LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексична ідіосистема в поезіях М.Вінграновського

формально-змістовій невідповідності між мотивуючим і мотивованим словами, є стилістично маркованою. Яскраве емоційно-оцінне забарвлення мають лексеми, що нормативно не підлягають демінутивації, а саме:

1) іменники – назви неістот (предметів, явищ): небенятко, просеня, сніженя, тополята, хмаренятко;

2) назви абстрактних понять: вдаченька, літатенятонько, мрієчко;

3) займенники: йогенька, тебенько;

4) прислівники: ніколиньки.

Індивідуальність стилю М. Вінграновського увиразнюють складні номінації, уведені в контекст з ідейно-естетичною метою – підкреслити унікальність і цінність кожної миті життя, надати буденному неповторності: хвилини блакитношовкові, Дніпророжденний світ, вогнелика пам'ять, тінь тремтливо полохлива. Широке використання композитів і юкстапозитів свідчить про авторське прагнення оновити, розширити зображувально-виражальний потенціал мови. На основі лінгвостилістичного аналізу поезій М. Вінграновського виділено найтиповіші способи вираження ознак у складних новотворах, а саме:

1) шляхом порівняння (прикладкові конструкції): воля пересмута, геній козак, дощик-срібнопад, думи-турботи, земля-зозуля, покаміннячко струмок, скирта-дума, сумніви-гризоти;

2) шляхом редуплікації: було-збуло, везли-везлики, далі далеко, захолодію позахолодію, збирать збиралася, море-морем, робить-виробляє;

3) шляхом протиставлення (антонімічне поєднання слів): літо-зимота, ночами-днями, щастя горе;

4) шляхом сполучення семантично близьких лексем (стилізовані народнопоетичні конструкції): горе-недоленька, журба-зажура, мла темнина, погуба-згуба.

Тяжіння М. Вінграновського до "грандіозності" вислову демонструють індивідуально-авторські слова з препозитивними компонентами сто- (стобор'я, стоглобальний біль, стодумна дума), много- (многокрилля, народи многозикі), бистро- (бистроліття, бистротекучість, години бистролетні), глибоко- (глибокомудра земле).

Виразну стилістичну маркованість мають багатокомпонентні інновації: Вітчизно-сльозе-мріє-сну, втеченько-утечо-течія, чернечо-чорно-чорні губи, молодо-цілинно-юно-БАМ, покоління гідночеснолиці.

На тлі узуальних спільнокореневих одиниць увиразнюються асоціативно-образні конотації неолексем, усвідомлюється механізм продукування інновацій: "Приспало просо просеня", "Ожина стала ще ожіша, / Горіх, так той свого горішшя / Вже ж натрусив – земля в дірках!", "Довго-довго давнє літо давніло", "І стежка в яблуках вже стежкояблуката", "І день і ніч, і нощеденно в цвіті / Цвіту собі у тім яру в полях".

Вживання оказіональних слів підпорядковується звуковій організації поетичної фрази, збереженню евфонічності, ритміки вірша: "Дніпро, і сад, і сонна блискавиця, / Та неба сонь, та синя сонь доріг", "Синє плиння, синє плиння, / Синя плинь. / Своє світле безгоміння, / Своє біле лілеління / Не покинь, / Не покинь".

Індивідуально-авторські неолексеми М. Вінграновського, творення яких здебільшого є реалізацією дериваційних можливостей мови, надають поетичному вислову несподіваної метафоричності, яскравого емоційно-експресивного забарвлення.

У розділі 3"Метафора в словесно-поетичній системі М. Вінграновського: структурно-семантичний аналіз" йдеться про особливості семантики художнього слова (підрозділ 3.1). Зауважується, що поетичний слововжиток є фактом творчого переосмислення автором системи парадигматичних і синтагматичних відношень, узуально встановлених між одиницями в мові. Ідіостиль як феномен мови демонструє тенденцію до розгортання, поглиблення загальномовної семантики, до увиразнення іманентно закладеного асоціативного потенціалу загальнонародної мови.

Переважання в поетичному мовленні емоційно-експресивного начала над номінативним створює умови для своєрідного перерозподілу компонентів у структурі лексичних значень слів. Якщо для слова як одиниці мови основним є денотативно-сигніфікативний зміст, то в художньому мовленні набувають актуалізації конотативні семантичні компоненти. Увиразнення певних стилістичних ефектів забезпечується саме за рахунок пріоритету конотативного аспекту семантики слова в структурі поетичного тексту.

Метафоричне вживання одиниць у літературно-художньому висловлюванні – найпоширеніший спосіб семантичного ускладнення поетичної мови (підрозділ 3.2). Будь-яка метафора – це своєрідний образ, створений сполученням двох (чи кількох) смислів, які письменник намагається ототожнити, уподібнити (хмара = предмет (море... чеберяло хмарами вгорі; небо йшло задумливо... втираючи хмариною чоло), хмара = істота / тварина (гусеня хмарини; хмар незаймані воли), хмара = людина / жінка (сіла хмара в червоній хустині і задумалась; хмарина мама йде сумна). Процес метафоризації зводиться до узгодження неузгоджуваного, що підпорядковується увиразненню індивідуально-художнього змісту літературного твору. У лексико-семантичному континуумі поетичного тексту метафорі належить важлива роль – виконувати функцію словесно експлікованого способу авторського образного мислення, унаочнити настроєве, потаємно-суб'єктивне, уподобане письменником.

Квантитативний аналіз поетичних метафор М. Вінграновського засвідчив, що перенесення властивостей, ознак предметів, явищ, аспектів буття здійснюється насамперед за принципом уподібнення істотам, тобто найчастіше маємо справу з"оживленням" неживого (68,3 % від загальної кількості метафор). Значно менший відсоток (21,8 %) тропеїчних контекстів – це метафори, побудовані на ґрунті перенесення ознак із неживого на неживе ("Зоря над містом хлібом пахне темним..."; "В тихім світлі нічних заграв / Пахло травами небов морі"; "Зацвіли твоїпальці першим цвітом любові, / Зацвіли твоїочі першимцвітом сльози..."; "І ті вітри, що вимокли над степом, / В печі над жаромсушаться й собі"), з живого на живе – 8,8 % ("...сховавшись в лапи, лев ридав..."; "Цар цвіркунів Цвіркун Співець / Інжира як побачив, / То так зрадів – хай тобі грець! – / Що аж зайшовся плачем), з неживого на живе – 1,1 %.

Характеристичною особливістю мовного стилю М. Вінграновського визначено наскрізний антропоморфізм (підрозділ 3.3). Антропоморфізм як спосіб світовідчуття виявляється в одуховленні реалій дійсності, уподібненні