LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексикографія у Галичині в II пол. XIX століття

р. у Львові виходить «Ньмецко-руский словарь» О.О.Партицького (близько 30 тисяч слів). Цей
словник не охоплював повністю як лексику німецької, так і української мови, але в ньому існувало багато
«кованих» слів, а також багато слів з «язичія» та полонізмів.
Активну діяльність розгорнула секція Записок наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка (далі – ЗНТШ) -
математично-природничо-медична, на чолі якої був І.Верхратський. На чолі з ним велася робота зі створен-
ня термінології природничих та математичних наук. Першим виступив В.Й.Левицький з „Матеріалами до
фізичної термінології” (1896). В словнику подана найважливіша термінологія з теоретичної механіки. До
іноземних термінів додаються українські новотвори (амплітуда - розмах, паралелограм - рівнобіжник, мо-
лекула - дробина). Так само він опублікував „Матеріали до математичної термінології” (1902), „Начерк те-
рмінології хемічної” (1903). Прагнення кожного вченого створити свою термінологію відбивалося негативно
на формуванні наукових стилів, на науці і все це позначилося на шкільних словниках : І.Верхратський -
„Списъ важньйшихъ виразовъ з руской термінольогії...” (1892) , „Нові знадоби номенклатури і термінольо-
гії ...” (1908), „Виразня мінеральогічна” (1903).
Кращими за своїм методичним спрямуванням були лексикографічні праці С. Рудницького та І. Горба-
чевського. Перший з них розробляв географічну термінологію: «Начерк географічної термінології» (1903),
«Причинки до географічної термінології» (1913) та ін. Особливої уваги заслуговує перша праця, в якій
широко представлена різноманітна лексика майже всіх відомих на той час розгалужень географічної науки.
У передмові до словника С. Рудницький зазначає, що він познайомився з усіма термінами, які вживаються у
відповідних працях, і дійшов до висновку про необхідність використання міжнародних, загальновжива-
них термінів; поле виковування нових слів хоча привабливе, але лексика знає свої закони, які щонаймен-
ше підкоряються суб'єктивним бажанням людей. Подібних поглядів дотримувався І.Я.Горбачевський
(український біохімік, гігієніст та епідеміолог). У праці «Уваги о термінології хімічній » (1905) він катего-
рично виступає проти поглядів В. Й. Левицького українізувати наукову термінологію і пропонує наближа-
ти її до загальновживаної інтернаціональної.
Знаючи, що викладання семінаріях Галичини провадилося на польській і українській мовах, І. Танчаків-
ський видав «Русько-польську термінольогію зі збіркою інших слів з дошкільної і приватної науки, зладже-
ну на підставі шкільних підручників» (1910). Посібник значно полегшував викладання окремих предметів у
семінаріях.
Полегшували справу засвоєння предметів «Словарь до Гомерової Одісеї та Іліади» І. М. Огоновського
(1900), «Русько-латинський словарець для руских гімназій» (1907) та «Латинсько-український словар для
середніх шкіл» (1912) Ю.Кобилянського, «Німецько-український словар» (1912) Б.Кмицикевича і А. Спіл-
118
Соломко С.В.
ЛЕКСИКОГРАФІЯ У ГАЛИЧИНІ В ІІ ПОЛ. ХІХ СТОЛІТТЯ

