LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексико-фольклористичні одиниці як складові ідіостилю Д.Міщенка (за історичною трилогією “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата”)

лекси-
чних та інших форм мови такі, що найкраще відобразять потрібний зміст, будуть відповідати мовній манері
митця. Поняття стилю співвідносне не просто з індивідуальними мовними засобами автора, а й з індивідуа-
льним сприйняттям, розумінням і відповідним мовним вираженням.
Мова як надзвичайно важливий оберег колективого досвіду “є складовою частиною культури” [2, с.
87]. Загальновідомо, що основою всіх одиниць ідіостилю є світобачення письменника. Тому проблема до-
слідження індивідуального стилю тісно пов’язана з проблемою мовної картини світу та проблемою мовної
особистості письменника.
Літературний твір свідчить про детермінованість стилю не лише й не стільки авторським добором екс-
пресивних засобів, скільки “стилем жанру й темою, тобто загальним планом твору, який формується
об’єктивним змістом, який не існує поза суб’єктивним віддзеркаленням цього змісту, і замислом, у якому
мета, конкретний мотив і адресат певного висловлювання чи всього твору” [3, с.200]. Зміст у такому розу-
мінні домінує під час добору мовних засобів. Конкретний об’єкт письменника виражає такою мовною фор-
мою, яка відповідає історичним, суспільним і конкретним обставинам.
Серед мовних особливостей трилогії, які допомогли створити колорит епохи VІ – VІІ ст., С.Пінчук за-
значає “староруські слова та вирази, зокрема досить щедро почерпнуті зі “Слова о полку Ігоревім”, нарешті
цілий пласт не досить численної, але часто вживаної архаїчної лексики, для пояснення якої автор навіть
зладив словничок” [11, с. 4]. Історизми й архаїзмиєважливим мовно-стилістичним засобом для відтворен-
ня певної історичної епохи.
Історизми – це єдині назви зниклих предметів та явищ дійсності, що виконують у мові головним чином
номінативну функцію. Вони в трилогії вживаються на позначення:
– міфологічних постатей: Дажбог, Сварог – боги сонця, Лада – богиня шлюбу, мати любові і добра;
Обида – богиня нещастя;
– посад, військових звань та соціального стану: волостелин – володар не належної общині маєтності, зе-
мельного наділу; стратиг – командир окремої частини війська; схоларії – ті, що належали до схол, на-
вчального корпусу імператорської гвардії; центуріон – командир маніпули; кавхан – у кутригурів –
найвищій воєначальник після хана; навікулярій – капітан, власник судна тощо;
– назви зброї, військового спорядження: сулиця – спис; тула – чохол для стріл, сагайдак;
– назви часових періодів: студень – грудень; сухній – березень; зарев – серпень; червень – липень;
– обряди: пострижини (утинання волос отрочаті) – зрізання волосся хлопчику в 12 років перед відданням
його до опанування воєнною наукою; тризна – післяпохоронний пир, під час якого співали пісні, влаш-
товували ігри; треба – принесення жертви богам; воседля – обряд поселення пошлюбленої молоді в
оселю.
Архаїзми – “застарілі слова, словосполучення, граматичні чи синтаксичні форми, що вживаються в ху-
дожній літературі як прийоми з різними стилістичними функціями: для якомога точнішого відтворення ко-
лориту зображуваної історичної доби, для підкреслення особливостей мови персонажів минувшини <…>
для витворення семантичного синкретизму” [4, 64]. У текстовій тканині трилогії вжито архаїзми для назв:
– елементів одягу: дибаж – оксамит; калансува – шапка; корзно – плащ; кабот – верхній одяг князів тощо;
– назв предметів побуту, їжі: посмага – печений хліб; сита – напій, підсоложена медом вода; корчага –
посуд для вина, меду; лагвиця, окрини, опаниця – посуд; набіл – молоко; дикуша – гречка тощо;
– географічних назв: Понт Евксинський (Гостинне море) – Чорне море; Скіфія – візантійська провінція
при Дунаї, заселена слов’янами; Пропонтида – Мраморне море; Бина гора – Карпати; Істр – римська на-
зва Дунаю;
– родинних стосунків, суспільних положень, професій: вітець – батько, вогнещанка – господиня оселі,
скудельник – гончар та ін.
Зазначена лексика допомагає читачу відчути дух дохристиянської доби, уявити предмети одягу та по-
буту тогочасних слов’ян, увиразнює реалізацію письменницького задуму щодо показу давнини подій, які
відбуваються в епопеї.
Розглядаючи роль діалектизмів у тканині художнього твору, В.Чабаненко зазначає, що “саме в ній гові-
рковий елемент часто вперше естетично оцінюється й піддається випробуванню на стилістично-виразову
придатність...” [12, с. 242]. Створюючи епоху, територіальну приналежність героїв трилогії, Д.Міщенко ви-
користав певні діалектні слова.
Мова тиверців була складним і неоднозначним явищем у зв’язку з численним переселенням різних
племен, здебільшого тих, що “були генетично пов’язані з деревлянами та західними кривичами” на терито-
рію Прутсько-Дністровського межиріччя, що спричинило “наприкінці VІІ – на початку VІІІ ст.” створення
“етнічно відмінної групи племен тиверців” [10, с. 85]. Сусідство Візантії та часті напади аварів також впли-
нули на мовний склад тиверців. Усі ці фактори слугували створенню особливого народного говору. У три-
логії діалектизми використовуються в мові героїв, характеризуючи їхню етнічну приналежність, характер,
культуру. Письменник уклав словничок деяких слів після кожної частини трилогії. Наприклад, люд – люди,
народ; мелос – мелодія; ано – так; що й ну, йой – підсилювальні вигуки; вогневиця – запалення легень;
гандж – недолік; най буде так – хай буде так; слюб – з’єднання двох людей для створення сім’ї; стариня –
мати; пощо – чому; залубні – сани; єсьм – є; альбо – або; тать – злодій, грабіжник, убивця; се – це; яруга –
поселення; чо’ – що; тра’ – треба; пипелі, сопелі, дуди, перегудниці – музичні інструменти; каган – головний

Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
53

воєначальник у аварів; тудун – посадник, той, що його