LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лексикографія у Галичині в II пол. XIX століття

116
Снігирьова Л.М.
ФОРМУВАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЧНОГО ЗНАЧЕННЯ “КАРТИНА СВІТУ”

“продуктом тривалого історичного розвитку і об’єктом міжпоколінньої передачі досвіду”. [14, с. 6] Біль-
шість дослідників трактують термін “картина світу” як опис побудови світу і вираження реальної структури
природних явищ.
“Картина світу “ і “модель світу” є вираженням реальної структури природних явищ. Інакше кажучи,
“картина світу” – це модель реального (референтного) існуючого універсаму, який формується на мисленнє-
вому (понятійному, концептуальному) рівні та відображається в мовному (вербальному) просторі людського
досвіду. Поняття мовної картини світу включає дві пов’язані між собою, але різні ідеї: 1) що наукова карти-
на світу відрізняється від мовної і 2) що кожна мова “малює” свою картину світу, яка відрізняється від ін-
ших мов. Насамперед – це загальна, інтегральна “картина світу”, сукупність всього мовного змісту, відносно
постійна та повільно еволюціонізуюча у часі. Реконструкція мовної картини світу складає одну із важливі-
ших задач сучасної лінгвістичної семантики. Дослідження мовної картини світу ведеться в двох напрямках,
у зв’язку з названими двома складовими цього поняття. З однієї сторони, на основі системного семантично-
го аналізу лексики певної мови робиться реконструкція цілісної системи уявлень, яка відображена в даній
мові. З іншого боку, досліджуються окремі характерні для даної мови концепти, яким притамані дві власти-
вості: вони є “ключовими” для даної культури ( в тому розумінні, що дають “ключ” до його розуміння ) і
одночасно відповідні слова погано перекладаються на інші мови, або перекладний еквівалент зовсім відсут-
ній. Для усвідомлення складності відношень, які охоплюють поняття “мовна картина світу”, необхідно вия-
снити його лінгвістичний зміст, елементи, частини з яких складається мовна картина світу, що є для неї бу-
дівним матеріалом. Тому, у зв’язку з цим у лінгвістиці для вирішення питання треба використовувати “мов-
на модель світу”. Хоча поняття “мовна картина світу” й “мовна модель світу” співвідносні. Мовна модель
світу - це частина мовної картини світу.

Джерела та література
1. Жайворонок В.В. Проблема концептуальної картини світу та мовного її відображення. Ж. Культура на-
родов Причерноморья ТНУ №32, 2002
2. Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. Енциклопедичний словник.– К.: Артек,
1998
3. Планк М. Избранные труды.– М.: Наука, 1975.– 788с. Эйнштейн А. Влияние Максвелла на развитие
представления о физической реальности// Собрание научных трудов.– М.,1967. Т. 2,4
4. Соколовская Ж.П. “Картина Мира”. Системность. Моделирование и лексическая семантика. – Сімферо-
поль: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 1999. 176с.
5. Караулов Б.Н. Общая и русская идеография. – М.: Наука, 1976.
6. Гумбольдт В. фон. Избр. тр. по языкознанию.– М.: Наука, 1984, 396с.
7. Цитується за Соколовською Ж.П. “Картина мира”. Системность. Моделирование и лексическая семан-
тика...
8. Кramsch C. Language and Culture. – Oxford : Oxford University Press,1998. P.13. Подається за статтею На-
уменко Л.П. Концепт BUSINESS у англійській картині світу. Ж. Культура народов Причерноморья
№32, 2002
9. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // Вопросы языкозна-
ния.– 1995.– №1
10. Дем’яненко Н.Б. Фразеологічні одиниці на позначення ментальної діяльності людини як відображення
мовної картини світу (на матеріалі польської мови) ж. Культура народов Причерноморья №32, 2002
11. Караулов Ю.Н. Общая и русская идеография. – М.: Наука, 1976.– 335с. –
12. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // вопросы языкозна-
ния.– 1995.– №1.– 37–67с.
13. Никитина Т.Г. К вопросу о классификационной схеме фразеологического идеографического словоря //
Вопросы языкознания.– 1995.– №2.– 69–81.
14. Сукаленко Н.И. Отражение обыденного сознания в образной языковой картине мира.– К.: Наукова дум-
ка,1992.– 160с.