ки та ін..
На початку XX ст, у рукописному відділі Бібліотеки Імператорської Академії наук знайдено «Матеріяли
для Словаря Малорусского нарьчия, собранныя въ Галиціи...”. Вийшов словник Я. Головацького у Науково-
му збірнику Музею Української культури у Свиднику [Пряшів, 1983, № 10. c. 315-612]. За своєю суттю - це
перекладний українсько-російський словник тлумачного типу, реєстр котрого формують лексеми південно-
західного українського наріччя середини XIX ст. (літери А-3). Значення цього лексикографічного довідника
в тому, що, фіксуючи певний етап розвитку української лексики, він показує динаміку лексико-
семантичного рівня української мови, розвиток у його системі номінативної цінності діалектних слів, моти-
вацію антропононімів тощо. Як важливий крок у формуванні практичних засад української лексикографії
цей словник засвідчив про певний набутий досвід: шліфувалося поняття реєстрове слово, словникова стаття,
її граматична та ілюстративна інформація.
Розпочав Я. Головацький роботу і над чесько-німецьким словником, уклавши матеріал на 14 аркушах (
«Словничок окремих слів чеського діалекту». Головацький). Діяльність Я. Головацького як термінолога за-
вершилась роботою „Географіческій словарь западнословенскихъ її южнословянскихъ земель й прилежа-
щих странъ” (Бильна, 1884), в якому відображено діахронний розвиток слов'янської топонімічної номенкла-
тури.
Галичина протягом століть була відірвана від решти українських територій, але місцеві лексикографи
були добре обізнані з українськими словниками, що видавалися за кордоном, і використовували їх при ство-
ренні своїх праць. З іншого боку, вчені з Центральної України розглядали лексикографію галицьких колег
як частину загальноукраїнської, про що свідчать відгуки Б.Грінченка, І.Панькевича та ін.
Словники відбили загальний стан правописної ситуації в краю. Спроби русофілів покласти тут в основу
літературної мови традиційний етимологічний правопис, а українофілів - фонетичний знайшли своє відо-
браження у відповідних працях. Західноукраїнська лексикографія ХІХ ст. - цінне джерело при вивченні різ-
них лінгвістичних дисциплін. Найбільшою заслугою словників є фіксація ними значної кількості місцевої
лексики, частина якої вже архаїзувалася чи навіть вийшла з ужитку. Це робить словники корисними для іс-
торичної діалектології. Крім того, лексикографічні праці містять цінний матеріал для вивчення історії міс-
цевої фразеології, морфології, фонетики та правопису. Вони можуть бути використані й при дослідженні
процесу взаємодії та взаємовпливу сусідніх мов. У ІІ пол. ХІХ ст. українська лексикографія збагачується
термінологічними словниками, словниками класичних мов з українськими відповідниками, словниками ін-
шомовних слів, а також шкільними словниками. Проходить розробка теоретичних питань лексикографії:
зміст словника, додаються цитати слів та питання про неологізми.

Джерела та література
1. Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками ХІХ ст.// ЗНТШ- Т. LXXXIX. Л., 1909. – кн.,
ІІІ і кн., ІV
2. Горецький П. Історія української лексикографії. – К., 1963
3. Лизанчук В. Заборони української мови // Українська філологія : досягнення,- Л., 1994
4. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1914 р.,- Л., 1926
5. Маковей О. З історії нашої фільольогії. Три галицькі граматики // ЗНТШ – Т.LI.-Л, 1903.- кн., І
6. Мацюк Г. Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина ХІХ ст.). – Л., 2001. – 373с.// Мово-
знавство. – 2002., №1.
7. Могильницкий И. О русском языке. – «Журнал Мин. народн. Просвещения», 1838, январь
8. Партицький О. Німецько-руський словар. – Л., 1867., С. 3

9. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К., «АртЕк», 2002, - С.252.
10. ТимошенкоП. Д. Хрестоматія матеріалів історії української літературної мови, ч. І, - К., 1959
11. Українські письменники про літературу і мову. К., “Радянська школа”, 1961
12. Філологічні праці І.Могильницького. Видав М.Возняк.
13. Щурат В. Азбучна стаття М. Кмицикевича з 1834 р. // Записки НТШ – Л., 1908, кн.І. – Т. LXXXI

Сурова Н.А., Кузнецова Е.Ю.
АНАЛИЗ НЕКОТОРЫХ ЭКОЛОГИЧЕСКИХ ПРОБЛЕМ КАРАДАГСКОГО
ПРИРОДНОГО ЗАПОВЕДНИКА


Сохранение природы представляется одной из самых насущных проблем общества, решение которой
диктуется необходимостью укреплять физическое и моральное здоровье населения. Одной из форм охраны
природы является создание особо охраняемых территорий. Вследствие своей густонаселенности и освоен-
ности ландшафтов Украина имеет свою специфику в отношении заповедного дела. Здесь нет и не может
быть в перспективе крупных заповедников. Тем не менее, такое положение дел не умаляет экологической и
социальной ценности этих небольших заповедников. Напротив, при такой хозяйственной преобразованно-
сти региона, какая сложилась и продолжает развиваться, заповедные участки приобретают «цену драгоцен-
ностей», настоящую и особенно перспективную стоимость которых невозможно измерить обычными эко-
номическими мерками.
Одной из важных экологических проблем при организации заповедных территорий является определе-