і в узагальненому значенні, стаючи символом пам'яті, правічної давності. Через образ степу постає історичне тло з відповідними маркерами конкретної епохи.

Таким чином, крім просторових характеристик, слово степ має ще й часові, які виражають плин історії. З цього приводу Н. Сологуб зазначає, що "степ – це товща часу", де знаходять своє відображення різні епохи, сигналами яких (мовними знаками історії) виступають конкретні історичні факти , історичні імена, назви місцевостей, напр.: О степ половецький, криваве розбійницьке щастя, о степ половецький, людського життя сіножать; Чаїться степ, як дикий печеніг.

Лексеми на позначення часу і простору часто виступають засобами зображення світу як цілісної системи. Поряд бачимо назви, які змальовують як простір "верху", так і "низу", що є свідченням поліфонії просторової семантики в поезії Є. Гуцала, наприклад: Степ, наче груша, розцвів і цвіте в надвечір'я. / Небо тече, мовби сизого часу ріка. / Скільки в степу лебединого згублено пір'я – / воском зліпи собі крила, неначе Ікар.

Існує система координат на позначення просторовості, що обіймає і горизонтальні, і вертикальні лінії, які поєднують, стають проміжними ланками між небом і землею, створюючи об'ємний образ рідної природи, напр.: поле – струмок – вітер – небо: В екстазі – вересень і поле, / тече, немов димить, струмок, / на вітрі вишито тополі, / на небі вишито пташок.

Природа є важливим компонентом образів пір року. Пори року, що виступають репрезентантом календарного часу, в поезії Є. Гуцала представлені в усій повноті тематично-образного вираження (Благословляю ранній листопад, / містерію осінніх самоспалень, / коли в ім'я весняних вдосконалень / згоряє поле і згоряє сад; Ще день, ще два – і осінь обнесе / усе з душі, чим влітку багатіла. / Й зимі під ноги опаде все те, / чим навесні втішалась і раділа), нерідко в антропоморфізованих контекстах з наскрізними звукозображальними комплексами ( наприклад, з домінантним алітеративним "с": Знов прийшла на землю осінь, / розпустила сиві коси, / а у неї в сивих косах / позаплутувались оси; Дуже любить осінь / оси, / що бринять у сивих косах, / і, мабуть, / що через оси / та й назвали осінь – / осінь ).

У четвертому розділі – "Колористична пардигма" – у функціонально-семантичному аспекті проаналізовано домінанти лексико-тематичної парадигми колоративів у поезії Є. Гуцала (хроматичні та ахроматичні кольороназви).

Колористична лексика в творчості Є. Гуцала обіймає народнопоетичну і індивідуально-авторську символіку, що відбиває загальнокультурний та історичний досвід, національні і світові традиції. Лексико-тематична парадигма кольоролексем нараховує 1576 слововживань. До неї входять як лексеми на позначення власне кольору, так і образно-стилістичні одиниці, які передають асоціативну колірну ознаку. Зафіксовано такі одиниці на позначення кольору: білий– 300, золотий – 156, чорний – 135, зелений – 122, срібний – 98, блакитний – 92, синій – 82, сивий – 69, червоний – 69, голубий – 61, жовтий – 54, сизий – 39, сірий – 30, рудий – 27, бурштиновий – 19, мідний – 17, бронзовий – 15, карий – 14, багряний – 11, бурий – 10, мармуровий – 9, черлений – 9, ярий – 9, рожевий – 8, іржастий – 7, вишневий – 6, смарагдовий – 6, красний – 5, строкатий – 4, русий – 4, фіолетовий – 4, оксамитовий – 3, оранжевий – 3, попелястий – 3, рум'яний – 3, блават – 2, бузковий – 2, ліловий – 2, малиновий – 2, пурпурний – 2, сріберний – 2, багровий – 1, бездонного ультрамарину – 1, брунатний – 1, буланий – 1, волошковий – 1, землистої умбри – 1, зів'ялого маку – 1, ізумрудний – 1, калиновий – 1, колір слонової кістки – 1, лазурний – 1, лимонний – 1, лазуровий – 1, малахітовий – 1, фосфоричний – 1, перламутровий – 1, половілий – 1, черешневий – 1. Слів-композитів – 44: червоно-бурий, чорно-білий, жовто-іржастий, вохристо-жовтуватий, земно-бурий, сіро-жовтий, чорно-рахманний, зелено-оксамитний, яскраво-синій, блідо-рожевий, темно-голубий та ін.

Як зазначають дослідники, загалом у художніх текстах українських авторів найчастотнішими є кольоропозначення чорний, червоний і білий. У поетичній мові Є.Гуцала, за нашими підрахунками, переважають білий, золотий і чорний кольори.

Розглядана лексико-тематична парадигма поетичного ідіолекту Є. Гуцала представлена цілим рядом синонімічних груп, що становлять окремі підпарадигми кольороназв:

1. Ахроматичні кольори:

- білий, мармуровий, білосніжний, колір слонової кістки;

- чорний, чорно-рахманний;

- сірий, сивий, сизий, срібний, попелястий.

2. Хроматичні кольори:

- червоний, багряний, темно-червоний, малиновий, кривавий, рум'яний, рожевий, пурпуровий, блідо-рожевий, мідяний, рудий;

- жовтий, золотий, золотаво-карий, золотисто-жовтий, жовто-золотий, жовтогарячий;

- зелений, зелено-оксамитовий, смарагдовий;

- синій, голубий, блакитний, темно-голубий, яскраво-синій, світло-голубий, металево-синій, фіалковий, фіолетовий, ліловий.

Кольороназви у творчості Є. Гуцала виконують роль як прямих номінацій, так і виступають складниками численних образних, зокрема метафоричних, побудов: Тут губи беріз