Соломко С.В.
ЛЕКСИКОГРАФІЯ У ГАЛИЧИНІ В ІІ ПОЛ. ХІХ СТОЛІТТЯ
(загальний огляд)


Мета цієї статті – показати загальний огляд лексикографічної роботи вчених Галичини ІІ пол.. ХІХ ст.:
створення тлумачних, перекладних та термінологічних словників.
Початок XIX ст. характеризується появою значної кількості граматик та словників української мови, які
з'являються на західноукраїнських землях.
Початок XIX ст. характеризується появою значної кількості граматик та словників української мови, які
з'являються на західноукраїнських землях.
В цей час у Галичині створилися сприятливіші умови для друкування різних праць українською мовою,
ніж у Східній Україні. У ІI половині XIX ст. розгортається боротьба за розвиток української літературної
мови на народній національній мовній основі. Розвиток української літературної мови, потреба лексично її
Точка зрения
117

нормалізувати викликали появу словників української мови і в Галичині. Актуальність даної теми полягає в
тому, що за останнє десятиліття майже ніхто не досліджував лексикографічну справу часів ХІХ ст., а, коли й
досліджували, то лише частково.Про потребу і причини появи словників у цей час О. Партицький так писав:
«Від 1848 р. дає ся потреба словаря у нас в Галичині сильно чути. Бесіди німецька, польська, російська
нами за помочею словарів і книжок добре вивчені; бесіда малоруська нам звичайно лишень остільки знана,
оскільки она для буденної потреби вистарчає. Вираження, котрі поза округ наших відомостей сягають, ми
зневолені викрадати з чужих словарів не знаючи, що письменність наша і нарід свої питомі вираження посі-
дають. От і причина, чому потреба словаря для нас так нагляща і нам – з виємком немногих – так сильно
почуває ся» [8].
Активізувалася словникарська робота вчених. Поряд з написанням граматик вони ще займалися вкла-
данням невеличких словничків, які мало кому відомі. Наприклад, одним із найактивніших збирачів матеріа-
лів до словника української мови 60-70-х роках і був І. Верхратський. З 1864 р. І. Верхратський починає
публікувати «Початки до уложення номенклатури й терминології природописної і народної», а потім і
«Знадоби до словаря южноруского». Потрібно відзначити, що і в «Початках...», і в «Знадобах...» автор пода-
вав не тільки слова поширені на західноукраїнських землях, а і в Східній Україні. Галичина стала в цей час
«центром розвитку української духовної культури» і «тут з 1873 р. працює Товариство ім. Т.Шевченка, яке
видає наукову літературу і фактично виконує функції української академії наук» [9] . І завдання про нагро-
мадження лексичного матеріалу на землях Західної України взяла на себе редакція «Записок Наукового то-
вариства ім. Шевченка». Так, як свого часу в «Основі», на сторінках «Записок», а за ними й інших пе-
ріодичних західноукраїнських видань, починають публікуватися матеріали для словника української мови.
Чільне місце в цій лексикографічній роботі посідають словники палеографічний опис пам'яток діалектної
мови, які регулярно додає до своїх праць І. Г. Верхратський.
Створюються також термінологічні та перекладні словники української мови. Першим термінологічним
словником вважають видання «Німецько-українського словника юридично-політичної термінології», який
вийшов у Відні. Пізніше цей словник переробив К.Левицький та видав його під назвою „ Німецько-руський
словар висловів правничих і адміністраційних” у 1893 році. З 1864 до 1879 І. Верхратський надрукував
шість випусків „ Початків до уложення номенклатури і термінології природописної, народної”,а в 1877 р. у
Львові видав «Знадоби до словаря южно-руского», В «Початках» лексикограф намагався розшукати до ла-
тинських природознавчих термінів відповідні назви, які вій брав головним чином у Західній і частково
Східній Україні. Коли ж таких відповідників у його розпорядженні не було, він перекладав латинську назву
українською мовою, а інколи утворював і нові назви. До його словника потрапила значна частина вузько
діалектних термінів. Тому переважна частина їх не набула значення загальноукраїнських. Однак «Поча-
тки» І. Г. Верхратського й досі становлять науковий інтерес для істориків і діалектологів української мови.
У 1867