LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексикографічна презентація дифузних дієслівних лексичних одиниць

І.М. Василюк. Лексикографічна презентація дифузних дієслівних лексичних одиниць

УДК 81'37

І.М. Василюк,

кандидат філологічних наук, доцент

(Житомирський державний університет імені Івана Франка)

Лексикографічна презентація дифузних дієслівних лексичних одиниць

У статті розглянуто особливості лексикографічної практики презентації та семантизації лексичниходиницьскладної семантичної будови – дифузних дієслів.

Люди завжди намагалися аналізувати та систематизувати всі відомі слова. Ці прагнення реалізувалися в лексикографічній практиці вивчення та упорядкованого представлення лексичних одиниць мови. Це виходить з базового положення про те, що об'єкт науки не може бути виключно однорідним явищем, що підлягає універсально-узагальненому опису: мова - це динамічна система створюваних і відтворюваних мовними органами знаків для предметів та явищ фізичної, психічної дійсності, а також правил сполучуваності цих знаків; це структуроване утворення, що має здатність висловити всю повноту людських уявлень та знань про світ. Існування мови у вигляді конкретних актів мовлення вимагає чітких правил та прийомів аналізу кожної лексичної одиниці у будь-якому словнику з метою розуміння слів та адекватного їх застосування у мовленнєвій практиці.

Важливим питанням мовної лексикографії є визначення обсягу слів, що вносяться до реєстру; ієрархічна будова словникової статті, вичерпна лексико-граматична класифікація всіх одиниць, що підлягають лексикографічному визначенню. Номенклатура словника складається з певної сукупності слів, кількість яких зумовлюється багатьма причинами (активний/пасивний запаси; лексикографічна нормативність /ненормативність; адекватне відбиття варіантності мови тощо): "Хороший нормативний словник не придумує норми, а описує ту, яка існує в мові" [1: 271].

Головною проблемою, що привертає увагу багатьох дослідників мови та лексикографії, дотепер є питання опису значення лексичних одиниць, коли йдеться, з одного боку, про мистецтво підбору та окреслення обсягу досліджуваних одиниць, з іншого - наука виявлення, визначення та опису вживання кожної з них. Історія мовної семантики з часів Х.К. Рейзига, М. Бреаля, М.М. Покровського являє собою поле відчайдушних суперечок стосовно тлумачення основних категорій семантики – семасіології та ономасіології – та "семантичних зрушень" або семантичної похідності лексико-семантичних варіантів (ЛСВ) мовного знака: чим далі слово відходить від свого етимона, тим слово в загальному розумінні означає одиницю мови, яка використовується для називання окремого поняття, і тим більше воно зазнaє впливу зовнішніх та внутрішніх факторів, що спричиняють різні модифікації. Соціалізовані знання стають фактом мови, що має знайти відповідне лексикографічне відображення. З точки зору лексикографічної практики лексичне значення – це не засіб реалізації якоїсь величини, а її наявність, а саме: присутність трьох складових – логіко-предметного змісту; єдності лексико-граматичних форм (варіантів); сукупності зв'язків, що характеризують валентність одиниць.

Особливої уваги заслуговують у цьому плані полісемантичні одиниці, що складають більшість будівних елементів будь-якої мови. Наявність значної кількості "ЛСВ-насичених" слів ставить проблему диференційованого опису лексико-семантичної спільності всіх властивих слову значень з урахуванням мовно-мовленнєвих характеристик певної лексичної одиниці. При двосторонньому підході до багатозначності – діахронічному та синхронічному – беруться до уваги як історичний розвиток слова (набуття ним варіативності – нових значень, змінювання існуючих – що відбиває складність взаємодії між ЛСВ окремого слова), так співіснування значень одного слова на певному етапі його існування як повнозначного елемента різних підмов. Розуміння мовного знака як єдності ЛСВ передбачає підхід до його семантики в таких термінах, як "семантична структура слова" та "структура значення". Під семантичною структурою розуміється сукупність ЛСВ, які знаходяться у відношенні один до одного в стосунках семантичної похідності. Зміна семантичної структури слова є головним джерелом полісемії. Усі значення, яке має слово, розташовані неоднаково в його семантичній структурі та по-різному вживаються в мові. Моносемантичні слова мають типово структуровані одно-однозначні конкретні характеристики, що описують лише певний референт.

У статті розглядаємо особливості презентації слів особливої семантичної будови, а саме – дифузних семантичних одиниць, дефінітивне визначення яких свідчить про складний набір двох видів ознак (сем) – семантичних (семи) та реляційних (релеми) та співвідношення інтенсіональних та екстенсіональних ознак у семантичній будові структурі слова. Дифузія – це семантична структура, в якій слово-знак позначує розширений до необмеженості сигніфікат та називає багаточисельні конкретні (але співвіднесені у свідомості людини) референти [див 2: 46-50]. Ця семантична структура характеризує чимало мовленневих одиниць різних частин мови: іменників – thing, matter, job, affair, dilly, прикметників –swell, good, bad, fit, дієслів – do, take, get, fix тощо: "General words <...> normally a subcategory of VAGUE LANGUAGE <...> enable a speaker to express attitudes and feelings without needing to locate an exact or precise referent. They are widely used in spoken discourse" [3: 16]. У випадку дифузних лексичних одиниць ми спостерігаємо неможливість вичерпного окреслення їх екстенсіональної зони, хоча словники позиціонують визначену кількість ЛСВ. Таке неправомірне ототожненни розширення сигніфіката з формуванням полісемантичної структури призводить до лексикографічної презентації дифузів як полісемантичних слів з чітко визначеною кількістю ЛСВ, що не є правильно. Говорячи про принципи організцації словникової статті, слід зважувати на слушну думку О.С. Ахманової про те, що необхідно уникати змішування різноманітних позначень слова, а саме різноманітності слововживань без зміни його змісту при великій кількості їх позначень, тобто плюралізму значень цього слова. Це помилка, що нерідко зустрічається в лінгвістиці та відображається в лексикографії [4: 29]. Таким чином, важливою є така характеристика (або коефіціент), як ступінь термінологізації даного словника, пропорція релевантних компонентів у відношенні до нерелевантних /criterial vs noncriterial/ у складі денотата в середньому [ 5: 220].

Високий ступінь дериваційної зв'язності між значеннями дифузної лексичної одиниці визначається, перш за все, широкою дистрибуцією цих ЛСВ, що зумовлюється здібностю семантичної структури слів-дифузів до необмеженого розширення, а, значить, до варіювання. Як відзначав Дж.С. Мілль, дії не утворюють класів, тому нетермінологічні у визначенні їх. Так, зіставне дослідження лексикографічного тлумачення дифузного дієслова to set у трьох словниках – двох тлумачних ( Concise Oxford Dictionary (COD),та Merriam-Webster's Collegiate Dictionary [6] and Thesaurus (MWCDT) [7]) та