LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лексична сполучуваність компонентів сталих дієслівно-субстантивних виразів типу to give a smile, to have a look, to make a suggestion у сучасній англійській мові

яка довгий час залишалася поза увагою дослідників, виявилась зараз у центрі уваги сучасної корпусної лексичної граматики (corpus-based lexico-grammar). Цей новий тип граматики виник на основі ідей британського професора Дж. Фірта та його послідовників Ф. Пальмера, М. Гелідея, Дж. Сінклера (фіртівська школа).

Згідно з теорією лексичної граматики мова складається з граматизованої лексики, а не з лексикалізованої граматики, а тому її слід описувати, опираючись, перш за все, на поведінку слів, а не на абстрактні структури, у які можна підставляти лексичні одиниці. Загальновизнане твердження про те, що граматичні абстракції (структури) можна вивести, не вдаючись до лексичної семантики, піддається сумніву. Робиться революційний висновок: без граматики мало що можна передати, без лексичного складу нічого не можна висловити. Моделювання лексичної сполучуваності вважається ключем до адекватного опису мови.

Закладаються основи нової лексичної теорії, яка доповнює граматичну. Граматика як структура вважається підлеглою лексиці. Лексичні одиниці (слова та полілексемні одиниці), а не слова і граматичні структури вважаються основними одиницями мови. Лексичні одиниці, як і граматичні структури, наділені потенційною породжуючою спроможністю і дозволяють мовцеві створювати нові вислови.

Ефективне використання мови людиною з метою її спілкування з іншими людьми опирається як на її мовотворчі можливості, так і на здатність автоматично відтворювати у готовому вигляді ті елементи мови, які зберігаються у її мовній свідомості і спеціально для цього призначені.

Для позначення таких сталих мовленнєвих утворень, які закріпилися у мові, використовуються такі різноманітні терміни, як, наприклад, мовленнєві кліше, штампи, стійкі словесні комплекси, усталені вирази, комунікативні стереотипи, стандартизовані вирази, готові фрази, полілексемні одиниці, формулоподібні утворення, мовленнєві формули тощо.

Дані сучасних корпусних досліджень доводять, що сучасна англійська мова надзвичайно багата на такі утворення варіативного ступеня усталеності. За результатами цих досліджень, формулоподібні утворення складають 80% мовного матеріалу, а у сукупності становлять "фразикон" (phrasicon) носіїв даної мови.

Основними проблемами теорії лексичної сполучуваності, котрі є предметом пильної уваги сучасних дослідників, вважають питання про закономірності лексичної сполучуваності слів, фактори, які зумовлюють обмеження лексичної сполучуваності, типологію лексичної сполучуваності, а також методику її дослідження.

Основним конструктивним правилом чи закономірністю лексичної сполучуваності слів є закон семантичного узгодження, який зводиться до повторення семантичних ознак (сем) у лексичних значеннях слів, які утворюють словосполучення. Вдалося знайти й певні ймовірнісні правила вибору елементів.

Визначено основні фактори, які детермінують лексичну сполучуваність слів, а саме: 1) позамовні (предметно-логічні); 2) мовні; 3) соціолінґвістичні; 4) психолінґвістичні. Внаслідок їх дії розрізняють такі типи лексичної сполучуваності слів: вільну, широку, групову, одиничну та серійну. Вільна сполучуваність – це лексична сполучуваність, яка не має внутрішньомовних обмежень; широка сполучуваність – це сполучуваність однієї лексеми з лексемами кількох лексико-семантичних груп (ЛСГ); групова сполучуваність – це сполучуваність лексеми з кількома лексемами однієї ЛСГ; одинична (індивідуальна) сполучуваність – це сполучуваність однієї лексеми лише з однією лексемою; серійна сполучуваність – це стала сполучуваність кількох серій лексем одна з одною.

Вільна сполучуваність лексем – це здатність слова сполучатися у мовленні з усіма семантично сумісними словами. Якщо ж слово може сполучатися лише з частиною семантично сумісних з ним слів, то його сполучуваність визнається обмеженою.

Обмеження лексичної сполучуваності, які накладаються системою мови і не зумовлюються предметно-логічними, позамовними факторами, зводяться або до усталеності або до ідіоматичності. Усталеність словесної групи – це її традиційна повторюваність без семантичного перетворення. Вільні словесні групи, які пройшли процес семантичного перетворення (переосмислення), кваліфікують як ідіоми.

Діапазон лексичної сполучуваності слова може бути представлений у вигляді шкали, на крайніх точках якої розташовані ідіоми і вільні сполучення двох лексем. Між ними розміщуються одиниці, яким властиві різні ступені усталеності.

У сучасних дослідженнях дискусійним залишається питання про методи аналізу лексичної сполучуваності слів. Для дослідження лексичної сполучуваності використовують дистрибутивно-статистичний і статистичний аналізи, метод роботи з інформантами, метод семантичних параметрів, метод міжмовного зіставлення. Лексичну сполучуваність досліджують на основі вивчення семантичних полів, на основі семемної класифікації сполучень, на основі лексико-семантичної класифікації контекстових партнерів слова.

У другому розділі"Статус сталих дієслівно-субстантивних словосполучень" подано огляд основних підходів до визначення лінґвістичного статусу СДСС; встановлено загальні критерії їх ідентифікації та відмежування від інших корелятивних утворень (вільних словосполучень, фразеологічних одиниць, аналітичних лексичних одиниць); висвітлено питання функціонування СДСС як описової форми номінації дії та корелятивних монолексемних дієслів; окреслено роль СДСС як полілексемних одиниць (формулоподібних утворень) у спілкуванні; розглядається специфіка створення таких одиниць та закономірності лексичної сполучуваності їх компонентів, які привернули увагу дослідників.

У мовознавстві невирішеною залишається проблема лінґвістичного статусу СДСС. Дискусія велася з питань віднесення таких сполучень до лексичного, фразеологічного, граматичного або синтаксичного рівнів мови.

У мовній ієрархії СДСС займають проміжне місце – між вільними словосполученнями і фразеологічними одиницями. Вони характеризуються цілісним значенням, яке виводиться з конкретного значення складових слів (на відміну від фразеологізмів), та сталістю, повторюваністю в однаковому складі (на відміну від вільних словосполучень).

СДСС є виявом діючої в англійській мові тенденції до аналітизму (прояв аналітичних тенденцій на синтаксичному рівні). Диференційні ознаки СДСС як номінативів аналітичної структури (аналітичних конструкцій) – це: 1) утворення за аналітичною структурно-семантичною моделлю (VN і VvN у якій субстантивний компонент – девербативний іменник, утворений за конверсією); 2) функціональна диференціація компонентів (дієслівний компонент реалізує грамеми, необхідні для предикації, а іменний компонент, спеціалізований для вираження лексичного значення цілого, несе основне семантичне навантаження); 3) єдність номінації (СДСС виступають нарізнооформленими еквівалентами слова).

СДСС є виявом як аналітичних тенденцій, так і номіналізації англійського речення. Розчленування номінації процесу на два елементи – дієслівний та іменний – не випадкове і передбачає вирішення низки комунікативних завдань.

Семантичним центром СДСС виступають абстрактні іменники, які є наслідком трансформованої